скрыть меню

Ксероз і схильність до атопії:
як розірвати порочне коло?

страницы: 19-23

У статті наведено загальні відомості про причини виникнення та механізми розвитку ксерозу. Описано клінічні прояви і механізми розвитку порочного кола та розглянуто сучасні аспекти патогенетичної терапії ксерозу.

Ксероз – патологічний стан, який характеризується надмірною сухістю шкіри вна­слідок зміни її гідроліпідної мантії. Ксероз може призводити до виникнення тріщин, і навіть, у деяких випадках, до приєднання шкірних інфекцій. Основною причиною є зневоднення, але розвитку цього стану також може сприяти низка інших чинників: генетична схильність, харчування, надмірна інсоляція, літній вік, діабет, надмірний або занадто частий контакт із водою, агресивні мийні засоби, холодна, суха та вітряна погода, частий контакт із хімічними речовинами, розчинниками або подразливими та агресивними продуктами. Основні причини ксерозу наведено в таблиці.

Таблиця. Основні причини ксерозу

Варто зазначити, що крім симптомів сухості шкіри, лущення, появи тріщин, при ксерозі часто виникає свербіж. Свербіж, спричинений сухістю шкіри, може призводити до ушко­дження зовнішнього шару шкіри, що підвищує ризик приєднання інфекції. Тому раннє розпізнавання, діагностика та лікування ксерозу шкіри має велике значення, оскільки часто зазначений стан пов’язаний із порушенням епідермального бар’єра, призводить до підвищеної чутливості до чинників навколишнього середовища, подразників, алергенів і патогенів. Після відповідного впливу це може сприяти розвитку дерматозів, таких як атопічний або контактний дерматит.

Augustin etal. (2018) показали, що ксероз шкіри пов’язаний із підвищеним ризиком розвитку пахового дерматиту, атопічного дерматиту, екзематоїдного ксерозу, псоріазу, підошовних бородавок, себорейного дерматиту, а також декубітальних виразок [1]. Крім того, шкіра характеризується зниженням еластичності, згрубінням і швидким утворенням зморшок саме через зниження тургору та еластичності. Також можуть виникати еритема і тріщини. Суб’єктивними симптомами є відчуття стягнутості та свербіж, які деякі пацієнти також можуть сприймати як біль або печіння. Загалом можуть уражатися всі ділянки тіла, проте ділянки з меншою кількістю сальних залоз, такі як гомілки, передпліччя, руки і стопи, зазвичай уражаються частіше.

Основні патогенетичні механізми, що лежать в основі розвитку ксерозу, охоплюють зниження бар’єрної функції шкіри, підвищення трансепідермальної втрати вологи, порушення функції шкіри, у тому числі порушення в роботі сальних залоз, та запуск запальної реакції. Так, зниження бар’єрної функції шкіри обумовлене недостатністю виробництва міжклітинних ліпідів рогового шару, порушенням їхньої структури та розташування, що призводить до виникнення дефектів в міжклітинних ліпідних структурах. Це спричиняє збільшення втрати вологи шляхом трансепідермального випаровування. Як наслідок, наявне зменшення здатності до утримання вологи, що пов’язано з нестачею гігроскопічних речовин, зокрема натурального зволожувального фактора (NMF), та порушення роботи ферментів, необхідних для нормальної функції шкіри.

Одним з ключових механізмів розвитку ксерозу є порушення процесу вироблення ліпідів міжклітинного матриксу, що призводить до дисбалансу у їх складі та, відповідно, нездатності утворити стійкий бар’єр шкіри. Сальні залози, в свою чергу, відіграють важливу роль у створенні гідроліпідної захисної мантії шкіри. Порушення роботи цих залоз заважає ефективному формуванню захисного бар’єра, що призначений для захисту шкіри від втрати вологи. Внаслідок вищеперелічених патологічних процесів наявне ще більше порушення бар’єрної функції, що зрештою призводить до запуску запальної реакції. Так, внаслідок ксерозу клітини епідермісу активують виробництво запальних цитокінів, що запускає запальну реакцію і сприяє подразненню шкіри та погіршенню її стану.

Усі вищеописані фактори сприяють порушенню процесу епідермального диференціювання, що призводить до дезорганізації структури та функціонування рогового шару епідермісу. Загальний вплив цих порушень несе низку негативних наслідків для організму, що зрештою обумовлює розвиток порочного кола – ксероз призводить до підвищеної вразливості шкіри та обтяжує перебіг різних захворювань та станів шкіри, сприяючи хронічному та рецидивному їх перебігу, таких як дерматити, атопічний дерматит, інфекції тощо. В свою чергу, ці захворювання можуть в подальшому сприяти ще більшому ксерозу, ускладнюючи цикл і призводячи до хронічної сухості шкіри та інших дисфункцій (рисунок) [2, 3]. Розуміння цих патогенетичних механізмів є важливим для розробки ефективних стратегій лікування і профілактики ксерозу та його ускладнень [2].

Рисунок. Патофізіологія ураження шкіри при ксерозі

Сучасні аспекти лікування ксерозу

вгору

Ксероз, як правило, є доброякісним станом і може тривати роками, однак сухість шкіри – поширений стан у немовлят і дітей, у яких може розвинутися або вже є атопічний дерматит. Особливо високий ризик його розвитку в дітей, у яких принаймні один із батьків, брат або сестра мали атопічний дерматит у минулому чи хворіють на нього зараз [3]. Прогноз сприятливий за умови уникнення тригерів і дотримання режиму належного догляду за шкірою, зосере­дженого на м’якому очищенні та адекватному зволоженні.

Відповідно до сучасних рекомендацій, щоденне застосування пом’якшувальних засобів від наро­дження і в дорослому віці відображує обгрунтований підхід як до лікування ксерозу, так і до первинної профілактики атопічного дерматиту, особливо в дітей із високим ризиком [6].

Регулярне місцеве використання засобів на основі емолентів – речовин, які наносять безпосередньо на шкіру, щоб заспокоїти та зволожити її завдяки утворенню захисної плівки, що утримує вологу, – здатне контролювати перебіг ксерозу в пацієнтів будь-якого віку, забезпечує значне зменшення вираженості усіх супутніх ознак і симптомів сухості, а при атопічному дерматиті – зменшує застосування ГКС.

Сучасні дані демонструють, що використання емолентів має значні клінічні наслідки, включаючи полегшення свербежу, зменшення застосування ГКС та значне покращення стану при регулярному використанні [7, 8]. У дослідженні R. Grimalt та спів­авт. (2007) оцінювали вплив емоленту на застосування топічних ГКС у немовлят із помірним та тяжким атопічним дерматитом. Результати продемонстрували, що протягом 6 тижнів використання емолентів частота застосування ГКС середньої та високої дії зменшилася на 42% у групі емолентів порівняно з 7,5% у контрольній групі [8].

Схожі дані також отримані в дослідженні Р. Msika та співавт. (2008), які показали, що використання емоленту має значний вплив на ліхеніфікацію, екскоріацію і якість життя пацієнтів дитячого віку з атопією. Згідно з отриманими даними, застосування емоленту двічі на день забезпечило значне зменшення частоти використання ГКС, покращило ліхеніфікацію, екскоріацію та підвищило якість життя дітей та їхніх батьків [9].

Результати іншого дослідження M.J. Cork та спів­авт. (2003) продемонстрували, що інформування людей про механізми розвитку шкірних захворювань та навчання догляду за шкірою є важливою стратегією менеджменту. Відповідно до отриманих даних, після навчання та демонстрації методів місцевої терапії тяжкість проявів екземи зменшилась на 89%. Основною зміною у застосуванні терапії було збільшення використання емолентів на 800% (до 426 г пом’якшувального крему/мазі на тиждень) і відсутність загального збільшення застосування місцевих ГКС [10].

Емоленти поділяють на такі класи:

  • зволожувачі – сприяють переходу води з дерми в епідерміс (гліцерин, сечовина, лактат амонію, гіалуронова кислота);
  • оклюзиви – створюють на шкірі гідрофобний шар, запобігаючи втраті води (масло ши, ланолін, парафін, вазелін, холестерин і стеариловий спирт);
  • пом’якшувачі – заповнюють тріщини та ушко­дження на шкірі (пантенол, вазелін, диметикон і пропіленгліколь).

У сучасній дерматологічній практиці емоленти визнаються високоефективними засобами, які є невід’ємною частиною комплексного лікування пацієнтів із ксерозом. Призначення емолентів в рамках цілісного підходу до лікування в першу чергу сприяє підвищенню ефективності проведеної терапії. Це проявляється зменшенням частоти застосування ГКС на 42%, а отже, поліпшенням загального прогнозу захворювання, що, своєю чергою, сприяє підвищенню якості життя пацієнта [8].

Враховуючи патофізіологію ксерозу, доцільним є забезпечення впливу на ключові ланки патогенезу захворювання, а саме захист, очищення та відновлення. Однією з таких речовин, що має дерматопротективні, регенерувальні і протизапальні властивості, є декспантенол.

Креми, що містять декспантенол, широко застосовують для лікування уражень (поверхневих ран) шкіри та слизових оболонок. Декспантенол перетворюється в тканинах на пантотенову кислоту, компонент коензиму А. Коензим А каталізує ранні етапи синтезу жирних кислот і сфінголіпідів, які мають вирішальне значення для формування подвійних ліпідних шарів рогового шару та підтримання цілісності клітинних мембран. Окрім того, коензим А є ключовим елементом циклу Кребса, в якому утворюється енергія, необхідна для репарації шкіри. Декспантенол покращує бар’єрну функцію шкіри, зменшує ступінь і частоту загострень запальних процесів у шкірі до 50% і прискорює загоєння ран при ушко­дженнях шкіри [6, 11].

У подвійному сліпому рандомізованому контро­льованому дослідженні на шкіру 60 здорових добровольців наносили декспантенол двічі на день протягом 7 днів. Результати продемонстрували, що застосування декспантенолу місцево значно покращувало підшкірну гідратацію та знижувало транс­епідермальну втрату води порівняно з контрольною групою [12].

В іншому клінічному дослідженні вплив крему з декспантенолом на відновлення шкірного бар’єру значно збільшився після подразнення, спричиненого лаурилсульфатом натрію. Після застосування крему з декспантенолом протягом 7 днів бар’єрна функція шкіри була відновлена. Виявлено значне прискорення відновлення шкірного бар’єру при лікуванні кремом, що містить декспантенол, порівняно з обробкою шкіри кремом з плацебо або необробленою шкірою. Як декспантенол, так і плацебо показали підвищення рівня зволоження рогового шару, але значно більшою мірою – при застосуванні декспантенолу. Обидва креми зменшували шорсткість шкіри, але, знову ж таки, декспантенол демонстрував набагато кращі результати, зменшуючи супутні симптоми, включаючи почервоніння шкіри як ознаку запалення [13]. Сучасні дані також повідомляють, що зволожувальний ефект декспантенолу може бути взаємопов’язаний з його здатністю регенерувати епідермальний бар’єр [14].

При веденні пацієнтів з ксерозом доцільним є також застосування речовин, які б сприяли оновленню клітин епідермісу. З цієї точки зору особливий інтерес становлять природні речовини, зокрема алантоїн та масло ши.

Алантоїн є одним із найважливіших компонентів алое віра та календули лікарської. Він широко використовується для регенерації тканин і загоєння ран завдяки своїй біо­сумісності, протизапальній і антиноцицептивній дії, а також антисекреторній і гастропротекторній активності [15]. Дані сучасних досліджень свідчать, що алантоїн сприяє оновленню клітин епідермісу, відновлює водно-ліпідний баланс, підвищує м’якість і еластичність шкіри, усуває лущення, робить шкіру гладенькою [3].

Олія ши (каріте) здавна широко застосовується в косметології як емолент, оскільки створює вологоутримувальний захисний шар, який ефективно захищає шкіру від шкідливого впливу зовнішніх факторів, тим самим забезпечуючи її пом’якшення та зволоження.

Олія ши – це рослинна олія, багата на жирні кислоти (від 85 до 90%), такі як омега 6 і 9, вітамін Е та специфічні ліпіди, такі як фітостероли. На відміну від інших оклюзивів, олія ши має природне похо­дження, містить у своєму складі збалансовану кількість ліпідів та діє як пом’якшувальний засіб, розгла­джує суху шкіру. Олія ши також містить речовини, які зменшують набряк шкіри, що спостерігається, зокрема, при екземі.

У дослі­дженні Essengue Belibi S. et al. (2008) пацієнт із помірно тяжким перебігом екземи наносив двічі на добу вазелін і масло ши на симетричні ділянки шкіри без перекриття, результати оцінювали щодня [16]. Після тижня щоденного використання олії ши стан шкіри значно покращився, вона стала більш гладенькою порівняно з ділянками, на яких використовували вазелін, що підтвер­джує ефективність масла ши як у ролі оклюзиву, так і пом’якшувального засобу при екземі.

Висновки

вгору

З огляду на дані сучасних досліджень, що підтверджують провідну роль порушення бар’єрної функції шкіри, підвищення трансепідермальної втрати вологи та запуск запальної реакції при ксерозі, ведення пацієнтів цієї групи неможливо уявити без зовнішньої терапії, спрямованої на зволоження і відновлення шкірного бар’єру. Наразі в арсеналі клініцистів наявна достатня кількість лікувальних засобів, спеціально створених для догляду за сухою шкірою.

Список літератури

1. Augustin M., Wilsmann-Theis D., Körber A. et al. Diagnosis and treatment of xerosis cutis – a position paper. J Dtsch Dermatol Ges. 2019 Nov;17 Suppl 7:3-33. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/full/10.1111/ddg.13906

2. Proksch E., Berardesca E., Misery L. et al. Dry skin management: practical approach in light of latest research on skin structure and function. J Dermatolog Treat. 2020 Nov; 31(7):716-722. doi: 10.1080/09546634.2019.1607024.

3. Barco D., Giménez-Arnau A. Xerosis: una disfunción de la barrera epidérmica [Xerosis: a dysfunction of the epidermal barrier]. Actas Dermosifiliogr. 2008 Nov; 99(9):671-82.

4. Wakamori T., Katoh N., Hirano S. et al. Atopic dermatitis, dry skin and serum IgE in children in a community in japan. Int Arch Allergy Immunol. 2009;149(2):103-10. doi: 10.1159/000189192.

5. Simpson E. L., Chalmers J. R., Hanifin J. et al. Emollient enhancement of the skin barrier from birth offers effective atopic dermatitis prevention. J Allergy Clin Immunol. 2014 Oct; 134(4):818-23. doi: 10.1016/j.jaci.2014.08.005.

6. Ebner F., Heller A., Rippke F., Tausch I. Topical use of dexpanthenol in skin disorders. Am J Clin Dermatol. 2002;3(6):427-33. doi: 10.2165/00128071-200203060–00005

7. Lio P.A., Lee M., LeBovidge J. et al. Clinical management of atopic dermatitis: practical highlights and updates from the atopic dermatitis practice parameter 2012. J Allergy Clin Immunol Pract. 2014 Jul-Aug;2(4):361-9; quiz 370. doi: 10.1016/j.jaip.2014.02.015

8. Grimalt R., Mengeaud V., Cambazard F. Study Investigators’ Group. The steroid-sparing effect of an emollient therapy in infants with atopic dermatitis: a randomized controlled study. Dermatology. 2007;214(1):61-7. doi: 10.1159/000096915.

9. Msika P., De Belilovsky C., Piccardi N. et al. New Emollient with Topical Corticosteroid-Sparing Effect in Treatment of Childhood Atopic Dermatitis: SCORAD and Quality of Life Improvement. Pediatr Dermatol. 2023 Nov-Dec;25(6):606-12. doi: 10.1111/j.1525-1470.2008.00783.x.

10. Cork M.J., Britton J., Butler L. et al. Comparison of parent knowledge, therapy utilization and severity of atopic eczema before and after explanation and demonstration of topical therapies by a specialist dermatology nurse. Br J Dermatol. 2003 Sep;149(3):582-9. doi: 10.1046/j.1365-2133.2003.05595.x.

11. Danby S.G., Draelos Z.D., Gold L.F.S. et al. Vehicles for atopic dermatitis therapies: more than just a placebo. J Dermatolog Treat. 2022 Mar;33(2):685-698. doi: 10.1080/09546634.2020.1789050

12. Gehring W., Gloor M. Effect of topically applied dexpanthenol on epidermal barrier function and stratum corneum hydration. Results of a human in vivo study. Arzneimittelforschung. 2000;50:659-663.

13. Proksch E., Nissen H. P. Dexpanthenol enhances skin barrier repair and reduces inflammation after sodium lauryl sulphate-induced irritation. J. Dermatol. Treat. 2002;13:173-178.

14. Loden M. Treatments Improving Skin Barrier Function. Curr. Probl. Dermatol. 2016;49:112-122.

15. Saucedo-Acuña R.A., Meza-Valle K.Z., Cuevas-González J.C. et al. Characterization and In Vivo Assay of Allantoin-Enriched Pectin Hydrogel for the Treatment of Skin Wounds. Int J Mol Sci. 2023 Apr 17; 24(8):7377. doi: 10.3390/ijms24087377

16. Essengue Belibi S., Stechschulte D., Olson N. The Use of Shea Butter as an Emollient for Eczema. J Allergy Clin Immunol. 2009;123(2): S41.

Підготувала Катерина Пашинська

Наш журнал
в соцсетях: