Інфекційні (вірусні) екзантеми в практиці педіатра

Л. М. Булат

О.В. Катілов

Найбільшу частоту інфекційних захворювань спостерігають у дитячому віці, і, відповідно, практична діяльність педіатра потребує певних знань із цього розділу медицини, особливо щодо «класичних дитячих» інфекцій. Традиційно всі інфекційні захворювання, що супрово­джуються висипаннями на шкірі, раніше називали інфекційними екзантемами. До цієї групи понад 100 років відносили кір, вітряну віспу, краснуху і багато інших захворювань. Нині термін «інфекційні екзантеми» має вужче значення й об’єднує групу вірусних інфекцій із чіткою клінічною картиною, що на певному етапі супрово­джуються появою висипань, тобто екзантемою. Такий підхід, вочевидь, раціональний, бо сплутати клінічну картину вітряної віспи або кору з проявами інших інфекцій за сучасного рівня розвитку медичних знань досить складно. У своїй роботі ми хочемо стисло навести основну інформацію про відомі на сьогодні інфекційні екзантеми (синонім – вірусні екзантеми).

У чому саме полягає проблема? По-перше, на жаль, цю групу захворювань у медичних вишах не вивчають ні в розділі дитячих інфекцій, ні в курсах педіатрії або дерматології. Точніше, вивчають лише частково. Так це чи ні, перевірити просто: на запитання лікарям-інтернам про інфекційні вірусні висипання більшість називають класичні дитячі інфекції та лише максимум 1-2 зі 100 опитаних – раптову екзантему (roseola infantum). А якщо зібрати подібну статистику серед лікарів…

По-друге, ці захворювання зазвичай ховаються під маскою інших нозологій: помилково діагностують кропив’янку, атопічний дерматит, «алергію на сиропи», мононуклеоз тощо. Наприклад, на практиці раптову екзантему (roseola infantum) у дітей першого року життя зазвичай розцінюють як краснуху (використовуючи застарілий термін «корова краснуха») або алергію на лікарські засоби. Багато з дітей, які перехворіли на інфекційні екзантеми, несуть по життю ярлик алергіка, дотримуючись непотрібних дієт і проходячи зайві обстеження.

По-третє, пацієнти з цими захворюваннями (не забуваємо – вірусними) невиправдано масово отримують антибіотики, антигістамінні препарати, часто – системні кортикостероїди.

Як часто ці захворювання трапляються в клініці? Дані офіційної статистики за більшістю з інфекційних екзантем відсутні не лише в Україні, а й в інших країнах. Однак у багатьох країнах, особливо високорозвинених, поширеність інфекційних (вірусних) екзантем значно переважає над поширеністю таких дитячих інфекцій, як кір, краснуха, вітряна віспа. Вважають, що 80-95% дітей віком до 5 років переносять раптову екзантему, найпоширенішу з інфекційних екзантем, але даних статистики про це немає.

На сайті ВООЗ доступні дані про інфекційну екзантему, що вражає кисті рук, стопи і порожнину рота (хвороба «рука–нога–рот», від англ. hand–foot–and–mouth disease, HFMD), у Східно-Тихо­океанському регіоні, де в Китаї тільки за 5-й місяць 2014 р. діагностовано 500 тис. випадків цього захворювання (рис. 1). Аналогічно високу його поширеність спостерігають і в країнах із меншою кількістю населення: за період із 7 до 13 квітня 2014 р. в Японії зареєстровано 4175 випадків, у В’єтнамі з 3 до 8 березня цього ж року – 9066 (див. таблицю). Висновок про поширеність і клінічне значення інфекційних екзантем для лікаря можна отримати, порівнявши наведені вище дані з поширеністю класичних дитячих інфекцій у цих самих країнах.

Рис. 1. Розподіл кількості випадків хвороби «рука–нога–рот» (HFMD) за місяцями за 2012–2014 рр. у Китаї

Таблиця. Сумарна кількість випадків захворювання «рука–нога–рот» (HFMD) у країнах Східно-Тихоокеанського регіону в 2013–2014 рр.

Діагностика інфекційних екзантем переважно ґрунтується на логічному аналізі таких ознак:

• вид екзантеми;
• термін появи;
• переважна локалізація висипу та його динаміка у процесі розвитку хвороби.

Наразі виділяють такі види інфекційних (вірусних) висипань:

• раптова екзантема;
• хвороба «рука–нога–рот»;
• латероторакальна екзантема;
• папульозний акродерматит у дітей (хвороба ­Джанотті–Крості);
• інфекційна еритема;
• синдром рукавичок і шкарпеток;
• ентеровірусні екзантеми (ентеровіруси: ECHO і віруси Коксакі);
• рожевий лишай (лишай Жібера).

Раптова екзантема (roseola infantum, exanthema subitum, шоста інфекційна хвороба) – інфекційне захворювання дітей раннього віку, спричинене герпес­вірусом 6-го або 7-го типів. Після 5-15 днів інкубаційного періоду раптова екзантема проявляється гострим початком та зазвичай супрово­джується високою лихоманкою [1, 2]. Захворювання виникає переважно у віці між 6 міс та 2 роками. До 12 міс це захворювання переносять майже 95% дітей [8].

Захворювання починається гостро, з раптовим підйомом температури тіла до 39-39,5 °C і мінімальними респіраторними симптомами (зазвичай виявляють лише гіперемію зіва). Незважаючи на високу температуру, дитина зазвичай активна, в періоди зниження лихоманки апетит практично не порушений. Лихоманка тримається 3-5 днів, потім різко падає і з’являється плямисто-папульозний висип [9]. Появу висипу часто називають «прапором перемоги» над захворюванням, тому що з цього моменту лихоманка зникає і починається одужання.

Висипання зберігаються приблизно стільки ж днів, скільки була висока лихоманка. Вони дещо виступають над поверхнею шкіри, з’являються у великій кількості на тулубі та шиї, меншою мірою – на обличчі та кінцівках (рис. 2-4). Свербіж відсутній. При цьому захворюванні часто спостерігають збільшення потиличних лімфатичних вузлів, що часто призводить до помилкового встановлення діагнозу краснухи. Диференційну діагностику спрощує час появи висипу: у разі краснухи він з’являється в першу добу захворювання (рис. 5, 6).

Рис. 2. Раптова екзантема. Дитина віком 8 міс

Рис. 3. Раптова екзантема. Дитина віком 9 міс

Рис. 4. Раптова екзантема. Дитина віком 6 міс

Рис. 5. Еволюція симптомів і ознак у разі раптової екзантеми (за T. P. Habif, 2015)

Рис. 6. Еволюція симптомів і ознак у разі краснухи (за T. P. Habif, 2015)

Критерії діагнозу раптової екзантеми (рис. 5):

• типовий вік дитини 6 міс – 2 роки;
• раптовий початок із високої лихоманки, до 39 °C;
• постійна висока лихоманка протягом 3-4 днів за відносно нормального загального стану;
• плямистий висип, переважно на тулубі, що з’являється в день зниження (нормалізації) температури;
• відсутність свербежу.

Діагноз цього захворювання визначають клінічно, виходячи з типової картини. Найчастіше діаг­ноз встановлюють ретроспективно, тобто лише після появи висипу. Результати лабораторних дослі­джень неспецифічні. Раптова екзантема розрішується, як правило, без ускладнень і вважається найбезпечнішим захворюванням серед інфекційних екзантем. Лікування відсутнє і, як правило, не потрібне. Застосовують лише жарознижувальні.

Хворобу «рука–нога–рот» частіше спричинює вірус Коксакі типу A16, рідше – типи A2, A5, A9, A10, B2, B3, B5 і, ймовірно, ентеровіруси. Захворювання найчастіше реєструють в азіатських країнах (див. рис. 1 і таблицю). Воно характеризується лихоманкою, респіраторними симптомами, формуванням виразок (афт) у ротовій порожнині (рис. 7-9) та везикулярними висипаннями на долонях і підошвах (рис. 10, 11). Механізми, що призводять до утворення везикул, наразі невідомі. Везикулярна енантема на слизовій оболонці може мати різний ступінь вираженості, від помірного до значного, призводячи до відмови від їжі. Висипання на долонях і підошвах безболісні.

Рис. 7. Афтозна енантема на слизовій рота в разі хвороби «рука–нога–рот». Дитина віком 7 років

Рис. 8. Афтозна енантема на слизовій язика в разі хвороби «рука–нога–рот». Дитина віком 7 років

Рис. 9. Афтозна енантема на слизовій губ, щік у разі хвороби «рука–нога–рот». Пацієнтка віком 25 років

Рис. 10. Везикулярно-папульозний висип на кистях рук у разі хвороби «рука–нога–рот». Дитина віком 3,5 року

Рис. 11. Везикулярно-папульозний висип на підошвах у разі хвороби «рука–нога–рот». Дитина віком 2 роки

Найчастіше хворіють діти дошкільного віку, нерідко захворювання має сімейний характер. Фіксують також випадки захворювання у дорослих, частіше в матерів або осіб, які тісно контактують із дітьми молодшого віку (див. рис. 9). Контагіозність зберігається лише протягом 2-3 днів після початку захворювання. Передача відбувається крапельним чи фекально-оральним шляхом. Інкубаційний період становить від 3 до 6 днів. Пік захворюваності припадає на літо.

У хворих спостерігають фебрильну або високу лихоманку та помірний синдром інтоксикації. Висипання на слизовій ротової порожнини має «улюблену» локалізацію: слизова губ, щік і язика. Для хвороби «рука–нога–рот» не характерна афтозна енантема на м’якому піднебінні та піднебінних дужках, як це буває в разі герпангіни, – момент, що спрощує диференційну діагностику. Вигляд висипу – папульозно-везикулярний, везикули виникають на гіперемованому тлі. Елементи висипу не нагноюються і зникають без утворення кірочок, що відрізняє перебіг захворювання від вітряної віспи. Висипання на кистях рук і стопах завжди симетричні. На тулубі та голові висипання спостерігають рідко, а якщо вони є, то поодинокі. Елементи висипу зникають безслідно протягом 4-7 днів.

Критерії діагнозу хвороби «рука–нога–рот»:

• лихоманка;
• висипання на шкірі долонь і підошв у вигляді везикул і папул;
• відсутність свербежу;
• афтозна енантема на слизовій оболонці губ, щік і язика;
• симетричний характер висипань на долонях і підошвах.

Диференційний діагноз за легких форм на початковій стадії захворювання проводять із вітряною віспою та укусами комах. Вітряна віспа супрово­джується свербежем, вибіркові ураження кінцівок не характерні. Всі елементи висипу проходять етапну трансформацію: папульозні елементи транс­формуються у везикули, потім – пустули та кірочки. Крім того, на відміну від вітряної віспи, у разі хвороби «рука–нога–рот» частина елементів має характер папул, а частина – везикул, пустули й кірочки не утворюються, і висипання зникає безслідно. Реакції на укуси комах не виявляють на слизових. Іноді висипання на слизовій щік із мінімальними висипаннями на долонях і підошвах помилково прий­мають за плями Копліка в разі кору. Відсутність кон’юнктивіту, респіраторних симптомів та чіткої етапності дає змогу виключити це захворювання (рис. 12).

Рис. 12. Еволюція симптомів і ознак у разі кору (за T. P. Habif, 2015)

В імунокомпетентних дітей хвороба «рука–нога–рот» минає без ускладнень. У дітей з агаммаглобулінеміями можливий розвиток кардіоміопатії та менінгоенцефаліту. Діагноз встановлюють клінічно. Виділення вірусу з промивних вод глотки можливе, але недоцільне. Серологічну діагностику, через велику кількість типів ентеровірусів, не проводять. Лікування, за винятком жарознижувальних, не потрібне. Болючість у ротовій порожнині зникає протягом доби. Застосування мазей, механічна обробка слизової ротової порожнини погіршує перебіг захворювання.

Латероторакальна екзантема (lateral thoracic exanthema, unilateral laterothoracic exanthema, asymmetric periflexural exanthem of childhood, асиметрична екзантема дітей) – дитяча вірусна інфекція, що розрішується самостійно, етіологія не встановлена. Найбільшу кількість випадків реєструють навесні. Захворювання уражує дітей віком від 6 міс до 10 років, дівчаток приблизно вдвічі частіше.

Захворювання зазвичай має продромальний період із залученням верхніх дихальних шляхів або органів шлунково-кишкового тракту, спостерігають нечастий кашель, кон’юнктивіт, діарею або блювання. Висипання виникають наприкінці захворювання або через кілька тижнів (іноді через 5-7 днів) після зникнення симптомів. Найбільшу інтенсивність висипу у вигляді плям і папул розміром 1-10 мм рожевого або червоного кольору спостерігають у пахвових западинах і на бічній поверхні тулуба (рис. 13).

Рис. 13. Латероторакальна екзантема. Дитина віком 2,5 року

Клінічною особливістю цього захворювання є переважна локалізація висипу з одного боку тулуба, на протилежному – висипання мінімальні або відсутні. Інші частини тіла уражуються мінімально. Висип зазвичай зберігається впродовж 3-6 тиж, у деяких випадках – до 3 міс. Можливий помірний свербіж, екскоріації (розчісування) відсутні. Захворювання ніколи не ускладнюється і розрішується самостійно. Діагноз встановлюють клінічно на підставі переважно однобічного розташування висипу на тулубі (рис. 14).

Рис. 14. Латероторакальна екзантема. Дитина віком 4 роки

Критерії діагнозу латероторакальної екзантеми:

• попередні легкі симптоми ураження дихальних шляхів або діарея;
• переважно однобічна локалізація на тулубі;
• наявність свербежу приблизно в 50% пацієнтів;
• тривале збереження висипу (у середньому 3-6 тиж).

Диференційну діагностику проводять із контакт­ним дерматитом, грибковою інфекцією, рожевим лишаєм Жибера, інфекційною екзантемою ­Джанотті–Крості та медикаментозною алергією. Висип зникає спонтанно. За наявності свербежу застосовують пероральні антигістамінні препарати (АГП), топічні кортикостероїди (КС) та емоленти (зволожувальні засоби).

Інфекційна екзантема ­Джанотті–Крості (Crosti–Gianotti syndromе, папульозний акродерматит у дітей) – вірусне захворювання дітей дошкільного віку. Спочатку його описували як екзантему, асоційовану з гепатитом В, пізніше виділили в окрему нозологію, не пов’язану з гепатитом. Точна етіо­логія не встановлена, припускають можливу роль вірусу герпесу 6-го типу, цитомегаловірусу, вірусу Коксакі, парвовірусу типу В19 і парагрипу. Контагіозність невисока, шлях передачі не вивчений.

Часто захворюванню передує інфекція верхніх дихальних шляхів, іноді субфебрильна лихоманка, гепатоспленомегалія або діарея. Надалі на тлі непорушеного загального стану дитини спонтанно розвивається екзантема на «улюблених» місцях: розгинальних поверхнях кінцівок, частіше стегон і передпліч, ділянці сідниць, тобто акродерматит (рис. 15-17).

Рис. 15. Інфекційна екзантема Джанотті–Крості. Дитина віком 1,8 року

Рис. 16. Інфекційна екзантема Джанотті–Крості. Дитина віком 11 міс

Рис. 17. Інфекційна екзантема Джанотті–Крості. Дитина віком 3 роки

Висип являє собою просоподібні ліхеноїдні червоні папули або папуло-везикули зі схильністю до злиття. Тулуб, як правило, не уражується, висип може спостерігатися на обличчі, особливо в дітей старшого віку. Висип симетричний, різної інтенсивності (рис. 18). Свербіж відсутній або короткочасний і мінімальний. Екскоріації не спостерігають. Екзантема зберігається протягом 2-8 тиж. Рідко розвивається генералізована лімфаденопатія і субклінічний гепатит, що проявляється підвищенням активності ферментів печінки.

Рис. 18. Інфекційна екзантема Джанотті–Крості. Дитина віком 1,2 року

Критерії діагнозу інфекційної екзантеми ­Джанотті–Крості:

• попередня інфекція верхніх дихальних шляхів або субфебрильна температура;
• типова локалізація висипу – розгинальні поверхні кінцівок, ділянка сідниць;
• відсутність свербежу;
• тривале збереження висипу (до 8 тиж).

Діагностика захворювання клінічна, на підставі наявності типової екзантеми симетричного характеру, що вражає кінцівки або ділянку сідниць (акродерматит). Вірусологічне обстеження не рекомендується і марне. Диференційну діагностику іноді проводять із ліхеноїдною лікарською екзантемою або червоним плоским лишаєм, які морфологічно можуть нагадувати синдром ­Джанотті–Крості, але супрово­джуються сильним свербежем.

Специфічного лікування не розроблено. У зв’язку з відсутністю свербежу АГП не показані. За значного обсягу ураження і сухості застосовують зволожувальні засоби або топічні КС (наприклад, локоїд ліпокрем).

Інфекційна еритема (erythema infectiosum, п’ята інфекційна хвороба) – вірусна екзантема дітей і дорослих молодого віку, спричинена парвовірусом В19. Захворювання широко поширене в усьому світі. Цей вірус пов’язують і з іншими проявами, такими як апластична анемія, тромбоцитопенія, а також «синдром шкарпеток і рукавичок». Пік захворюваності на інфекційну еритему припадає на зимові місяці та перші місяці весни. Уражує переважно дітей шкільного віку, частіше розвивається в осіб жіночої статі. Пік захворюваності припадає на вік 5-14 років. Віруси передаються крапельним шляхом. Інкубаційний період становить 13-18 днів. Найбільшу контагіозність спостерігають наприкінці інкубаційного періоду і в перші дні захворювання, але з моменту розвитку екзантеми діти не заразні! Захворювання помірно контагіозне. Понад 80% дорослих мають антитіла до парвовірусу В19.

Інфекційна еритема виникає в середньому в 15-20% інфікованих парвовірусом В19. Перші прояви хвороби – підвищення температури тіла, різного ступеня вираженості кон’юнктивіт, симптоми з боку верхніх дихальних шляхів, кашель, міалгія. Зазвичай через кілька днів з’являється гомогенне почервоніння щік, що нагадує сліди від ляпаса (slapped cheek; рис. 19). Ще через 1-3 дні з’являється типовий симетричний висип на шиї, розгинальних поверхнях кінцівок, меншою мірою уражується тулуб (рис. 20-23). Характер висипу здебільшого плямистий, подекуди плямисто-папульозний, патогномонічним є висип у вигляді гірлянд, кілець і різних рисунків.

Рис. 19. Симптом «ляпаса» у разі інфекційної еритеми

Рис. 20. Інфекційна еритема

Рис. 21. Інфекційна еритема

Рис. 22. Інфекційна еритема, висип у вигляді гірлянд

Рис. 23 Інфекційна еритема

Частота зустрічальності клінічних симптомів у разі інфекційної еритеми в дітей:

• головний біль – 20%;
• лихоманка – 20%;
• біль у горлі – 15%;
• свербіж шкіри – 15%;
• риніт – 10%;
• біль у животі – 10%;
• артралгії – 10%.

Свербіж у дітей, якщо виникає, то зазвичай не інтенсивний, екскоріації відсутні. Також у дітей спостерігають невідповідність між інтенсивністю висипань і мінімальною вираженістю свербежу. У дорослих за інфекційної еритеми, навпаки, свербіж часто має інтенсивний характер. Висип розрішується повільно, протягом 1-4 тиж. Динаміка висипу може бути хвилеподібною, тобто можуть чергуватися періоди зменшення і збільшення інтенсивності висипу або змінюватися його характер, тривале збліднення змінюватиметься повторним «розквітом» (так звані хибні рецидиви). Хвилеподібний перебіг висипу може провокуватися подразненням шкіри, температурою навколишнього середовища (гаряча ванна, сонце), емоційними стресами. Подібну клінічну картину часто помилково розцінюють як прояви гострої кропив’янки, відповідно, потрібна диференційна діагностика з нею. У 10% захворювання супрово­джується артралгіями або артритами суглобів кистей, зап’ясть, колінних і гомілковостопних суглобів (рис. 24).

Рис. 24. Ураження кистей рук у разі інфекційної еритеми

Рис. 25. Еволюція симптомів і ознак у разі інфекційної еритеми (за T. P. Habif, 2015)

Критерії діагнозу інфекційної еритеми (рис. 25):

• еритема на щоках («симптом ляпаса»);
• плямисто-папульозний «мереживний» висип на ногах, руках;
• неінтенсивний свербіж у дітей;
• виявлення IgM до парвовірусу В19 з перших днів хвороби (виявляються до 3 міс).

Інфекційна еритема часто має субклінічний перебіг і супрово­джується лише одним із симптомів, наприклад тільки еритемою щік. Іноді еритема щік потребує диференційної діагностики зі скарлатиною (рис. 26).

Рис. 26. Еволюція симптомів і ознак у разі скарлатини (за T. P. Habif, 2015)

Найчастіше інфекційну еритему доводиться диференціювати з кропив’янкою. Для кропив’янки характерна так звана класична тріада, відсутність одного з компонентів якої ставить діагноз під сумнів. Наприклад, збереження елемента висипу в одному місці понад 24 год не характерне для кропив’янки, за якої уртикарії відносно швидко зникають в одному місці і з’являються в іншому.

Класична тріада при кропив’янці:

• уртикарний характер висипу (рис. 27);
• збереження елемента висипу не більш ніж 24 год;
• наявність свербежу (пряма кореляція обсягу ураження з інтенсивністю свербежу).

Рис. 27. Класичний уртикарний висип у разі гострої кропив’янки

Особливості висипу при інфекційній еритемі:

• плямисто-папульозний і «мереживний»;
• висип може зберігатися на одній ділянці тривалий час;
• неінтенсивний свербіж або його відсутність.

Клінічним варіантом інфекції, спричиненої парвовірусом В19, є різновид інфекційної еритеми, що має назву «синдром шкарпеток і рукавичок». Загальноклінічні симптоми схожі з такими при інфекційній еритемі, але висипання переважно локалізуються на кистях і стопах. Висип симетричний, плямисто-папульозний, петехіальний, інколи суцільна еритема з чіткою межею між здоровою та ураженою шкірою (рис. 28, 29). Свербіж зазвичай відсутній.

Рис. 28. «Синдром рукавичок і шкарпеток». Дитина віком 1 рік

Рис. 29. «Синдром рукавичок і шкарпеток». Дитина віком 6 років

У переважній більшості випадків захворювання не спричинює ускладнень. Пацієнти з гемоглобінопатіями й аномаліями еритроцитів (серпоподібноклітинна анемія, таласемія та ін.) схильні до розвитку апластичних і гемолітичних кризів. Зрідка апластична анемія може виникати й у пацієнтів із нормальним гемопоезом, у таких випадках прогноз сприятливий. Лікування симптоматичне, місцева терапія висипу не показана.

Інфекційна еритема становить небезпеку для вагітних, які не хворіли на це захворювання раніше. Приблизно в 10-15% випадках відбувається внутрішньо­утробне інфікування плода. Епідеміологічні дані показують, що в Німеччині 300-400 спонтанних абортів на рік асоціюються з парвовірусом В19. Ризик розвитку водянки плода з небезпекою внутрішньоутробної загибелі найімовірніший між 4-м і 5-м місяцями. У разі контакту вагітної з пацієнтом, що страждає на інфекційну еритему, потрібен ультразвуковий моніторинг і контроль рівня α-фетопротеїну в динаміці.

Ізольоване визначення IgG до парвовірусу В19 клінічного значення не має. У вагітних із симптомами інфекційної еритеми необхідно провести визначення IgM і дослі­дження за допомогою методу полімеразної ланцюгової реакції на наявність парвовірусу В19. Мета дослі­джень – виявлення групи ризику, лікування наразі не розроблено.

Ентеровірусна екзантема – група вірусних захворювань, спричинених вірусами Коксакі і ECHO, без чіткої етапності в клінічній картині. «Улюблений» вік не визначений, захворювання спостерігають як у дітей, так і в дорослих. Для захворювань характерна наявність загальноінфекційного синдрому, симптомів ураження верхніх дихальних шляхів (кашель, нежить, біль у горлі, кон’юнктивіт) та/або шлунково-кишкового тракту (діарея, блювання), а також поява висипу. Висип може з’явитися на будь-якому етапі захворювання, не має специфічної локалізації і, як правило, не супрово­джується свербежем. Висипання можуть бути плямисто-папульозними, уртикарними, везикулярними та петехіальними (рис. 30-32). Плямисто-папульозний висип може з’являтися і на долонях і підошвах. Висипання частіше короткочасні, зберігаються від кількох годин до кількох днів, пігментація після висипань відсутня.

Рис. 30. Варіант висипу в разі ентеровірусної екзантеми

Рис. 31. Варіант висипу в разі ентеровірусної екзантеми

Рис. 32. Варіант висипу в разі ентеровірусної екзантеми

Рожевий лишай (лишай Жибера, pityriasis rosea) нині розцінюють як вірусну інфекцію, яка асоціюється з герпесвірусом 6-го і 7-го типів. Більш ніж 75% випадків захворювання припадає на вік 10-35 років, пік захворюваності спостерігають у віці 23 роки, близько 2% пацієнтів мають рецидиви. Захворювання також реєструють у дітей, але діти до 2 років зазвичай не хворіють. Високу захворюваність спостерігають восени та навесні. До 68,8% пацієнтів мають симптоми попередньої вірусної інфекції.

Головним у клінічній картині і часто єдиним є шкірний синдром. Приблизно у 80% хворих першим проявом рожевого лишаю слугує «сигнальна пляма», що являє собою круглу або овальну червонувату пляму з краєм, що лущиться, та просвітленням у центрі («материнська бляшка»; рис. 33). Протягом перших 2-3 тиж з’являються нові, дрібніші овальні висипання з помірним свербежем. Надалі підсипання припиняються, свербіж практично зникає, висип стабілізується та зникає самостійно протягом 1-2 міс. Інтенсивність свербежу помірна, він вираженіший у дорослих порівняно з дітьми, екскоріації відсутні. У частини пацієнтів свербежу немає. Висип локалізується на тулубі, проксимальних частинах кінцівок (рис. 34, 35). Патогномонічною ознакою є розташування довгих осей бляшок уздовж ліній Лангера.

Рис. 33. Рожевий лишай. Дитина віком 6 років

Рис. 34. Рожевий лишай. Дитина віком 9 років

Рис. 35. Рожевий лишай. Дитина віком 13 років

Критерії діагнозу рожевого лишаю:

• «сигнальна пляма»;
• локалізація висипань: тулуб, проксимальні частини кінцівок;
• розташування висипу за лініями Лангера;
• тривалість висипань 1,5-2 міс.

Захворювання розвивається без ускладнень. Діагноз встановлюють виключно за клінічною картиною. Диференційну діагностику слід проводити з дерматофітією тулуба, краплинним псоріазом, вторинним сифілісом, парапсоріазом. Специфічна терапія не розроблена. Лікування не потрібне через доброякісний перебіг і самостійне зникнення висипань. За наявності свербежу можливе призначення АГП та/або топічних КС коротким курсом.

Під час проведення диференційної діагностики захворювань, що супрово­джуються екзантемою, необхідно виявити й точно визначити вид висипань, строки їхньої появи, переважну локалізацію, симетричність, схильність елементів висипань до злиття, їхню кількість, моно- чи поліморфізм елементів, етапність висипань. Суттєвим компонентом характеристики висипу є наявність або відсутність свіжих підсипань, свербежу чи інших суб’єктивних відчуттів у місцях висипань. Необхідно враховувати тривалість та еволюцію висипань.

За всіх інфекційних екзантем може спостерігатися помірна еозинофілія в загальному аналізі крові, що аж ніяк не свідчить на користь алергічної патології.

Інфекційні екзантеми в більшості випадків минають самостійно. Потрібно поснювати батькам, що ці захворювання не потребують активного лікування. Після появи висипань діти вже не заразні і можуть відвідувати школу або дитячий садок, продовжувати звичайну життєдіяльність. Для одужання потрібен лише час і правильна діагностика захворювання.

Специфічна противірусна терапія марна і не проводиться у разі жодної з інфекційних екзантем. Можливе застосування симптоматичних засобів. АГП не впливають ні на тривалість захворювання, ні на тривалість та інтенсивність висипу за жодної з інфекційних екзантем. Мета призначення АГП у разі цих нозологій – усунення свербежу, якщо такий спостерігається.

Список літератури

1. Кроучук Д. П., Манчини А.Дж. Детская дерматология. 2010; 98-111.

2. Кей Шу-Мей Кейн, Питер А. Лио. Детская дерматология. 2011; 455-467.

3. Томас П. Хэбиф. Клиническая дерматология. Аллергические дерматозы. 2014; 175-183.

4. Петер Г. Хегер: Детская дерматология. Дифференциальная диагностика и лечение у детей и подростков. 2013; 410-427.

5. Brandt O., Abeck D., Gianotti R. et al.: Gianotti-Crosti syndrome. J. Am. Acad. Dermatol. 2006; 54 (1): 136-145.

6. Brunner M. J., Rubin L., Dunlap F.: A new papular erythema of childhood. Arch. Dermatol. 1962; 85, 539-540.

7. Bodemer C., de Prost Y: Unilateral laterothoracic exanthema in children: a new disease J. Am. Acad. Dermatol. 1992; 27, 693-696.

8. Caselli E., Di Luca D.: Molecular biology and clinical associations of roseoloviruses human herpesvirus 6 and human herpesvirus 7. New Microbiol. 2007; 30 (3), 173-187.

9. Katta R.: Parvovirus B19: a review. Dermatol. Clin. 2002; 20, 1-13.

10. Mancini A. J.: Childhood exanthems: a primer and update for the dermatologist. Adv. Dermatol. 2000; 16, 3-37.

11. Thomas P. Habif. Clinical Dermatology. 2015. P. 1019.