1. Пневмонія

   Ю.В. Марушко, Г.Г. Шеф

2. Особливості перебігу ожиріння у дітей підліткового віку

   Г.О. Леженко, К.В. Гладун

3. Клинический случай геморрагического перикардита у ребенка, больного гриппом

   А.П. Волосовец, С.А. Крамарев, С.П. Кривопустов, Т.Г. Чухрай, Л.А. Палатная, О.Л. Дзюба, С.Н. Гнатюк, Н.В. Балыкина, С.В. Иорданова

4. Підручник для педіатрів Нельсона

   В.С. Андрух

5. Пробіотичні препарати: обґрунтування застосування в педіатричній практиці

6. Роль вітамінів групи В у лікувальних заходах при первинній артеріальній гіпотензії

   Ю.В. Марушко, О.В. Хомич, Т.В. Гищак та ін.

7. Применение гипертонического солевого раствора 7% с гиалуроновой кислотой 0,1% у младенцев с бронхиолитом легкой и умеренной степени тяжести

8. Гострий риносинусит

Артеріальна гіпотензія (АГТ) – актуальна проблема педіатрії. Серед дітей молодшого шкільного віку АГТ трапляється у 1,2-3,1%, серед дітей старшого шкільного віку – у 9,6-14,3%. Дівчатка страждають на АГ частіше, ніж хлопчики [11, 18, 25]. Патогенез АГТ на сьогодні остаточно не з’ясований у зв’язку з наявністю численних чинників, що сприяють розвитку АГТ. У цьому плані має значення і певний дефіцит вітамінів, особливо групи В, якщо врахувати їхній вплив на стан і діяльність вегетативної та нервової системи.

Мета роботи – узагальнити дані літератури та власні спостереження щодо гіпотензивних станів у дітей та можливості їх корекції шляхом застосування вітамінів групи В.

Артеріальна гіпотензія – це патологічний симптомокомплекс, що характеризується зниженням системного артеріального тиску (АТ) і супроводжується низкою клінічних симптомів, які відображають зменшення інтенсивності кровотоку і зниження перфузійного тиску в усіх органах і тканинах [5].

Згідно з МКХ-10, артеріальна гіпотензія належить до IX класу «Хвороби системи кровообігу» і включає ідіопатичну гіпотензію (І95.0), ортостатичну гіпотензію (І95.1), гіпотензію, спричинену лікарськими препаратами (І95.2), інші види гіпотензії (І95.8) і гіпотензію неуточнену (І95.9) [15].

Найбільш повною та застосованою вважається класифікація гіпотензивних станів Н.С. Молчанова в модифікації І. Брязунова, А. Мулатова (2008) (таблиця). Перевагою цієї класифікації було ви­окремлення поняття фізіологічної гіпотензії.

Артеріальна гіпотензія розцінюється як фізіологічна у разі відсутності клінічних проявів захворювання – скарг суб’єктивного характеру, а також симптомів вегетативної дисфункції. Причинами фізіологічної гіпотензії є певні конституційні особливості дитини, пов’язані з генетичними факторами, а також адаптація організму до різних умов. Серед фізіологічних АГТ виділяють спортивну, що розвивається внаслідок пристосування до постійних фізичних навантажень, і адаптивну, що характерна для жителів високогірних районів, тропіків і північних широт. Діти з фізіологічною АГТ лікування не потребують [14, 15].

У генезі патологічної АГТ відіграють роль безліч етіопатогенетичних факторів. Залежно від першопричини виникнення гіпотензії відрізняються і механізми її розвитку.

Провідними факторами в розвитку первинної АГТ, що призводять до порушень у нейрогуморальній регуляції стану судин і функцій серця, виступають:

• надмірні фізичні й емоційні перевантаження, хронічна перевтома;
• порушення режиму дня і неправильне харчування;
• недостатність мікроелементів та особливо – вітамінів групи В;
• тривалий больовий синдром;
• відставання у фізичному розвитку;
• несприятливі побутові умови.

Велике значення в розвитку первинної АГТ має обтяжена спадковість, що простежується в сім’ях від 14,8 до 68,9% дітей; найчастіше схильність передається за материнською лінією і може успадковуватися за аутосомно-домінантним типом [18].

Є повідомлення про те, що спадкова схильність зумовлена недостатністю регулюючих структур головного мозку або їхньою надмірною реактивністю [22], а також кількісним дисбалансом білків мембран еритроцитів.

Системний аналіз гемодинамічних і антропометричних параметрів показав у дітей з АГТ порушення нервово-ендокринної регуляції роботи серця, судинного тонусу й анаболічних процесів у тканинах [11]. Виразність нейропсихологічних порушень при АГТ має тісні кореляційні зв’язки з індексом часу гіпотензії і середньодобовим рівнем систолічного АТ (САТ).

За даними І.В. Леонтьєвої, пусковим фактором АГТ часто виступає період статевого дозрівання, коли порушується вегетативно-ендокринна регуляція АТ [10]. Відзначено, що у сім’ях дітей із АГТ наявна висока концентрація психотравмувальних ситуацій (алкоголізм батьків, неповні сім’ї, погані житлово-побутові і соціальні умови тощо); значне хронічне психоемоційне напруження в школі призводить до розумової перевтоми і гіподинамії. Частота артеріальної гіпотензії значно вища серед дітей, які відвідують спеціалізовані школи у порівнянні з учнями загальноосвітніх [10].

Особливо важливу роль у генезі АГТ відіграє підвищена потреба тканин у кисні, що компенсується розширенням венул і зниженням тонусу прекапілярів, і це сприяє зменшенню венозного повернення і позначається на роботі серця зменшенням серцевого викиду [4].

У дітей з АГТ виявлено високу концентрацію оксиду азоту, підвищення різних класів простагландинів [5], що може бути причиною вазодилятації периферичних судин.

До вторинної АГ можуть призвести запальні та дистрофічні захворювання серця і судин, тубулопатії, захворювання крові [5].

Причинами вторинної АГТ може бути недостатність аортального клапана, дилятаційна і гіпертрофічна кардіоміопатія, ексудативний перикардит, міокардит, порушення ритму серця, серцева недостатність. АГТ може виникнути при туберкульозі, пневмонії, астмі, гіпотиреозі, гіпофізарно-адреналовій недостатності, цукровому діабеті [1].

Клінічна картина АГТ характеризується високим поліморфізмом скарг і клінічних проявів. Зниження артеріального тиску є провідним облігатним симптомом для діагностики АГТ. Інша клінічна симптоматика первинної АГТ у дітей варіабельна і залежить від тяжкості захворювання та супутніх вегетативних і психосоматичних розладів [13, 14].

Критерієм встановлення гіпотензії за даними офісного вимірювання АТ у дітей є значення 5-го перцентиля розподілу АТ залежно від віку і статі дитини. При значеннях САТ у межах 5-25 перцентилів установлюється тенденція до зниження АТ [2].

Для більш точної діагностики артеріальної гіпотензії і в динаміці її лікування застосовують добовий моніторинг АТ (ДМАТ) [3].

При аналізі даних добового профілю АТ, отриманого в результаті ДМАТ, виокремлено 4 основні групи показників:

• середні за часом показники (середні значення тиску – САТ і діастолічного АТ [ДАТ], вимірюваного протягом доби);
• індекси часу гіпотензії (ІЧГТ) – частки часу, протягом якого значення САТ і ДАТ були менші за нижню межу норми (10-й перцентиль);
• добовий індекс (ДІ) САТ і ДАТ, що показує вираженість ритму АТ день-ніч;
• показники варіабельності АТ (розраховуються як стандартне відхилення від середньої величини (SD) за добу, день і ніч).

При ІЧГТ у межах 25-50% встановлюють лабільну гіпотензію, при ІЧГТ більше 51% – стабільну [3].

Лікування при первинній артеріальній гіпотензії включає немедикаментозні і медикаментозні методи. При лабільній АГТ перевага віддається немедикаментозному впливу. При стійкій і тривалій артеріальній гіпотензії можливе сумісне використання немедикаментозної та медикаментозної терапії.

Згідно з протоколами лікування, затвердженими Міністерством охорони здоров’я [17], комплекс лікувальних заходів у дітей з АГТ включає:

• достатнє перебування на свіжому повітрі;
• більш тривалий сон;
• їжу, багату на білки й вітаміни;
• фіто-, бальнео-, фізіотерапію (електросон, імпульсне магнітне поле тощо);
• застосування ноотропних засобів (фенібут, кофетамін (кофеїн + ерготамін), пірацетам, фетанол (етафедрин) тощо).

За рекомендаціями В.Г. Майданника та спів­авт. [9], дітям з АГТ бажано вживати на ніч мед (якщо немає алергії), соки, настої, компоти (з обліпихи, калини, шипшини, горобини, моркви, брусниці, чорноплідної горобини, родзинок, урюку, кураги) і мінеральну воду.

У комплексній терапії артеріальної гіпотензії із супутніми вегетативними розладами патогенетично показане призначення вітамінів групи B, які забезпечують нормалізацію обмінних процесів мозку, впливають на неспецифічну реактивність організму та активізують репаративно-відновні процеси [6, 16]. Використання вітамінів групи B у лікуванні АГТ підвищує опір до психоемоційних і фізичних навантажень.

Вітаміни групи В мають широкий спектр фармакодинамічних властивостей, беруть участь як коферментні форми в більшості обмінних процесів, у тому числі в енергоутворювальних.

Вітамін В₁ (тіамін) задіяний у:

• регуляції вуглеводного та інших видів обміну;
• ліквідації метаболічного ацидозу;
• проведенні збудження в нервових структурах (за рахунок активації хлоридних іонних каналів у мембранах нервових клітин) [3, 6].

Всмоктування В₁ у кишечнику відбувається активним (концентрація тіаміну в їжі < 1 ммоль/л) і Nа⁺-залежними шляхом. Активний транспорт тіаміну з кишечника знижує гіпертиреоїдизм та дефіцит інсуліну. Проте надлишок вітаміну виводиться нирками у незміненому вигляді [20].

Біологічна роль тіаміну достатньо вивчена. Він підвищує нервово-м’язову провідність за рахунок своєї антихолінестеразної активності. Завдяки такій активності тіамін бере участь у синаптичній передачі нервових імпульсів, впливаючи на вивільнення ацетилхоліну з нервових клітин, таким чином підвищуючи нервово-м’язову провідність. Він відіграє важливу роль у проведенні збудження в нервових структурах, виступаючи не в ролі коферменту, а виконуючи нейрофізіологічну функцію – активуючи хлоридні іонні канали в мембранах нервових клітин [18, 19].

Останніми роками було проведено низку досліджень застосування жиророзчинних форм тіаміну завдяки їхній здатності вивільняти тіамін після всмоктування, що сприяє швидкому створенню високих концентрацій вітаміну в крові і тканинах [12].

Бенфотіамін є жиророзчинним аналогом вітаміну В₁, який бере участь в обміні речовин, нервово-рефлекторній регуляції, впливає на проведення нервового збудження в холінергічних синапсах.

Тіамін також знижує токсичний вплив високих концентрацій глюкози на нервову тканину та бере участь у стресовому реагуванні [19].

Біологічне значення вітаміну В₁ визначається коферментною функцією його похідного тіаміндифосфату, включенням останнього в цикл трикарбонових кислот та участю в окислювальному декарбоксилуванні [8].

Вітамін В₁ задіяний у більш ніж 5 ферментативних реакціях, регулюючи тим самим вуглеводний, білковий та жировий обмін. Тіамін впливає на біосинтез актину та міозину, які беруть участь у процесах скорочення міокарда та скелетної мускулатури. Вітамін В₁ пришвидшує фізіологічну гіпертрофію міокарда, що має важливе значення при порушенні його скоротливої функції та розвитку серцевої недостатності. Також тіамін впливає на формування опорно-рухового апарату, стимулюючи синтез елементів сполучної тканини. Вітамін В₁ захищає мембрани клітин від токсичної дії продуктів перекисного окислення, виступаючи як антиоксидант та імуностимулятор.

Рекомендована норма споживання вітаміну В₁ у дітей становить 1,2-2,2 мг/добу залежно від енерговитрат [8]. Джерелом вітаміну В₁ є пшеничний хліб з борошна грубого помелу, сухі пивні дріжджі, оболонки і зародки насіння хлібних злаків, соя, квасоля, горох, горіхи, коричневий рис, картопля, морква, капуста і деякі продукти тваринного походження (свинина, яловичина, печінка, нирки, мозок).

Добова потреба в тіаміні становить 2-3 мг для дорослої людини та 0,3-1,5 мг – для дітей та підлітків. Профілактична доза¹ тіаміну для дорослої людини – 2-5 мг на добу. При хворобі бері-бері лікувальна доза тіаміну становить 10-30 мг на добу, його вводять парентерально; після поліпшення стану застосовують підтримувальну терапію у дозі 5-10 мг на добу [7].

1 Кількість речовини, необхідна для запобігання розвитку захворювання.

При дефіциті вітаміну В₁ на ранніх стадіях виникає дефіцит утворення енергії за рахунок порушення «згорання» вуглеводів, що призводить до недостатнього утворення NADH₂ і рибоза-5-фосфату. При більшому дефіциті відбувається накопичення в тканинах і органах піровиноградної, α-кетоглутарової, щавелевооцтової, гліоксилової кислот, що токсично впливають на нервові структури. Клінічні прояви дефіциту В₁ складаються із симптомів ураження нервової системи, травного тракту, серцево-судинних порушень [7].

Термін піридоксин позначає всю групу вітамінів В₆, яка складається з піридоксину, піридоксалю та піридоксаміну.

Активною формою В₆ є піридоксаль-5-фосфат, який виступає в ролі коферменту в більш ніж 100 ферментативних реакціях [20]. Він впливає на білковий обмін і пов’язаний із процесами синтезу і руйнування катехоламінів, гістаміну, допаміну, бо є кофактором для амінокислотних декарбоксилаз і трансаміназ. Піридоксин бере участь у метаболізмі білків, виробленні енергії, стимулює синтез гемоглобіну в еритроцитах, задіяний у синтезі нейромедіаторів центральної і периферичної нервової системи [7].

Всі форми вітаміну В₆ легко всмоктуються в травному тракті, зв’язуються з транспортним білком і перетворюються в печінці на активну форму, надлишок вітаміну виділяється з організму з сечею.

Відомо, що дорослій людині необхідно близько 2 мг/добу піридоксину [3]. Джерелом вітаміну В₆ є хліб, горох, квасоля, картопля, м’ясо, нирки, печінка, молоко, яйця.

Добова потреба в піридоксині становить:

• для доношених дітей – 0,2-0,4 мг на добу;
• для дітей до року – 0,5-1,0 мг на добу;
• для дітей від 1 до 3 років – 1,0-1,5 мг на добу;
• для дітей молодшого шкільного віку – 0,9-1,1 мг на добу;
• для учнів старших класів і підлітків – 1,3-1,5 мг на добу;
• для дорослих – до 2 мг на добу;
• при вагітності дозу збільшують до 5 мг на добу.

Профілактична доза піридоксину для дорослих становить 5-10 мг на добу. При судомах у немовлят, зумовлених дефіцитом В₆, доза становить 4 мг/кг [7].

Причинами дефіциту піридоксину можуть бути як фізіологічні процеси (вагітність, необхідність активного синтезу гемоглобіну, надмірні фізичні навантаження), так і патологічні процеси в організмі. Захворювання шлунково-кишкового тракту, недостатність вітаміну В₆ у раціоні (при годуванні немовлят штучними сумішами з низьким вмістом піридоксину) є найбільш частими причинами недостатності піридоксину в організмі. При нестачі вітаміну В₆ наявні також симптоми з боку нервової системи, пов’язані з недостатнім синтезом гальмівних медіаторів у головному мозку, зокрема γ-аміномасляної кислоти [20].

При дефіциті піридоксину порушується синтез сфінгомієліну², в якому піридоксальфосфат задія­ний як кофермент серин-пальмітоїл-трансферази, і розвивається процес демієлінізації нервових волокон із поступовим розвитком периферичних полінейропатій [24, 25].

2 Група ліпідів, до складу яких входить молекула аліфатичного спирту сфінгозину, широко представлені в мембранах клітин нервової системи.

У країнах Європи спостерігається дефіцит вітамінів групи В, що досягає 60-80% [4, 5].

За даними літератури, чітко простежується зв’язок недостатності в організмі вітамінів групи В із порушеннями функціонування вегетативної нервової системи і розвитком вегетативних дисфункцій.

Так, В.Г. Майданник зі співавт. досліджували вміст вітаміну В₁ у хворих із вегетосудинною дисфунк­цією (ВСД) і хронічною гастроентерологічною патологією [12]. Було обстежено 74 дитини у віці від 5 до 14 років. Усі хворі були розподілені на три групи:

• 20 дітей із хронічним гастродуоденітом у стадії загострення;
• 20 дітей із хронічним холецистохолангітом у стадії загострення;
• 34 дитини з ВСД без хронічних захворювань системи травлення (третя група).

Поряд із загально-клінічними дослідженнями у дітей визначали вміст вітаміну В₁ в крові (за активністю транскетолази і тіаміндифосфат-ефектом³ еритроцитів крові). Результати проведених обстежень показали, що вміст вітаміну В₁ у хворих усіх груп був достовірно знижений: у першій групі – 42,7% (р < 0,001), у другій – 67,2% (р < 0,05), що ускладнювало перебіг захворювання і погіршувало результати лікування.

3 Дослідження активності транскетолази в еритроцитах та її стимуляції додаванням тиміндифосфату.

Проведені дослідження забезпеченості вітаміном В₁ організму хворих дітей показали необхідність проведення корекції вітамінної недостатності препаратами групи В (у лікувальних дозах). Після тритижневого курсу вітамінів групи В у дітей із гастроентерологічною патологією та ВСД нормалізувався вміст вітаміну В₁ в еритроцитах. А в дітей із ВСД відбулася нормалізація показників кардіоінтервалографії, що свідчить про позитивний вплив вітаміну В₁ на стан вегетативного гомеостазу.

У роботі Н.В. Нагорної і співавторів [16] було досліджено вплив вітамінів групи В на оксидативний стрес у дітей, які проживають в умовах екологічно несприятливого регіону. Після курсового прийому вітамінів групи В було виявлено зниження рівня лактат-ацидозу в 100% досліджуваних, нормалізацію оксидативного балансу в 54,0 ± 7,0% дітей. Таким чином, автори довели можливість використання вітамінів групи В з метою первинної і вторинної профілактики екозалежної патології у дітей.

Проведені нами дослідження показали позитивну динаміку клінічних симптомів, даних інструментальних методів дослідження (електрокардіографії, кардіоінтервалографії), а також поліпшення кровонаповнення мозкових судин за даними реоенцефалографії [13] у дітей із вегетативними дисфункціями за гіпотензивним типом на тлі лікування препаратами, що містять вітаміни групи В.

Серед багатьох препаратів вітаміннів групи В препарат Мільгама® таблетки є збалансованим комплексом вітамінів групи В: бенфотіаміну 100 мг і піридоксину гідрохлориду 100 мг. Особливо ефективним цей препарат є при лікуванні неврологічних захворювань, спричинених дефіцитом вітамінів В₁ та В₆ [23]. Така комбінація вітамінів групи В чинить сприятливу дію на запальні та дегенеративні захворювання нервів і опорно-рухового апарату.

До переваг препарату відносять особливість дії бенфотіаміну, що є жиророзчинним дериватом тіаміну. Бенфотіамін метаболізується шляхом фосфорилювання з утворенням тіамінпірувату і тіамінтрифосфату – біологічно активних речовин. Тіамінтрифосфат бере участь у метаболізмі вуглеводів (як кофермент ензимів піруватдекарбоксилази, транскетолази). Тіамінпіруват переносить альдегідні групи в пентозо-фосфатному циклі. Завдяки раціональному поєднанню, вітаміни групи В у формі препарату Мільгама® таблетки чинять найбільш виражений терапевтичний ефект.

За даними досліджень, бенфотіамін впливає на функцію периферичної нервової системи і маркерів запалення у пацієнтів з цукровим діабетом 1-го типу. У роботах H.P. Hammes, X. Du, D. Edelstein було виявлено, що бенфотіамін шляхом активації пентозофосфатного шляху ферменту транскетолази запобігає судинним пошкодженням і розвитку діабетичної ретинопатії [21].

За іншими повідомленнями, бенфотіамін запобігає макро- і мікросудинним ендотеліальним дисфункціям і окисному стресу після прийому їжі в осіб із цукровим діабетом 2-го типу [25].

Протипоказанням до застосування препаратів з вітамінами групи В є підвищена чутливість до їхніх компонентів. Прийом вітаміну В₁ протипоказаний при алергічних реакціях, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки у стадії загострення (оскільки може викликати підвищення кислотності шлункового соку).

При нейроциркуляторній дисфункції у дорослих препарат вітамінів групи В чинить сприятливу дію на перебіг запальних та дегенеративних захворювань нервів і рухового апарату [22].

P.R. Kamchatnov вважає використання препарату вітамінів групи В перспективним у лікуванні вегетативних дисфункцій [23].

Таким чином, АГТ у дітей, особливо підліткового віку, залишається актуальною проблемою, і тільки послідовний та комплексний підхід до лікування АГТ дасть змогу контролювати її перебіг.

У комплексній терапії артеріальної гіпотензії є показання до призначення вітамінів групи B, які забезпечують поліпшення обмінних процесів у центральній і периферичній нервовій системі та впливають на адаптаційні процеси в організмі, сприяючи нормалізації рівня тиску та зменшуючи клінічні прояви артеріальної гіпотензії.

На сьогодні вплив вітамінів групи В на прояви артеріальної гіпотензії потребує вивчення та об’єктивізації (із застосуванням інструментальних методів дослідження, добового моніторингу артеріального тиску).

Список літератури

1. Абдрахманова А.И. Артериальная гипотензия в клинической практике / А.И. Абдрахманова, Н.А. Цибулькин // Вестник современной клинической медицины. – 2013. – № 6. – С. 20-24.

2. Белоконь Н.А. Болезни сердца и сосудов у детей: Руководство для врачей / Н.А. Белоконь, М.Б. Кубергер // М. Медицина. – 1987. – № 2. – С. 138-139.

3. Бережний В.В. Використання добового моніторингу артеріального тиску у педіатричній практиці (огляд літератури) / В.В. Бережний, Т.В. Марушко, І.В. Романкевич // Совр. педиатрия: науч.-практ. педиатр. журнал. – 2010. – № 3. – С. 57-62.

4. Буряк В.М. Вплив гіпербаричної оксигенації на динаміку показників вегетативного статусу у дітей з вегето-судинною дисфункцією за гіпотензивним типом / В.М. Буряк // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 2005. – № 6. – С. 13-17.

5. Буряк В.Н. Патогенетические механизмы формирования и диагностические аспекты артериальной гипотензии у детей / В.Н. Буряк // Современная педиатрия. – 2008. – № 2 (19). – С. 131-135.

6. Волосовец А.П. Применение Нейровитана в комплексной реабилитации перинатальных поражений центральной нервной системы / А.П. Волосовец, С.П. Кривопустов, О.Л. Дзюба // Современная педиатрия. – 2005. – № 2. – С. 173-175.

7. Горбачев В.В. Витамины. Макро- и микроэлементы / В.В. Горбачев, В.Н. Горбачева. –М, 2011. – 432 с.

8. Кириллова Л. Г. Опыт применения Нейровитана у грудных детей с пре- и перинатальной патологией нервной системы / Л.Г. Кириллова // Совр. педиатр. – 2010. – № 6 (34). – С. 142-146.

9. Клініко-патогенетична характеристика вегетативних дисфункцій та їх лікування у дітей: навчальний посібник / В.Г. Майданник, О.І. Сміян, Т.П. Бинда, Н.О. Савельєва-Кулик; за ред. проф. В.Г.Майданника. – Суми: Сумський державний університет, 2013. – 173 с.

10. Леонтьева И.В. Артериальная гипотония у детей и подростков / И.В. Леонтьева. – М, 2002. – 62 с. – (Лекция для врачей).

11. Литовченко Н.В. Артериальная гипотония – начальный этап формирования хронической недостаточности мозгового кровообращения (особенности лечения) / Н.В. Литовченко, Е.К. Зинченко // Международный неврологический журнал. – 2011. – № 6. – С. 70-74.

12. Майданник В.Г. Застосування Нейровітану у дітей з вегетативними дисфункціями та гастроентерологічною патологією / В.Г. Майданник, Ю.В. Хмелєвський, В.В. Корнійчук // Педиатрия, акушерство и гинекология. – 2003. – № 6. – С. 46-51.

13. Марушко Ю.В. Досвід застосування препарату Нейровітан у дітей з вегетативною дисфункцією / Ю.В. Марушко, Н.С. Бойко, О.В. Лисовець // Здоров’я України. – 2011. – № 3. – С. 62-63.

14. Михайлов А.А. Хроническая артериальная гипотензия: возможности медикаментозной коррекции / А.А. Михайлов // Русский медицинский журнал: независимое издание для практикующих врачей. – 2004. – Т. 12. – № 7. – С. 468-470.

15. Міжнародна статистична класифікація хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я: 10-й перегляд. – Український інститут громадського здоров’я: переклад з англ., 1998. – Т. 2. – 184 с.

16. Нагорная Н.В. Оксидативный стресс у детей, проживающих в экологически неблагоприятных условиях, возможности нейровитана в его коррекции / Н.В. Нагорная, Н.А. Четверик, А.В. Дубовая // Современная педиатрия. – 2009. – № 1(23). – С. 125-129.

17. Наказ МОЗ України «Про затвердження Протоколів діагностики та лікування кардіоревматологічних хвороб у дітей» від 19.07.2005 № 362.

18. A hemodynamic model to guide blood pressure control during deliberate hypotension with sodium nitroprusside in children / [J. S. Barrett, S. Hirankarn, N. Holford та ін.]. // Front Pharmacol. – 2015, Jul 28. – № 6. – Р. 151.

19. Benfotiamine upregulates antioxidative system in activated BV-2 microglia cells / [I. Bozic, D. Savic, I. Stevanovic та ін.]. // Front Cell Neurosci. – 2015. – № 4 (9). – Р. 351.

20. Clayton P.T. B(6)-responsive disorders: A model of vitamin dependency // J. Inherit. Metab. Dis. – 2006 Apr. – 29 (2-3). – 317-26.

21. Hammes H.P. Benfotiamine blocks three major pathways of hyperglycemic damage and prevents experimental diabetic retinopathy. / Hammes H.P., Du X., Edelstein D. // Nat Med. – 2003. – № 9. – Р. 294-9.

22. Harisa G. Benfotiamine enhances antioxidant defenses and protects against cisplatin-induced DNA damage in nephrotoxic rats / G. Harisa. // J Biochem Mol Toxicol. – 2013. – № 27 (8). – Р. 398-405.

23. Kamchatnov P. B vitamins in neurological clinical practice / P. Kamchatnov. // Zh Nevrol Psikhiatr Im. – 2014. – № 114 (9). – Р. 105-111.

24. Orthostatic hypotension as a manifestation of vitamin B12 deficiency / L.Ganjehei, A. Massumi, М. Razavi, J. Wilson. // Tex Heart Inst J. – 2012. – № 39 (5). – Р. 722-723.

25. Stirban A. Benfotiamine prevents macro- and microvascular endothelial dysfunction and oxidative stress following a meal rich in advanced glycation end products in individuals with type 2 diabetes. / Stirban A., Negrean M., Stratmann B. // Diabetes Care. – 2006. – № 29. – Р. 2064-71.