Розділи: Огляд | Теми: Кардіологія |

Роль вітамінів групи В у лікувальних заходах при первинній артеріальній гіпотензії

сторінки: 43-48

Ю.В. Марушко, д.мед.н., професор, завідувач кафедри, О.В. Хомич, Т.В. Гищак, к.мед.н., доцент, кафедра педіатрії післядипломної освіти Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, м. Київ

Артеріальна гіпотензія (АГТ) – актуальна проблема педіатрії. Серед дітей молодшого шкільного віку АГТ трапляється у 1,2-3,1%, серед дітей старшого шкільного віку – у 9,6-14,3%. Дівчатка страждають на АГ частіше, ніж хлопчики [11, 18, 25]. Патогенез АГТ на сьогодні остаточно не з’ясований у зв’язку з наявністю численних чинників, що сприяють розвитку АГТ. У цьому плані має значення і певний дефіцит вітамінів, особливо групи В, якщо врахувати їхній вплив на стан і діяльність вегетативної та нервової системи.

Мета роботи – узагальнити дані літератури та власні спостереження щодо гіпотензивних станів у дітей та можливості їх корекції шляхом застосування вітамінів групи В.

Артеріальна гіпотензія – це патологічний симптомокомплекс, що характеризується зниженням системного артеріального тиску (АТ) і супроводжується низкою клінічних симптомів, які відображають зменшення інтенсивності кровотоку і зниження перфузійного тиску в усіх органах і тканинах [5].

Згідно з МКХ-10, артеріальна гіпотензія належить до IX класу «Хвороби системи кровообігу» і включає ідіопатичну гіпотензію (І95.0), ортостатичну гіпотензію (І95.1), гіпотензію, спричинену лікарськими препаратами (І95.2), інші види гіпотензії (І95.8) і гіпотензію неуточнену (І95.9) [15].

Найбільш повною та застосованою вважається класифікація гіпотензивних станів Н.С. Молчанова в модифікації І. Брязунова, А. Мулатова (2008) (таблиця). Перевагою цієї класифікації було ви­окремлення поняття фізіологічної гіпотензії.

Таблиця. Класифікація гіпотензивних станів Н.С. Молчанова в модифікації І. Брязунова, А.Мулатова [5]

Фізіологічна гіпотензія (адаптивна)

  • Гіпотензія як індивідуальний варіант норми
  • Гіпотензія підвищеної тренованості (у спортсменів)
  • Адаптивна компенсаторна гіпотензія жителів високогір’я
  • Натрієзалежна (при зниженому вживанні натрію хлориду)

Патологічна гіпотензія

  • Первинна артеріальна (нейроциркуляторна, есенціальна) гіпотензія:
    • транзиторна;
    • лабільна;
    • стабільна.
  • Вторинна (симптоматична) гіпотензія:
    • гостра;
    • хронічна.

 

Артеріальна гіпотензія розцінюється як фізіологічна у разі відсутності клінічних проявів захворювання – скарг суб’єктивного характеру, а також симптомів вегетативної дисфункції. Причинами фізіологічної гіпотензії є певні конституційні особливості дитини, пов’язані з генетичними факторами, а також адаптація організму до різних умов. Серед фізіологічних АГТ виділяють спортивну, що розвивається внаслідок пристосування до постійних фізичних навантажень, і адаптивну, що характерна для жителів високогірних районів, тропіків і північних широт. Діти з фізіологічною АГТ лікування не потребують [14, 15].

У генезі патологічної АГТ відіграють роль безліч етіопатогенетичних факторів. Залежно від першопричини виникнення гіпотензії відрізняються і механізми її розвитку.

Провідними факторами в розвитку первинної АГТ, що призводять до порушень у нейрогуморальній регуляції стану судин і функцій серця, виступають:

  • надмірні фізичні й емоційні перевантаження, хронічна перевтома;
  • порушення режиму дня і неправильне харчування;
  • недостатність мікроелементів та особливо – вітамінів групи В;
  • тривалий больовий синдром;
  • відставання у фізичному розвитку;
  • несприятливі побутові умови.

Велике значення в розвитку первинної АГТ має обтяжена спадковість, що простежується в сім’ях від 14,8 до 68,9% дітей; найчастіше схильність передається за материнською лінією і може успадковуватися за аутосомно-домінантним типом [18].

Є повідомлення про те, що спадкова схильність зумовлена недостатністю регулюючих структур головного мозку або їхньою надмірною реактивністю [22], а також кількісним дисбалансом білків мембран еритроцитів.

Системний аналіз гемодинамічних і антропометричних параметрів показав у дітей з АГТ порушення нервово-ендокринної регуляції роботи серця, судинного тонусу й анаболічних процесів у тканинах [11]. Виразність нейропсихологічних порушень при АГТ має тісні кореляційні зв’язки з індексом часу гіпотензії і середньодобовим рівнем систолічного АТ (САТ).

За даними І.В. Леонтьєвої, пусковим фактором АГТ часто виступає період статевого дозрівання, коли порушується вегетативно-ендокринна регуляція АТ [10]. Відзначено, що у сім’ях дітей із АГТ наявна висока концентрація психотравмувальних ситуацій (алкоголізм батьків, неповні сім’ї, погані житлово-побутові і соціальні умови тощо); значне хронічне психоемоційне напруження в школі призводить до розумової перевтоми і гіподинамії. Частота артеріальної гіпотензії значно вища серед дітей, які відвідують спеціалізовані школи у порівнянні з учнями загальноосвітніх [10].

Особливо важливу роль у генезі АГТ відіграє підвищена потреба тканин у кисні, що компенсується розширенням венул і зниженням тонусу прекапілярів, і це сприяє зменшенню венозного повернення і позначається на роботі серця зменшенням серцевого викиду [4].

У дітей з АГТ виявлено високу концентрацію оксиду азоту, підвищення різних класів простагландинів [5], що може бути причиною вазодилятації периферичних судин.

До вторинної АГ можуть призвести запальні та дистрофічні захворювання серця і судин, тубулопатії, захворювання крові [5].

Причинами вторинної АГТ може бути недостатність аортального клапана, дилятаційна і гіпертрофічна кардіоміопатія, ексудативний перикардит, міокардит, порушення ритму серця, серцева недостатність. АГТ може виникнути при туберкульозі, пневмонії, астмі, гіпотиреозі, гіпофізарно-адреналовій недостатності, цукровому діабеті [1].

Клінічна картина АГТ характеризується високим поліморфізмом скарг і клінічних проявів. Зниження артеріального тиску є провідним облігатним симптомом для діагностики АГТ. Інша клінічна симптоматика первинної АГТ у дітей варіабельна і залежить від тяжкості захворювання та супутніх вегетативних і психосоматичних розладів [13, 14].

Критерієм встановлення гіпотензії за даними офісного вимірювання АТ у дітей є значення 5-го перцентиля розподілу АТ залежно від віку і статі дитини. При значеннях САТ у межах 5-25 перцентилів установлюється тенденція до зниження АТ [2].

Для більш точної діагностики артеріальної гіпотензії і в динаміці її лікування застосовують добовий моніторинг АТ (ДМАТ) [3].

При аналізі даних добового профілю АТ, отриманого в результаті ДМАТ, виокремлено 4 основні групи показників:

  • середні за часом показники (середні значення тиску – САТ і діастолічного АТ [ДАТ], вимірюваного протягом доби);
  • індекси часу гіпотензії (ІЧГТ) – частки часу, протягом якого значення САТ і ДАТ були менші за нижню межу норми (10-й перцентиль);
  • добовий індекс (ДІ) САТ і ДАТ, що показує вираженість ритму АТ день-ніч;
  • показники варіабельності АТ (розраховуються як стандартне відхилення від середньої величини (SD) за добу, день і ніч).

При ІЧГТ у межах 25-50% встановлюють лабільну гіпотензію, при ІЧГТ більше 51% – стабільну [3].

Лікування при первинній артеріальній гіпотензії включає немедикаментозні і медикаментозні методи. При лабільній АГТ перевага віддається немедикаментозному впливу. При стійкій і тривалій артеріальній гіпотензії можливе сумісне використання немедикаментозної та медикаментозної терапії.

Згідно з протоколами лікування, затвердженими Міністерством охорони здоров’я [17], комплекс лікувальних заходів у дітей з АГТ включає:

  • достатнє перебування на свіжому повітрі;
  • більш тривалий сон;
  • їжу, багату на білки й вітаміни;
  • фіто-, бальнео-, фізіотерапію (електросон, імпульсне магнітне поле тощо);
  • застосування ноотропних засобів (фенібут, кофетамін (кофеїн + ерготамін), пірацетам, фетанол (етафедрин) тощо).

За рекомендаціями В.Г. Майданника та спів­авт. [9], дітям з АГТ бажано вживати на ніч мед (якщо немає алергії), соки, настої, компоти (з обліпихи, калини, шипшини, горобини, моркви, брусниці, чорноплідної горобини, родзинок, урюку, кураги) і мінеральну воду.

У комплексній терапії артеріальної гіпотензії із супутніми вегетативними розладами патогенетично показане призначення вітамінів групи B, які забезпечують нормалізацію обмінних процесів мозку, впливають на неспецифічну реактивність організму та активізують репаративно-відновні процеси [6, 16]. Використання вітамінів групи B у лікуванні АГТ підвищує опір до психоемоційних і фізичних навантажень.

Вітаміни групи В мають широкий спектр фармакодинамічних властивостей, беруть участь як коферментні форми в більшості обмінних процесів, у тому числі в енергоутворювальних.

Вітамін В1 (тіамін) задіяний у:

  • регуляції вуглеводного та інших видів обміну;
  • ліквідації метаболічного ацидозу;
  • проведенні збудження в нервових структурах (за рахунок активації хлоридних іонних каналів у мембранах нервових клітин) [3, 6].

Всмоктування В1 у кишечнику відбувається активним (концентрація тіаміну в їжі < 1 ммоль/л) і Nа+-залежними шляхом. Активний транспорт тіаміну з кишечника знижує гіпертиреоїдизм та дефіцит інсуліну. Проте надлишок вітаміну виводиться нирками у незміненому вигляді [20].

Біологічна роль тіаміну достатньо вивчена. Він підвищує нервово-м’язову провідність за рахунок своєї антихолінестеразної активності. Завдяки такій активності тіамін бере участь у синаптичній передачі нервових імпульсів, впливаючи на вивільнення ацетилхоліну з нервових клітин, таким чином підвищуючи нервово-м’язову провідність. Він відіграє важливу роль у проведенні збудження в нервових структурах, виступаючи не в ролі коферменту, а виконуючи нейрофізіологічну функцію – активуючи хлоридні іонні канали в мембранах нервових клітин [18, 19].

Останніми роками було проведено низку досліджень застосування жиророзчинних форм тіаміну завдяки їхній здатності вивільняти тіамін після всмоктування, що сприяє швидкому створенню високих концентрацій вітаміну в крові і тканинах [12].

Бенфотіамін є жиророзчинним аналогом вітаміну В1, який бере участь в обміні речовин, нервово-рефлекторній регуляції, впливає на проведення нервового збудження в холінергічних синапсах.

Тіамін також знижує токсичний вплив високих концентрацій глюкози на нервову тканину та бере участь у стресовому реагуванні [19].

Біологічне значення вітаміну В1 визначається коферментною функцією його похідного тіаміндифосфату, включенням останнього в цикл трикарбонових кислот та участю в окислювальному декарбоксилуванні [8].

Вітамін В1 задіяний у більш ніж 5 ферментативних реакціях, регулюючи тим самим вуглеводний, білковий та жировий обмін. Тіамін впливає на біосинтез актину та міозину, які беруть участь у процесах скорочення міокарда та скелетної мускулатури. Вітамін В1 пришвидшує фізіологічну гіпертрофію міокарда, що має важливе значення при порушенні його скоротливої функції та розвитку серцевої недостатності. Також тіамін впливає на формування опорно-рухового апарату, стимулюючи синтез елементів сполучної тканини. Вітамін В1 захищає мембрани клітин від токсичної дії продуктів перекисного окислення, виступаючи як антиоксидант та імуностимулятор.

Рекомендована норма споживання вітаміну В1 у дітей становить 1,2-2,2 мг/добу залежно від енерговитрат [8]. Джерелом вітаміну В1 є пшеничний хліб з борошна грубого помелу, сухі пивні дріжджі, оболонки і зародки насіння хлібних злаків, соя, квасоля, горох, горіхи, коричневий рис, картопля, морква, капуста і деякі продукти тваринного походження (свинина, яловичина, печінка, нирки, мозок).

Добова потреба в тіаміні становить 2-3 мг для дорослої людини та 0,3-1,5 мг – для дітей та підлітків. Профілактична доза1 тіаміну для дорослої людини – 2-5 мг на добу. При хворобі бері-бері лікувальна доза тіаміну становить 10-30 мг на добу, його вводять парентерально; після поліпшення стану застосовують підтримувальну терапію у дозі 5-10 мг на добу [7].

1 Кількість речовини, необхідна для запобігання розвитку захворювання.

При дефіциті вітаміну В1 на ранніх стадіях виникає дефіцит утворення енергії за рахунок порушення «згорання» вуглеводів, що призводить до недостатнього утворення NADH2 і рибоза-5-фосфату. При більшому дефіциті відбувається накопичення в тканинах і органах піровиноградної, α-кетоглутарової, щавелевооцтової, гліоксилової кислот, що токсично впливають на нервові структури. Клінічні прояви дефіциту В1 складаються із симптомів ураження нервової системи, травного тракту, серцево-судинних порушень [7].

Термін піридоксин позначає всю групу вітамінів В6, яка складається з піридоксину, піридоксалю та піридоксаміну.

Активною формою В6 є піридоксаль-5-фосфат, який виступає в ролі коферменту в більш ніж 100 ферментативних реакціях [20]. Він впливає на білковий обмін і пов’язаний із процесами синтезу і руйнування катехоламінів, гістаміну, допаміну, бо є кофактором для амінокислотних декарбоксилаз і трансаміназ. Піридоксин бере участь у метаболізмі білків, виробленні енергії, стимулює синтез гемоглобіну в еритроцитах, задіяний у синтезі нейромедіаторів центральної і периферичної нервової системи [7].

Всі форми вітаміну В6 легко всмоктуються в травному тракті, зв’язуються з транспортним білком і перетворюються в печінці на активну форму, надлишок вітаміну виділяється з організму з сечею.

Відомо, що дорослій людині необхідно близько 2 мг/добу піридоксину [3]. Джерелом вітаміну В6 є хліб, горох, квасоля, картопля, м’ясо, нирки, печінка, молоко, яйця.

Добова потреба в піридоксині становить:

  • для доношених дітей – 0,2-0,4 мг на добу;
  • для дітей до року – 0,5-1,0 мг на добу;
  • для дітей від 1 до 3 років – 1,0-1,5 мг на добу;
  • для дітей молодшого шкільного віку – 0,9-1,1 мг на добу;
  • для учнів старших класів і підлітків – 1,3-1,5 мг на добу;
  • для дорослих – до 2 мг на добу;
  • при вагітності дозу збільшують до 5 мг на добу.

Профілактична доза піридоксину для дорослих становить 5-10 мг на добу. При судомах у немовлят, зумовлених дефіцитом В6, доза становить 4 мг/кг [7].

Причинами дефіциту піридоксину можуть бути як фізіологічні процеси (вагітність, необхідність активного синтезу гемоглобіну, надмірні фізичні навантаження), так і патологічні процеси в організмі. Захворювання шлунково-кишкового тракту, недостатність вітаміну В6 у раціоні (при годуванні немовлят штучними сумішами з низьким вмістом піридоксину) є найбільш частими причинами недостатності піридоксину в організмі. При нестачі вітаміну В6 наявні також симптоми з боку нервової системи, пов’язані з недостатнім синтезом гальмівних медіаторів у головному мозку, зокрема γ-аміномасляної кислоти [20].

При дефіциті піридоксину порушується синтез сфінгомієліну2, в якому піридоксальфосфат задія­ний як кофермент серин-пальмітоїл-трансферази, і розвивається процес демієлінізації нервових волокон із поступовим розвитком периферичних полінейропатій [24, 25].

2 Група ліпідів, до складу яких входить молекула аліфатичного спирту сфінгозину, широко представлені в мембранах клітин нервової системи.

У країнах Європи спостерігається дефіцит вітамінів групи В, що досягає 60-80% [4, 5].

За даними літератури, чітко простежується зв’язок недостатності в організмі вітамінів групи В із порушеннями функціонування вегетативної нервової системи і розвитком вегетативних дисфункцій.

Так, В.Г. Майданник зі співавт. досліджували вміст вітаміну В1 у хворих із вегетосудинною дисфунк­цією (ВСД) і хронічною гастроентерологічною патологією [12]. Було обстежено 74 дитини у віці від 5 до 14 років. Усі хворі були розподілені на три групи:

  • 20 дітей із хронічним гастродуоденітом у стадії загострення;
  • 20 дітей із хронічним холецистохолангітом у стадії загострення;
  • 34 дитини з ВСД без хронічних захворювань системи травлення (третя група).

Поряд із загально-клінічними дослідженнями у дітей визначали вміст вітаміну В1 в крові (за активністю транскетолази і тіаміндифосфат-ефектом3 еритроцитів крові). Результати проведених обстежень показали, що вміст вітаміну В1 у хворих усіх груп був достовірно знижений: у першій групі – 42,7% (р < 0,001), у другій – 67,2% (р < 0,05), що ускладнювало перебіг захворювання і погіршувало результати лікування.

3 Дослідження активності транскетолази в еритроцитах та її стимуляції додаванням тиміндифосфату.

Проведені дослідження забезпеченості вітаміном В1 організму хворих дітей показали необхідність проведення корекції вітамінної недостатності препаратами групи В (у лікувальних дозах). Після тритижневого курсу вітамінів групи В у дітей із гастроентерологічною патологією та ВСД нормалізувався вміст вітаміну В1 в еритроцитах. А в дітей із ВСД відбулася нормалізація показників кардіоінтервалографії, що свідчить про позитивний вплив вітаміну В1 на стан вегетативного гомеостазу.

У роботі Н.В. Нагорної і співавторів [16] було досліджено вплив вітамінів групи В на оксидативний стрес у дітей, які проживають в умовах екологічно несприятливого регіону. Після курсового прийому вітамінів групи В було виявлено зниження рівня лактат-ацидозу в 100% досліджуваних, нормалізацію оксидативного балансу в 54,0 ± 7,0% дітей. Таким чином, автори довели можливість використання вітамінів групи В з метою первинної і вторинної профілактики екозалежної патології у дітей.

Проведені нами дослідження показали позитивну динаміку клінічних симптомів, даних інструментальних методів дослідження (електрокардіографії, кардіоінтервалографії), а також поліпшення кровонаповнення мозкових судин за даними реоенцефалографії [13] у дітей із вегетативними дисфункціями за гіпотензивним типом на тлі лікування препаратами, що містять вітаміни групи В.

Серед багатьох препаратів вітаміннів групи В препарат Мільгама® таблетки є збалансованим комплексом вітамінів групи В: бенфотіаміну 100 мг і піридоксину гідрохлориду 100 мг. Особливо ефективним цей препарат є при лікуванні неврологічних захворювань, спричинених дефіцитом вітамінів В1 та В6 [23]. Така комбінація вітамінів групи В чинить сприятливу дію на запальні та дегенеративні захворювання нервів і опорно-рухового апарату.

До переваг препарату відносять особливість дії бенфотіаміну, що є жиророзчинним дериватом тіаміну. Бенфотіамін метаболізується шляхом фосфорилювання з утворенням тіамінпірувату і тіамінтрифосфату – біологічно активних речовин. Тіамінтрифосфат бере участь у метаболізмі вуглеводів (як кофермент ензимів піруватдекарбоксилази, транскетолази). Тіамінпіруват переносить альдегідні групи в пентозо-фосфатному циклі. Завдяки раціональному поєднанню, вітаміни групи В у формі препарату Мільгама® таблетки чинять найбільш виражений терапевтичний ефект.

За даними досліджень, бенфотіамін впливає на функцію периферичної нервової системи і маркерів запалення у пацієнтів з цукровим діабетом 1-го типу. У роботах H.P. Hammes, X. Du, D. Edelstein було виявлено, що бенфотіамін шляхом активації пентозофосфатного шляху ферменту транскетолази запобігає судинним пошкодженням і розвитку діабетичної ретинопатії [21].

За іншими повідомленнями, бенфотіамін запобігає макро- і мікросудинним ендотеліальним дисфункціям і окисному стресу після прийому їжі в осіб із цукровим діабетом 2-го типу [25].

Протипоказанням до застосування препаратів з вітамінами групи В є підвищена чутливість до їхніх компонентів. Прийом вітаміну В1 протипоказаний при алергічних реакціях, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки у стадії загострення (оскільки може викликати підвищення кислотності шлункового соку).

При нейроциркуляторній дисфункції у дорослих препарат вітамінів групи В чинить сприятливу дію на перебіг запальних та дегенеративних захворювань нервів і рухового апарату [22].

P.R. Kamchatnov вважає використання препарату вітамінів групи В перспективним у лікуванні вегетативних дисфункцій [23].

Таким чином, АГТ у дітей, особливо підліткового віку, залишається актуальною проблемою, і тільки послідовний та комплексний підхід до лікування АГТ дасть змогу контролювати її перебіг.

У комплексній терапії артеріальної гіпотензії є показання до призначення вітамінів групи B, які забезпечують поліпшення обмінних процесів у центральній і периферичній нервовій системі та впливають на адаптаційні процеси в організмі, сприяючи нормалізації рівня тиску та зменшуючи клінічні прояви артеріальної гіпотензії.

На сьогодні вплив вітамінів групи В на прояви артеріальної гіпотензії потребує вивчення та об’єктивізації (із застосуванням інструментальних методів дослідження, добового моніторингу артеріального тиску).

Список літератури

1. Абдрахманова А.И. Артериальная гипотензия в клинической практике / А.И. Абдрахманова, Н.А. Цибулькин // Вестник современной клинической медицины. – 2013. – № 6. – С. 20-24.

2. Белоконь Н.А. Болезни сердца и сосудов у детей: Руководство для врачей / Н.А. Белоконь, М.Б. Кубергер // М. Медицина. – 1987. – № 2. – С. 138-139.

3. Бережний В.В. Використання добового моніторингу артеріального тиску у педіатричній практиці (огляд літератури) / В.В. Бережний, Т.В. Марушко, І.В. Романкевич // Совр. педиатрия: науч.-практ. педиатр. журнал. – 2010. – № 3. – С. 57-62.

4. Буряк В.М. Вплив гіпербаричної оксигенації на динаміку показників вегетативного статусу у дітей з вегето-судинною дисфункцією за гіпотензивним типом / В.М. Буряк // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 2005. – № 6. – С. 13-17.

5. Буряк В.Н. Патогенетические механизмы формирования и диагностические аспекты артериальной гипотензии у детей / В.Н. Буряк // Современная педиатрия. – 2008. – № 2 (19). – С. 131-135.

6. Волосовец А.П. Применение Нейровитана в комплексной реабилитации перинатальных поражений центральной нервной системы / А.П. Волосовец, С.П. Кривопустов, О.Л. Дзюба // Современная педиатрия. – 2005. – № 2. – С. 173-175.

7. Горбачев В.В. Витамины. Макро- и микроэлементы / В.В. Горбачев, В.Н. Горбачева. –М, 2011. – 432 с.

8. Кириллова Л. Г. Опыт применения Нейровитана у грудных детей с пре- и перинатальной патологией нервной системы / Л.Г. Кириллова // Совр. педиатр. – 2010. – № 6 (34). – С. 142-146.

9. Клініко-патогенетична характеристика вегетативних дисфункцій та їх лікування у дітей: навчальний посібник / В.Г. Майданник, О.І. Сміян, Т.П. Бинда, Н.О. Савельєва-Кулик; за ред. проф. В.Г.Майданника. – Суми: Сумський державний університет, 2013. – 173 с.

10. Леонтьева И.В. Артериальная гипотония у детей и подростков / И.В. Леонтьева. – М, 2002. – 62 с. – (Лекция для врачей).

11. Литовченко Н.В. Артериальная гипотония – начальный этап формирования хронической недостаточности мозгового кровообращения (особенности лечения) / Н.В. Литовченко, Е.К. Зинченко // Международный неврологический журнал. – 2011. – № 6. – С. 70-74.

12. Майданник В.Г. Застосування Нейровітану у дітей з вегетативними дисфункціями та гастроентерологічною патологією / В.Г. Майданник, Ю.В. Хмелєвський, В.В. Корнійчук // Педиатрия, акушерство и гинекология. – 2003. – № 6. – С. 46-51.

13. Марушко Ю.В. Досвід застосування препарату Нейровітан у дітей з вегетативною дисфункцією / Ю.В. Марушко, Н.С. Бойко, О.В. Лисовець // Здоров’я України. – 2011. – № 3. – С. 62-63.

14. Михайлов А.А. Хроническая артериальная гипотензия: возможности медикаментозной коррекции / А.А. Михайлов // Русский медицинский журнал: независимое издание для практикующих врачей. – 2004. – Т. 12. – № 7. – С. 468-470.

15. Міжнародна статистична класифікація хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я: 10-й перегляд. – Український інститут громадського здоров’я: переклад з англ., 1998. – Т. 2. – 184 с.

16. Нагорная Н.В. Оксидативный стресс у детей, проживающих в экологически неблагоприятных условиях, возможности нейровитана в его коррекции / Н.В. Нагорная, Н.А. Четверик, А.В. Дубовая // Современная педиатрия. – 2009. – № 1(23). – С. 125-129.

17. Наказ МОЗ України «Про затвердження Протоколів діагностики та лікування кардіоревматологічних хвороб у дітей» від 19.07.2005 № 362.

18. A hemodynamic model to guide blood pressure control during deliberate hypotension with sodium nitroprusside in children / [J. S. Barrett, S. Hirankarn, N. Holford та ін.]. // Front Pharmacol. – 2015, Jul 28. – № 6. – Р. 151.

19. Benfotiamine upregulates antioxidative system in activated BV-2 microglia cells / [I. Bozic, D. Savic, I. Stevanovic та ін.]. // Front Cell Neurosci. – 2015. – № 4 (9). – Р. 351.

20. Clayton P.T. B(6)-responsive disorders: A model of vitamin dependency // J. Inherit. Metab. Dis. – 2006 Apr. – 29 (2-3). – 317-26.

21. Hammes H.P. Benfotiamine blocks three major pathways of hyperglycemic damage and prevents experimental diabetic retinopathy. / Hammes H.P., Du X., Edelstein D. // Nat Med. – 2003. – № 9. – Р. 294-9.

22. Harisa G. Benfotiamine enhances antioxidant defenses and protects against cisplatin-induced DNA damage in nephrotoxic rats / G. Harisa. // J Biochem Mol Toxicol. – 2013. – № 27 (8). – Р. 398-405.

23. Kamchatnov P. B vitamins in neurological clinical practice / P. Kamchatnov. // Zh Nevrol Psikhiatr Im. – 2014. – № 114 (9). – Р. 105-111.

24. Orthostatic hypotension as a manifestation of vitamin B12 deficiency / L.Ganjehei, A. Massumi, М. Razavi, J. Wilson. // Tex Heart Inst J. – 2012. – № 39 (5). – Р. 722-723.

25. Stirban A. Benfotiamine prevents macro- and microvascular endothelial dysfunction and oxidative stress following a meal rich in advanced glycation end products in individuals with type 2 diabetes. / Stirban A., Negrean M., Stratmann B. // Diabetes Care. – 2006. – № 29. – Р. 2064-71.

Поділитися з друзями:

Партнери

Логотип