1. Тимомегалия – тень прошлого в клинической практике настоящего?

   С.Ю. Макаров, А.В. Катилов, О.И. Макарова и др.

2. Роль дефіциту вітаміну D3 в патогенезі бронхіальної астми та атопічного дерматиту

   О.П. Волосовець, С.П. Кривопустов, О.В. Павлик та ін.

3. Алергічний риніт у дітей: нагальні питання діагностики і терапії

   О.М. Охотнікова, Ю.І. Гладуш, Л.В. Бондаренко та ін.

4. Гострий бронхіт у дітей

   Ю.В. Марушко, Г.Г. Шеф

5. Кашель или затрудненное дыхание – наиболее часто встречающиеся проблемы у маленьких детей (к вопросу диагностики и лечения в контексте интегрированного ведения болезней детского возраста)

   Л.В. Квашнина

6. Захворювання шкіри та її придатків у новонароджених і дітей раннього віку: від простого до складного

   В.С. Андрух, В.Н. Андрух

7. У Дніпропетровську відбулися XVIІ Сідельниковські читання

8. Cубтеломерная делеция длинного плеча хромосомы 11 у ребенка с множественными стигмами дизэмбриогенеза

   О.Б. Полодиенко, С.Е. Онищенко, А.Г. Шаповалов и др.

9. Вітамін D: як запобігти дефіциту?

Бронхіт – це запальне захворювання бронхів різноманітної етіології (інфекційної, алергічної, фізико-хімічної тощо) без вогнищевих і інфільтративних уражень легеневої тканини. Рівень захворюваності на бронхіт у дітей коливається від 15 до 50%.

Бронхіти можуть бути:

• за механізмом виникнення – первинними і вторинними;
• за характером запального процесу – катаральними, гнійними, катарально-гнійними, геморагічними, рідше фібринозними, гнильними та гнійно-некротичними;
• за тяжкістю процесу – легкими, середньої тяжкості, тяжкими;
• за етіологічною ознакою розрізняють інфекційні, неінфекційні (від впливу хімічних і фізичних факторів – токсичний та опіковий) та змішані бронхіти.

Гострий бронхіт (ГБ) – гостре запалення слизової оболонки бронхіального дерева, що, як правило, завершується повним одужанням та відновленням функцій. Частіше ГБ є проявом гострого респіраторного захворювання вірусної, бактеріальної, грибкової, паразитарної чи змішаної етіо­логії. ГБ може мати хімічну, алергійну та іншу неінфекційну природу. Гострий бронхіт, якщо він не супроводжується клінічно вираженими ознаками обструкції, трактується як гострий простий бронхіт. За варіанту гострого обструктивного бронхіту запалення слизової оболонки бронхів супроводжується звуженням і/або закупоркою дихальних шляхів. Обструктивний бронхіт частіше трапляється у дітей раннього віку (до 3 років) і переважно зумовлений гіперсекрецією в’язкого й густого слизу та гіперплазією слизової оболонки. Бронхоспазм характерніший для дітей віком більше 4 років. Бронхіоліт є клінічним варіантом гострого обструктивного бронхіту, але, на відміну від нього, характеризується запаленням слизових оболонок дрібних бронхів і бронхіол, що і визначає клінічні особливості захворювання, його тяжкість і прогноз. Гострий бронхіоліт спостерігається у дітей перших 2 років життя.

Рецидивуючий бронхіт (РБ) – захворювання бронхів із повторенням епізодів гострого бронхіту 2-3 рази на рік протягом 1-2 років на фоні гострих респіраторних інфекцій і тривалістю цих епізодів 2 тижні і більше. Загострення РБ може проявлятися у вигляді гострого простого чи обструктивного бронхіту, рідше – як епізоди повторного бронхіоліту. РБ частіше трапляється у дітей 4-7 років.

Шифри МКБ-10:

• J.20 – Гострий бронхіт.
  • J.20.0 – Гострий бронхіт, спричинений Mycolilasma lineumoniae.
  • J.20.1 – Гострий бронхіт, спричинений Haemolihilus influenzae.
  • J.20.2 – Гострий бронхіт, спричинений стрептококом.
  • J.20.3 – Гострий бронхіт, спричинений вірусом Коксакі.
  • J.20.4 – Гострий бронхіт, спричинений вірусом парагрипу.
  • J.20.5 – Гострий бронхіт, спричинений респіраторно-синцитіальним вірусом.
  • J.20.6 – Гострий бронхіт, спричинений риновірусом.
  • J.20.7 – Гострий бронхіт, спричинений еховірусом.
  • J.20.8 – Гострий бронхіт, спричинений іншими уточненими агентами.
  • J.20.9 – Гострий бронхіт неуточнений.
• J.21 – Гострий бронхіоліт.
  • J.21.0 – Гострий бронхіоліт, спричинений респіраторно-синцитіальним вірусом.
  • J.21.8 – Гострий бронхіоліт, спричинений іншими уточненими агентами.
  • J.21.9 – Гострий бронхіоліт неуточнений.

Етіологія. Причинами ГБ та РБ частіше є інфекційні чинники: віруси, бактерії та вірусно-бактеріальні асоціації. На сучасному етапі відомо близько 200 вірусів і 50 різних бактерій, що можуть викликати бронхіти у дітей.

У 90-92% випадків основними збудниками ГБ є респіраторні віруси. Серед вірусів у дітей раннього віку збудниками ГБ здебільшого є респіраторно-синцитіальний вірус (RS-вірус) і вірус парагрипу III типу, цитомегаловірус, риновіруси, вірус грипу; у старшому віці – аденовіруси, збудники грипу, кору та ін. Причиною розвитку гострого обструктивного бронхіту частіше виступає RS-вірус та вірус парагрипу III типу.

Бактерії значно рідше є причинами бронхітів, серед них: Streptococcus pneumoniae, Str. pyogenes, H. influenzae (продукує β-лактамази), Moraxella catarrhalis, Staphylococcus aureus тощо. Атипові позалікарняні бронхіти спричиняються внутрішньоклітинними збудниками інфекцій (Chlamydia pneumoniae або M. pneumoniae).

У розвиткові рецидивуючого бронхіту у дітей найважливішим фактором є гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ), особливо при частих захворюваннях у перші 2-3 роки життя або перенесені в ранньому віці гострі бронхіти. У старшому віці значну роль відіграє масивна вірусно-бактеріальна інфікованість і/або персистенція опортуністичної мікрофлори.

Патогенез. Етіологічні чинники ініціюють запальний процес у бронхах, зумовлюють ушкод­ження бронхіального епітелію – його цитоліз, дегенерацію та злущення. Розвиваються порушення мікроциркуляції (локальна гіперемія, стаз, мікротромбози) та іннервації (ушкодження нервових клітин та їх аксонів), що може провокувати прогресування запалення та приєднання вторинної бактеріальної інфекції.

При гострому обструктивному бронхіті запалення слизової оболонки бронхів призводить до звуження і/або закупорки дихальних шляхів за рахунок набряку й гіперплазії слизової оболонки, гіперсекреції слизу чи розвитку бронхоспазму. Можливий поєднаний характер бронхообструкції. Обструктивний бронхіт частіше трапляється у дітей раннього віку (до 3 років), і він переважно зумовлений гіперсекрецією в’язкого й густого слизу та гіперплазією слизової оболонки. Бронхоспазм характерніший для дітей від 4 років.

Причинами розвитку обструкції є такі анатомо-фізіологічні особливості у дітей:

• Бронхи у маленьких дітей мають менший діаметр, ніж у дорослих.
• Через вузькість бронхів і всього дихального апарату значно збільшується аеродинамічний опір. Так, збільшення товщини слизової бронхів унаслідок набряку всього на 1 мм викликає підвищення опору току повітря в трахеї більш ніж на 50%.
• Для дітей раннього віку характерні піддатливість хрящів бронхіального тракту, недостатня ригідність кісткової структури грудної клітки, що вільно реагує втягненням податливих місць на підвищення опору в повітроносних шляхах, а також особливості положення і структури діафрагми.
• Велика кількість келихоподібних клітин, що виділяють слиз і підвищена в’язкість бронхіального секрету, пов’язана з високим рівнем сіалових кислот.
• Більш тривалий сон, перебування переважно в положенні на спині в перші місяці життя.
• Частий плач.
• Ранній дитячий вік характеризується недосконалістю імунологічних механізмів: значно знижений рівень утворення у верхніх дихальних шляхах інтерферону, сироваткового і секреторного імуноглобуліну А, знижена також функціональна активність Т-системи імунітету.

За бронхіоліту запальний процес переважає в слизових оболонках дрібних бронхів і бронхіол. Слід зауважити, що у світовій літературі поділ гострого обструктивного бронхіту і бронхіоліту визнається не всіма.

Основні фактори, які провокують розвиток бронхітів:

• фізичні фактори – сухе і холодне повітря;
• хімічні фактори – ірританти, які є в атмосферному повітрі (аміак, сірководень, нікотин, діоксин сірки, пари хлору, окиси азоту, пил – побутовий та промисловий);
• порушення механізмів мукоциліарного кліренсу набутого і вродженого характеру;
• патологія клітинного і гуморального імунітету;
• наявність хронічних вогнищ інфекції в носоглотці – тонзиліти, синусити, аденоїдні вегетації;
• аспіраційний синдром.

Патологічна анатомія. При бронхіті слизова оболонка бронхів набрякла, гіперемована, із наявністю слизового, слизово-гнійного чи гнійного ексудату на поверхні. При тяжких формах захворювання нерідко спостерігаються крововиливи у слизову оболонку, ексудат може набувати геморагічного характеру. У ряді випадків відзначається повна обтурація секретом просвіту дрібних бронхів і бронхіол.

Діагностичні критерії гострого простого бронхіту:

1. Загальний стан частіше порушений мало, симптоми інтоксикації виражені помірно, ознак дихальної недостатності немає, температура тіла субфебрильна чи фебрильна.

2. Кашель, який на початку захворювання має сухий, нав’язливий характер, на 2-му тижні стає вологим, продуктивним та поступово зникає.

3. При пальпації і перкусії змін у легенях немає.

4. Аускультативно в легенях жорстке дихання. Хрипи вислуховуються з обох боків у різних відділах легень, при кашлі змінюються. На початку хвороби хрипи сухі, а згодом з’являються незвучні, вологі дрібно-, середньо-, та великопухирчасті хрипи відповідно до діаметра уражених бронхів.

5. Зміни гемограми непостійні, можуть проявлятися збільшеною швидкістю осідання еритроцитів (ШОЕ) за нормального чи зниженого вмісту лейкоцитів.

На рентгенограмі грудної клітки спостерігається посилення легеневого рисунка, тінь коренів легень розширена, нечітка (рис. 1).

Тривалість захворювання в неускладнених випадках становить від 1 до 1,5-2 тижнів. Тривалішим, затяжним перебігом відзначаються бронхіти, спричинені аденовірусами, мікоплазмами, хламідіями.

Діагностичні критерії гострого обструктивного бронхіту:

1. Здебільшого для гострого обструктивного бронхіту характерний гострий початок, підвищення температури тіла до фебрильних чи субфебрильних значень, риніт слизового характеру, сухий кашель, наявність явищ інтоксикації – відмова від грудей, зниження апетиту, поганий сон, млявість, вередливість.

2. На 2-4-й день на тлі вже виражених катаральних явищ і підвищення температури тіла розвивається бронхообструктивний синдром.

3. Подовжений свистячий видих – «wheezing», який чути на відстані від хворого (синдром шумного дихання), експіраторна задишка, оральна крепітація.

4. Кашель сухий, нападоподібний, тривалий. Наприкінці першого тижня переходить у вологий.

5. При огляді: роздута грудна клітка (горизонтальне розміщення ребер), участь в акті дихання допоміжної мускулатури, втягнення міжреберних проміжків.

6. Перкуторно визначається коробковий відтінок легеневого звуку.

Аускультативно вислуховується жорстке дихання, видих подовжений, багато сухих свистячих (стугонливих) хрипів. Можуть бути середньо- і великопухирчасті малозвучні вологі хрипи.

На рентгенограмі грудної клітки спостерігається горизонтальне розміщення ребер, низьке стояння сплощених куполів діафрагми, підвищення прозорості легеневих полів (рис. 2).

Зміни в аналізах крові частіше відповідають вірусній інфекції (лейкопенія, лімфоцитоз).

Бронхообструктивний синдром триває протягом 3-7-9 і більше днів, залежно від характеру інфекції, і зникає поступово, паралельно до стихання запальних змін у бронхах.

Діагностичні критерії гострого бронхіоліту:

1. При спостереженні значне порушення за­галь­ного стану, наявні симптоми риніту, назофарингіту, катаральні симптоми.

2. Температура тіла частіше нормальна, іноді субфебрильна, дуже рідко гіпертермія.

3. Виражена дихальна недостатність: задишка експіраторного характеру, участь в акті дихання допоміжної мускулатури, роздування крил носа, втягування міжреберних проміжків, ціаноз носогубного трикутника чи загальний ціаноз. Дихальна недостатність превалює над ознаками інфекційного токсикозу.

4. Ознаки порушення бронхіальної прохідності (розширений передньо-задній розмір грудної клітки, горизонтальне розташування ребер, опущення діафрагми).

5. При перкусії відзначається коробковий звук.

6. При аускультації вислуховується жорстке дихання, видих подовжений, вологі малозвучні дрібнопухирчасті хрипи, на видиху сухі, свистячі хрипи.

7. За значної дихальної недостатності відзначається виражена тахікардія, тони серця послаблені.

8. На рентгенограмі грудної клітки спостерігається посилення судинного рисунка, підвищення прозорості легень за рахунок обтураційної емфіземи, посилення рисунка бронхів (рис. 3), ателектази.

Зміни в аналізах крові частіше відповідають вірусній інфекції (лейкопенія, лімфоцитоз).

Діагностичні критерії рецидивуючого бронхіту включають симптоми гострого (простого) бронхіту, який повторюється 3 і більше разів на рік. Перебіг загострення тривалий (3-4 тижні і довше).

1. Помірне підвищення температури тіла, але частіше протягом 2-4 днів. Може бути тривалий субфебрилітет.

2. Тривалий (3-4 тижні) кашель, який домінує в клінічній картині і має найрізноманітніший характер. Харкотиння слизового або слизово-гнійного характеру.

3. У періоді рецидиву загальний стан дитини порушений мало. Немає ознак дихальної недостатності.

4. Перкуторний тон над легенями не змінений.

5. Аускультативно вислуховується жорстке дихання. Відзначаються сухі або вологі малозвучні середньо- та великопухирчасті хрипи, вони розсіяні, змінюються за характером і локалізацією, менш тривалі, ніж кашель.

6. На рентгенограмі грудної клітки спостерігається посилення легеневого рисунка, розширення коренів легень, яке зберігається навіть в періоді ремісії.

Диференціальна діагностика різних форм бронхітів і пневмонії представлена в таблиці 1.

Лікування гострого простого бронхіту:

1. Лікування можливе в домашніх умовах, госпіталізація – за підозри на ускладнення.

2. Режим на фоні гострих проявів ГРВІ напівліжковий, надалі – домашній.

3. Питний режим із достатнім об’ємом рідини, іноді до 1,5-2 вікових добових потреб дитини.

4. Дієта повноцінна, відповідно до віку дитини, збагачена вітамінами, висококалорійна. У ста­ціо­нарах за основу береться стіл № 5.

5. Етіологічна терапія призначається з урахуванням того, що в 90-92% випадків причиною гострого бронхіту є вірусна інфекція, тому при сучасному етіотропному лікуванні слід використовувати специфічну противірусну терапію та мінімізувати використання антибіотиків.

А. Противірусні препарати ефективні в перші 2-3 доби захворювання. Серед великого різноманіття противірусних препаратів у клінічній практиці найчастіше використовуються інгібітори нейрамінідаз (озельтамівір, занамівір), інтерферон α2b (лаферон, лаферобіон, віферон), індуктори інтерферону (циклоферон), інші препарати з імуномодулювальною та противірусною дією (гропринозин, арбідол) та ін. Наприклад:

• інтерферон інтраназально по 5 крапель 4-6 разів на добу або в аерозолях за допомогою інгалятора;
• рибавірин 10 мг/кг за добу за 3-4 прийоми протягом 3-5 діб;
• внутрішньом’язово (в/м) протигрипозний імуноглобулін 0,1-0,2 мл/кг 1-2 рази з інтервалом 12-24 год;
• гропринозин із розрахунку 50 мг на 1 кг маси тіла на добу за 3-4 прийоми, при тяжкому перебігу дозу збільшують до 100 мг на 1 кг маси тіла за 4-6 прийомів протягом 5 діб тощо.

Б. Згідно з рекомендаціями В.К. Таточенка та співавторів (2000), показаннями до призначення антибіотиків при гострому бронхіті можуть бути:

1) вік дітей до 6 місяців життя;

2) тяжкий перебіг бронхіту (нейротоксикоз та ін.);

3) наявність обтяжливого преморбідного фону (пологова травма, недоношеність, гіпотрофія та ін.);

4) наявність активних хронічних вогнищ інфекцій (тонзиліт, отит та ін.);

5) підозра на нашарування бактеріальної інфекції:

• лихоманка з температурою тіла вище 39 °С;
• в’ялість, відмова від їжі;
• виражені симптоми інтоксикації;
• наявність задишки;
• асиметрія хрипів;ц
• лейкоцитоз, прискорена ШОЕ.

Застосовують антибактеріальні препарати (у вікових дозах):

• цефалоспоринового ряду (цефалексин; цефадроксил; цефазолін; цефаклор; цефотаксим; цефтриаксон);
• захищені пеніциліни (аугментин; амокси­клав);
• макроліди (азитроміцин).

6. Аерозольні інгаляції – лужні, лужно-сольові.

7. Відхаркувальні та муколітичні препарати синтетичного та рослинного походження (амброксол, ацетилцистеїн, бромгексин, карбоцистеїн, гвайфенезин, корінь алтеї, препарати плюща, препарати подорожника, їхні комбінації та ін.). Препарати застосовуються ентерально та в інгаляціях, рідше парентерально. Сироп амброксолу 15 мг/5 мл призначають дітям віком:

• від 12 років – по 10 мл 3 рази на добу;
• 6-12 років – 15 мг (5 мл) 2-3 рази;
• 2-6 років – 7,5 мг (2,5 мл) 3 рази;
• 1-2 роки – 7,5 мг (2,5 мл) 2 рази на добу.

8. Вібраційний масаж разом із постуральним дренажем – ефективний при продуктивному кашлі.

9. Фізіотерапевтичні процедури: ультрависокочастотна (УВЧ) терапія, мікрохвильова терапія, діадинамічні та синусоїдальні струми, різноманітні варіанти електрофорезу (з КІ, СаСl_2, МgSO₄ ).

10. Протикашльові препарати призначаються тільки при нав’язливому, малопродуктивному, сухому кашлі – з метою пригнічення кашлю. Застосовують глауцин, преноксдіазин, бутамірат, декстрометорфан.

11. Антигістамінні препарати (кларитин (лоратадин) тощо) показані дітям із алергічними проявами.

12. Полівітаміни (ревіт, оліговіт, піковіт та ін.) призначають у дозах, що перевищують фізіологічні потреби.

На етапі реабілітаційних заходів показані дихальна гімнастика, масаж, фітотерапія (підбіл звичайний [мати-й-мачуха], подорожник, солодка, алтея лікарська, аїр, термопсис, чебрець та ін.).

Лікування гострого обструктивного бронхіту:

1. Госпіталізація при середньотяжких і тяжких випадках.

2. Дієта гіпоалергенна, повноцінна, відповідно до віку дитини.

3. Невідкладна допомога при легкому варіанті гострого обструктивного бронхіту – 1-2 дози одного з бронхоспазмолітичних препаратів за допомогою аерозольного інгалятора через відповідний спейсер з маскою на обличчя (дітям до 4 років) чи з мундштуком (від 4 років):

• β₂-агоніст (сальбутамол, фенотерол), використовується переважно у дітей старшого віку і при неефективності інших інгаляційних бронхолітиків, або
• М-холінолітик (атровент (іпратропію бромід)), використовується переважно у дітей раннього віку, або
• комбінований бронхоспазмолітик (β₂-агоніст у поєднанні з М-холінолітиком – беродуал (іпратропію бромід + фенотерол)), використовується як універсальний препарат з високим профілем безпеки.

Кращим варіантом застосування бронхоспазмолітиків може бути інгаляція через небулайзер із використанням спеціальних розчинів для інгаляцій у разових дозах з маскою на обличчя (дітям до 6 років) чи з мундштуком (старшим 6 років):

• сальбутамол у дозі 0,1-0,15 мг/кг (не більше 5 мг одномоментно) або
• беротек (фенотерол), дітям до 6 років – 5-10 крапель, старшим 6 років – 10-20 крапель або
• атровент (іпратропію бромід), дітям до 6 років – 10 крапель, старшим 6 років – 20 крапель або
• беродуал (іпратропію бромід + фенотерол), дітям до 6 років – 10 крапель, від 6 років – 20 крапель.

За умови ефективності продовжують бронхо­спазмолітичну терапію стартовим препаратом, застосовуючи його перорально або в інгаляціях кожні 4-6 год, або призначають метилксантини (теофілін) короткої (еуфілін) чи тривалої дії (теопек, теотард тощо).

Невідкладна допомога при середньотяжкому гострому обструктивному бронхіті:

• інгаляції 1-2 доз бронхоспазмолітичного препарату (див. вище);
• за відсутності дозованого інгалятора або небулайзера внутрішньовенно (в/в) струминно повільно вводять 2% розчин еуфіліну в дозі 4-5 мг/кг або, в окремих випадках, застосовують його всередину в тій самій дозі чи в інгаляціях на фізіологічному розчині натрію хлориду;
• оксигенотерапія через носовий катетер або маску;
• за варіанту неефективності застосовуваної терапії можливе призначення системних глюкокортикостероїдів парентерально або пер­орально в дозі 1-2 мг/кг; повторюють інгаляцію бронхоспазмолітика.

Невідкладна допомога при тяжкому варіанті гострого обструктивного бронхіту:

• оксигенотерапія через маску або носовий катетер;
• інгаляційна терапія через небулайзер або спейсер β₂-агоністами (беротек (фенотерол), сальбутамол) кожні 20 хв на першій годині і надалі кожні 1-4 год за необхідності або проведення тривалої небулізації з індивідуальним підбором дози;
• за відсутності інгаляційної техніки або за недостатньої її ефективності вводять в/в 2% розчин еуфіліну в дозі 4-5 мг/кг струминно і надалі – в/в краплинно в дозі 0,6-0,8 мг/кг/год протягом 6-8 год;
• глюкокортикоїди в/в або в/м в дозі 2 мг/кг за преднізолоном;
• інфузійна терапія в об’ємі 30-50 мл/кг з використанням глюкозо-сольових розчинів у співвідношенні 1:1 протягом перших 6-8 год.

У таблиці 2 представлені основні групи бронхолітиків, які широко застосовуються в сучасній педіатричній практиці.

4. Для поліпшення дренажної функції бронхіального дерева можливе використання амброксолу у вигляді розчину для інгаляцій через небулайзер, амброксолу у вигляді сиропу або бромгексину в вікових дозах перорально.

5. Вібраційний масаж та постуральний дренаж.

6. Фізіотерапевтичні процедури: електрофорез з еуфіліном, MgSO_4.

7. Противірусні засоби.

8. Показаннями для призначення антибактеріальних препаратів можуть бути такі ознаки: тривала гіпертермія, відсутність ефекту від проведеної терапії, наявність стійких ділянок гіповентиляції в легенях і/або асиметрія фізикальних даних, наростання токсикозу, ознаки гіпоксії мозку, поява гнійного харкотиння, нерівномірне посилення легеневого рисунка на рентгенограмі, в аналізах крові – лейкоцитоз, нейтрофільоз, збільшення ШОЕ, сенсибілізація попередніми частими ГРВІ або перенесеним незадовго до цього епізоду захворювання.

На етапах реабілітації – лікувальна дихальна гімнастика, спелеотерапія, загартовування, санаторно-курортне лікування (південне узбережжя Криму).

Диспансерний нагляд у алерголога.

Лікування гострого бронхіоліту:

1. Госпіталізація.

2. Дієта повноцінна, відповідно до віку дитини, збагачена вітамінами, висококалорійна. У стаціо­нарі – дієта № 5.

3. Інгаляції зволоженого кисню.

4. Препаратами першої лінії є β₂-агоністи. Пре­па­ратом вибору слід вважати сальбутамол (по 2-4 дози через 20 хв при використанні дозованого інгалятора; по 0,15 мг/кг (максимально 5 мг) або 0,03 мл/кг 0,5% розчину в 3 мл ізотонічного розчину через небулайзер).

5. Або антихолінергічні препарати (атровент (іпратропію бромід) в інгаляціях по 0,25 мг дітям раннього віку і по 0,5 мг – старшим, у 3 мл ізотонічного розчину натрію хлориду кожні 20 хв).

6. Глюкокортикоїди (преднізолон – 1 мг/кг кожні 4-6 год, болюсна доза 2 мг/кг) одночасно з початком лікування β₂-агоністами або ж в/в у випадку неефективності їх використання протягом 1 год (за показаннями дозу кортикостероїдів збільшують до отримання клінічного ефекту і відновлення чутливості до інгаляцій β₂-агоністів).

7. Еуфілінізація у випадках резистентності бронхоспазму до інгаляцій β₂-агоністів, кортикостероїдів або при проблемах у проведенні штучної вентиляції легень. Болюсна доза (якщо дитина не отримувала еуфілін раніше) становить 7 мг/кг і вводиться в/в повільно в ізотонічному розчині натрію хлориду або 5% розчині глюкози. Підтримувальна добова доза еуфіліну в мг/кг залежить від віку і становить:

• у новонароджених – 3,84;
• у дітей віком 2-6 міс. – 12;
• 7-11 міс. – 20,04;
• 1-9 років – 24;
• 9-14 років – 19,2.

8. Оральна регідратація або, за необхідності, інфузійна терапія з метою корекції водно-електролітного обміну з розрахунку – гідратації: 12 мл/кг за 1 год 5% розчином глюкози або ізотонічним розчином натрію хлориду; фізіологічної потреби: 50-80 мл/кг за добу 5% розчину глюкози з 2 ммоль калію і 3 ммоль натрію на 100 мл інфузату; триваючих патологічних втрат: 20-30 мл/кг за добу 5% розчину глюкози та ізотонічного розчину натрію хлориду.

9. Корекція ацидозу: якщо рН нижча за 7,3 та є дефіцит основ (негативний показник ВЕ) більший, ніж 5 ммоль/л, вводять натрію гідрокарбонат, кількість якого (у ммоль) розраховують за формулою:

(– ВЕ) ⨯ 0,3 ⨯ маса тіла (кг).

10. Дезобструкція трахеобронхіального дерева; вібромасаж і віброперкусія; ентерально бромгексин, лазолван (амброксол) та ін. або ультразвукові інгаляції (натрію бікарбонат, ацетилцистеїн, евкабал, препарати алтеї) із секретолітиками та секретокінетиками; стимуляція кашлю; постуральний дренаж; аспірація харкотиння із дихальних шляхів.

11. Обсяг дихальної підтримки та її інвазивність залежать від стану хворого.

12. Антибактеріальні препарати: цефалоспорини (цефазолін, цефтриаксон), напівсинтетичні пеніциліни (амоксицилін; аугментин, амоксиклав (амоксицилін + кислота клавуланова) тощо).

13. Противірусні препарати на початку захворювання (арбідол, інтерферони).

14. Кардіотонічні препарати за наявності вираженої тахікардії (строфантин, корглікон).

15. Фізіотерапевтичні процедури: мікрохвильова терапія, різноманітні варіанти електрофорезу, УВЧ-терапія.

Лікування рецидивуючого бронхіту

На стаціонарно-поліклінічному етапі в період загострення призначають:

1. Відхаркувальні та муколітичні препарати синтетичного та рослинного походження (амброксол, ацетилцистеїн, бромгексин, карбоцистеїн, гвайфенезин, корінь алтеї, препарати плюща, препарати подорожника, їхні комбінації та ін.), широко застосовують амброксол та інші.

2. Антиоксиданти (вітаміни групи В, С, Е, А, унітіол).

3. Імунокоректори (імунал, гропринозин, рибомуніл, бронхомунал, ІRS-19, пробіотики).

4. За необхідності бронходилататори (атровент (іпратропію бромід), сальбутамол).

5. Респіраторна фізіотерапія: інгаляції з додаванням лікарських препаратів, вібраційний масаж та постуральний дренаж, лікувальна бронхо­скопія).

6. Детоксикаційна терапія (ентеросорбенти, вітаміни, пектини).

7. Спелеотерапія в шахтах штучного мікроклімату з сухими хлоридно-натрієвими сумішами.

8. Застосування лазерної акупунктури на біологічно активні точки, які пов’язані з системою дихання та імунітету, а також гідролазерний душ.

На етапах реабілітації застосовують методи загартовування, призначають мембраностабілізатори, антиоксиданти, детоксиканти, еубіотики, препарати, що стимулюють функцію кори наднирників та адаптаційно-захисних функцій організму, лікувальну дихальну гімнастику, кінезотерапію, лікування в місцевих пульмонологічних санаторіях та на південному узбережжі Криму.

Витяг з книги «Захворювання органів дихання у дітей», 2014