1. Діагностичне значення клінічних симптомів транзиторної лактазної недостатності у дітей першого півріччя життя

   Ю.В. Марушко, Т.В. Іовіца, Ю.І. Тодика

2. Химический ожог борщевиком у детей

   А.В. Катилов, А.В. Мазулов, В.А. Кушнир, Л.И. Лайко

3. Дискусійні питання малюкової кольки (у світлі Римських критеріїв ІV)

   В.Є. Хоменко

4. Діагностика фіброзу печінки у дітей, хворих на гепатит С

   Г.Б. Матейко, М.В. Прокоф’єв

5. Недиференційована дисплазія сполучної тканини – проблема та шляхи вирішення

   Т.В. Веселова

6. Важливість догляду за шкірою у лікуванні й профілактиці атопічного дерматиту: роль педіатра та сімейного лікаря

7. Діагностика порушень грудного вигодовування у доношених новонароджених дітей із перинатальною патологією

   О.А. Биковська, М.В. Добіжа, Р.О. Гомон, К.А. Іщук, Т.П. Неживенко

8. Вплив комплексної базисної терапії на функціональну активність гранулоцитів крові у школярів, хворих на бронхіальну астму, залежно від ацетиляторних фенотипів

   У.І. Марусик

9. Дитяча плоскостопість: огляд сучасного стану проблеми

Содержание статьи:

• Матеріали та методи.
• Результати дослідження та їх обговорення.
• Висновки.

Відомо, що бронхіальна астма (БА) належить до мультифакторних захворювань, етіологія і патогенез яких визначаються складною взаємодією генетичних чинників і факторів навколишнього середовища. Дослідження молекулярно-генетичних особливостей спадкової схильності до БА, які широко проводяться останнім часом, зосереджені переважно на виявленні ролі окремих генів та кодованих ними сполук у патогенезі розвитку цього захворювання, а також на тому, як вони впливають на ефективність терапії.

В основі патогенезу бронхіальної астми лежать зміни в імунній відповіді, що призводять до сенсибілізації організму, розвитку алергічного (імунного) запалення дихальних шляхів. Наявність характерних запальних змін обґрунтовує важливість застосування медикаментозних протизапальних препаратів у дітей із БА. Однак при застосуванні базової терапії у дітей із цією патологією не завжди вдається досягти повного контролю над захворюванням. Недостатня ефективність протизапальної терапії БА в деяких випадках зумовила необхідність застосування у дітей нових медикаментів (наприклад, препарату нуклеїнат, діючою речовиною якого є рибонуклеїнова кислота), які б сприяли полегшенню перебігу захворювання.

Оскільки нуклеїнат чинить імуномодулювальні та протизапальні ефекти, можна припустити, що його застосування в комплексній базовій терапії БА у дітей супроводжуватиметься зниженням активності імунної системи.

Враховуючи дані літератури про асоціацію тяжкої БА з генетичним поліморфізмом N-аце­тил­трансферази – ферменту, що визначає особливість метаболічних процесів, ми вважали за доцільне оцінити вплив цього препарату в комплексі базисного лікування на особливості імунної відповіді у хворих на БА дітей, залежно від їхніх ацетиляторних фенотипів.

Мета дослідження – оцінити залежність від ацетиляторних фенотипів впливу рибонуклеїнової кислоти на показники функціональної активності гранулоцитів крові при комплексному лікуванні дітей шкільного віку із БА.

Матеріали та методи

У пульмонологічному відділенні Обласної дитячої клінічної лікарні м. Чернівці у періоді ремісії комплексно обстежено 16 дітей шкільного віку, хворих на БА. Усі школярі в комплексі базової терапії приймали рибонуклеїнову кислоту в дозі 0,25 г на добу протягом 21 дня. За типом ацетилювання хворих розподіляли на дві клінічні групи. До першої (І) клінічної групи увійшли 6 пацієнтів, у яких визначали повільний тип ацетилювання (частка ацетильованого сульфадимезину в сечі становила в середньому менше 75,0% від загального вмісту сульфадимезину). Другу (ІІ) клінічну групу сформували 10 школярів, у яких відзначався швидкий характер ацетилювання (частка ацетильованого сульфадимезину в сечі становила в середньому більше 75,0% від загального вмісту сульфадимезину). За основними клінічними ознаками групи порівняння були порівнянними.

До І клінічної групи увійшли діти із середнім віком 11,7 ± 0,6 року (4 (66,7%) хлопчики та 2 (33,3%) дівчинки). Групу ІІ (група порівняння) сформували пацієнти із середнім віком 11,4 ±  0,6 року (P > 0,05 у порівнянні з групою І), 7 (70,0%) хлопчиків та 3 (30,0%) дівчинки (у порівнянні з групою І Pφ > 0,05 для обох статей). До складу першої клінічної групи увійшли міські та сільські жителі (по 50,0%). Другу групу сформували 90,0% мешканців міст і селищ міського типу та 10,0% хворих, які проживають у селах (у порівнянні з групою Pφ > 0,05 для обох типів місць проживання).

Серед хворих першої клінічної групи БА легкого ступеня було діагностовано у 1 пацієнта (16,7%), середньої тяжкості – у 3 дітей (50,0%) і тяжка – у 2 осіб (33,3%). У групі школярів зі швидким типом ацетилювання відповідний розподіл за ступенем тяжкості був таким: 1 (10,0%), 7 (70,0%) та 2 (20,0%) пацієнти (Pφ > 0,05).

Таким чином, за статтю, віком, місцем проживання та тяжкістю БА клінічні групи порівняння вірогідно не відрізнялися.

Усі діти з БА отримували лікування згідно з Наказом МОЗ України від 08.10.2013 р. № 868 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при бронхіальній астмі».

У всіх дітей визначали фагоцитарну активність – ФА (у %) та фагоцитарне число – ФЧ (в умовних одиницях, у. о.) нейтрофілів крові; проводили аналіз киснезалежного метаболізму еозинофільних та нейтрофільних гранулоцитів крові за показниками спонтанного та стимульованого НСТ-тесту¹, які були виражені у вигляді відносного (%) та абсолютного (у. о.) вмісту формазанпозитивних нейтрофільних та еозинофільних гранулоцитів крові.

1 Тест із барвником нітросинім тетразолієм (прим. ред.).

Швидкість процесів ацетилювання, які характеризували особливості другої фази системи біотрансформації ксенобіотиків, досліджували за методом Пребстинг – Гаврилова в модифікації Тимофеєвої.

Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою методів варіаційної статистики (з використанням статистичної програми StatSoft Statistica v5.0.) та клінічної епідеміології з визначенням співвідношення шансів (СШ) із зазначенням 95% довірчого інтервалу (95% ДІ).

Результати дослідження та їх обговорення

Після проведеного лікування у хворих обох клінічних груп порівняння відзначалися зміни окисно-відновних процесів у нейтрофільних та еозинофільних гранулоцитах крові, що підтверджувалося даними НСТ-тесту в спонтанному та стимульованому варіантах. У дітей обох клінічних груп виявлено тенденцію до зниження киснезалежної мікробоцидності нейтрофілів. Водночас при визначенні показників функціональної активності фагоцитарної ланки імунітету виявлено, що у пацієнтів І клінічної групи в порівнянні із дітьми, у яких відзначався швидкий характер ацетилювання, відбулося більш значне зниження фагоцитарної активності (табл. 1).

Слід також зазначити, що абсолютне число формазанпозитивних нейтрофілів у спонтанному НСТ-тесті менше 0,42 у. о. визначалося у 16,6% пацієнтів із повільним ацетиляторним фенотипом (І група) до лікування та у 83,3% обстежених після лікування (Рφ < 0,05). Тоді як у ІІ клінічній групі кількість школярів із таким значенням НСТ-тесту до та після лікування становила 50,0 та 60,0% відповідно (Рφ > 0,05). При цьому відносний ризик визначення зазначеного вище абсолютного числа формазанпозитивних нейтрофілів у спонтанному НСТ-тесті у школярів за повільного типу ацетилювання після проведеної терапії становив 1,9 (95% ДІ 1,6-2,4), а абсолютний ризик – 0,3.

Таким чином, використання рибонуклеїнової кислоти в комплексі базисної терапії у хворих на БА дітей було ефективнішим у пацієнтів із повільним ацетиляторним фенотипом, що зумовлено, ймовірно, тривалішою дією препарату.

Водночас у пацієнтів І клінічної групи абсолютне число формазанпозитивних нейтрофільних гранулоцитів крові, за даними НСТ-тесту в стимульованому варіанті, зменшилося у 83,3% випадків, а у ІІ клінічній групі – тільки у 60,0% випадків (Рφ > 0,05). При цьому ризик зниження кількості формазанпозитивних нейтрофілів у хворих І клінічної групи відносно другої виявився вищим, а СШ становило 3,3 при 95% ДІ 1,7-6,4.

Використання рибонуклеїнової кислоти в комплексі базисної протизапальної терапії у дітей зі швидким ацетиляторним фенотипом, якщо порівняти із повільними ацетиляторами, супроводжувалося ризиком отримання недостатнього контролю БА, тобто можливістю збільшення активності імунної системи (СШ = 3,3, 95% ДІ 1,7-6,4). При цьому зниження відносного ризику недостатнього контролю БА у пацієнтів І клінічної групи становило 28,0%, а зниження ризику – 23,3%. Мінімальна кількість хворих, у яких необхідно було застосувати рибонуклеїнову кислоту у комплексній терапії для досягнення хоча б одного випадку підвищення якості контро­лю БА, дорівнювала 4.

Недостатня ефективність рибонуклеїнової кислоти у комплексі протизапальної терапії для дітей зі швидким ацетиляторним фенотипом зумовлена, ймовірно, швидшим виведенням препарату з організму.

Слід зазначити, що після проведеного лікування у дітей І клінічної групи виявлено тенденцію до зниження киснезалежної мікробоцидності еозинофілів, а у пацієнтів ІІ клінічної групи навпаки – до її приросту, за показниками спонтанного та стимульованого НСТ-тесту (табл. 2).

Зменшення частки формазанпозитивних еозинофілів крові у хворих І клінічної групи вказує на ймовірне зниження інтенсивності хронічного запального процесу в організмі. І навпаки, активація цих клітин, що лежить в основі розвитку тяжкої БА та спостерігається у пацієнтів другої клінічної групи, пов’язана, ймовірно, з недостатньою ефективністю базисної терапії у школярів зі  швидким типом ацетиляторної активності.

Водночас у пацієнтів із повільним ацетиляторним фенотипом після проведеної терапії абсолютне число формазанпозитивних еозинофільних гранулоцитів крові вище 0,27 у. о., за даними НСТ-тесту в стимульованому варіанті, визначалося у  83,3%, а у ІІ клінічній групі – тільки у 10,0% випадків (Рφ < 0,05). При цьому зниження відносного ризику недостатнього контро­лю БА у пацієнтів ІІ клінічної групи становило 88,0%, а зниження абсолютного ризику – 73,3%. Мінімальна кількість хворих, у яких необхідно було застосувати рибонуклеїнову кислоту у складі комплексної терапії для досягнення хоча б одного випадку підвищення якості контролю БА, дорівнювала 1,4. Отримані дані дають підстави вважати, що збільшення кількості таких гранулоцитів у пацієнтів із повільним типом ацетилювання свідчить про можливе збереження алергічного запалення у дітей цієї групи.

Таким чином, застосування рибонуклеїнової кислоти в комплексному лікуванні дітей із бронхіальною астмою сприяє зменшенню інтенсивності запального процесу, однак у пацієнтів із повільним ацетиляторним фенотипом ефективність базисної терапії дещо вища. Слід зазначити, що при застосуванні в комплексному лікуванні препарату нуклеїнат не спостерігалося побічних ефектів терапії.

Висновки

1. Застосування рибонуклеїнової кислоти в комплексі базисної терапії сприяє зменшенню вираженості хронічного запального процесу.

2. У достовірно вищої кількості дітей із повільним ацетиляторним фенотипом відзначено зниження показників киснезалежної мікробоцидності еозинофільних гранулоцитів крові, можливо, за рахунок зменшення активності запального процесу в організмі.

3. Мінімальна кількість хворих зі швидким типом ацетилювання, у яких необхідно застосувати рибонуклеїнову кислоту в комплексній терапії для досягнення хоча б одного випадку підвищення якості контролю БА, становить 4.

Список літератури

1. Костроміна В.П. Фактори ризику виникнення бронхіальної астми у дітей / В.П. Костроміна, О.О. Речкіна, К.О. Мельник [та ін.] // Астма та алергія. – 2013. – № 2. – С. 21-24.

2. Cruz A.A. The unbearable cost of severe asthma in underprivileged populations / A.A. Cruz, P.J. Bousquet // Allergy. – 2009. – V. 64. – P.  319-321. DOI: 10.1111/j.1398-9995.2009.02026.x

3. Безруков Л.О. Особливості перебігу неатопічного фенотипу бронхіальної астми у дітей залежно від характеру їх ацетиляторного статусу / Л.О. Безруков, С.І. Тарнавська // Здоровье ребенка. – 2014. – № 2 (53). – С. 25-28.

4. Іванова Л.А. Оцінка ефективності базисної терапії тяжкої бронхіальної астми у дітей із делеційним поліморфізмом генів другої фази біотрансформації ксенобіотиків (GSTT1 і GSTM1) / Л.А. Іванова, М.Н. Гарас // Астма та алергія – 2015. – № 3. – С. 56-60.

5. Arram E.O. Clinical and immunological effect of subcutaneous immunotherapy in allergic asthma / E.O. Arram, A.M. Yousef, A. Fathy [et al.] // Egyptian Journal of Chest Diseases and Tuberculosis. – 2017. – V. 66, I.2. – P. 211-216. doi.org/10.1016/j.ejcdt.2016.10.004

6. Akdis C.A. Therapies for allergic inflammation: refining strategies to induce tolerance / C.A. Akdis // Nature Medicine. – 2012. – V. 18. – P. 736-749. doi:10.1038/nm.2754

7. Ohotnikova Y.N. Topical issues of step-down therapy for pediatric bronchial asthma / Y.N. Ohotnikova // Aстма та алергія. – 2014. – №  1. – P. 42-49.

8. Modifiable risk factors for suboptimal control and controller medi­cation underuse among children with asthma / L.A. Smith, B. Bokhour, K.H. Hohman [et al.] // Pediatrics. – 2008. – Vol. 122, № 4. – P. 760-769. DOI: 10.1542/peds.2007-2750

9. Фролов В.М. Сучасний вітчизняний препарат нуклеїнат – фармакологічна активність та клінічне застосування (огляд літератури та матеріали особистих досліджень) / В.М. Фролов. З.Ю. Ткачук, О.В.  Круглова // Український медичний альманах. – 2012. – Т. 15, № 4. – С. 217-227.

10. Klein D.C. Arylalkylamine N-acetyltransferase: «the Timezyme» / D.C. Klein // The journal of biological chemistry. – 2007. – V. 282, № 7. – P. 4233-4237. DOI 10.1074/jbc.R600036200

11. Kitulwatte N.C. Acute severe asthma / N.C. Kitulwatte // Sri Lanka Journal of Child Health. – 2011. – V. 40. – P. 18-25.

12. Guilbert T.W. Severe Asthma in Children / T.W. Guilbert, L.B.  Bacharier, A.M. Fitzpatrick // J Allergy Clin Immunol Pract. – 2014.  – V. 2, № 5. – P. 489-500. http://dx.doi.org/10.1016/j.jaip.2014.06.022.