Італійські рекомендації щодо лікування бронхіоліту в немовлят (2022)

Бронхіоліт – це гостре респіраторне захворювання, яке є основною причиною госпіталізації дітей раннього віку. Наведені настанови мають на меті оновити консенсус, опублікований у 2014 р., щоб надати рекомендації щодо найкращих сучасних практик лікування бронхіоліту в немовлят. Діагноз бронхіоліту встановлюють на основі клінічного анамнезу та фізикального обстеження. Основними методами лікування є переважно підтримувальна терапія. Новітні дослі­дження свідчать про відсутність користі від застосування сальбутамолу, глюкокортикостероїдів та антибіотиків зі зворотним потенційним ризиком шкоди. Через відсутність ефективного лікування зниження захворюваності базується на профілактичних заходах. Необхідні добре підготовлені стратегії, спрямовані на стандартизацію лікування та підвищення якості медичної допомоги, щоб сприяти дотриманню рекомендацій і запобігати поширенню думок, що не ґрунтуються на доказовій медицині. Паралельно з цим освіта батьків допоможе зменшити тиск на пацієнта і сприятиме зменшенню кількості неадекватних призначень. Немовлята з уже існуючими чинниками ризику (недоношеність, бронхолегенева дисплазія, вро­джені вади серця, імунодефіцит, нервово-м’язові захворювання, муковісцидоз, синдром Дауна) мають значний ризик розвитку тяжкого бронхіоліту і потребують ретельного обстеження. Ці рекомендації засновані на міжнародних і національних наукових даних. Вони посилюють чинні настанови та інтегрують останні досягнення для оптимального лікування і профілактики гострого бронхіоліту.Ключові слова: гострий вірусний бронхіоліт, респіраторно-синцитіальний вірус, новонаро­джені, немовлята, діти.

Вірусний бронхіоліт – найпоширеніша інфекція нижніх дихальних шляхів та основна причина госпіталізації і смерті немовлят віком до 12 міс [1]. Клінічно захворювання проявляється у вигляді неспецифічних ознак та симптомів, починаючи від респіраторного дистресу та потенційно закінчуючись гострою дихальною недостатністю [1].

Найпоширенішим збудником бронхіоліту є респіраторно-синцитіальний вірус (РС-вірус). Встановлено, що він інфікує понад 60% дітей протягом першого року життя та майже всіх дітей до досягнення 2-річного віку [2, 3]. Риновірус, вірус грипу та парагрипу, метапневмовірус та аденовірус також посідають важливе місце в етіології бронхіоліту, спричинюючи захворювання самостійно або ж у вигляді ко-інфекції [4]. За оцінками, інфекції, зумовлені РС-вірусом, у дітей віком до 5 років у всьому світі нараховують приблизно 33 млн випадків щорічно, серед яких 3,2 млн призводять до госпіталізації, а 120  тис. завершуються смертю [5, 6].

Незважаючи на численні клінічні рекомендації, існує величезне розмаїття підходів до діагностики, моніторингу та лікування вірусного бронхіоліту [13]. Тому важливо уніфікувати діагностичні та терапевтичні критерії.

Загалом діагноз бронхіоліту базується на анамнезі та фізикальному обстеженні. Оскільки специфічного етіологічного лікування не існує, терапія бронхіоліту полягає у симптоматичному лікуванні. Більше того, через відсутність вакцини проти РС-вірусу протиепідемічні заходи мають вирішальне значення для запобігання поширенню та обмеження інфекції. Фармакологічна імунопрофілактика виявилась корисною для пацієнтів із підвищеним ризиком ускладнень, пов’язаних із РС-вірусною інфекцією, таких як недоношені діти, тому на сьогодні вона доступна лише для конкретних немовлят [1].

Мета наведеного керівництва – оновлення клінічної практичної настанови під назвою «Міжсоціальний консенсусний документ щодо лікування та профілактики бронхіоліту у новонаро­джених і немовлят», опублікований у 2014 р. [1]. Рекомендації стосуються дітей молодших 12 міс.

Діагностика бронхіоліту

Діагноз бронхіоліту базується на анамнезі та фізикальному обстеженні (якість доказів (ЯД) – В, сила рекомендацій (СР) – сильна).

Збір даних про клінічний анамнез повинен з’ясувати наявність: контакту з особами з вірусними інфекціями верхніх дихальних шляхів під час епідемічного сезону, супутніх станів, які можуть бути пов’язані з підвищеним ризиком прогресування захворювання, наприклад, внутрішньоутробний вплив паління, недоношеність, вро­джені аномалії, генетичні аномалії, гемодинамічно значущі вро­джені вади серця, хронічні захворювання легень (бронхолегенева дисплазія) і наявність імунодефіцитного стану [1, 20–32].

Окрім збору анамнезу лікар має дослі­джувати наявність неспецифічних симптомів, таких як ринорея та/або інфекції верхніх дихальних шляхів; перший епізод респіраторного дистресу, пов’язаного з кашлем; хрипи та/або візинг; задишка; поліпное; посилення дихального зусилля, що проявляється у вигляді роздування крил носа, бурчання, використання допоміжних м’язів або міжреберних та/або підреберних втягувань грудної стінки; низький рівень насичення киснем (О2), апное; зміни кольору шкіри; труднощі з годуванням; млявість і лихоманка [1, 20–32].

Пік тяжкості захворювання припадає приблизно на 3–5-й день від його початку, а поліпшення настає через 7–14 днів, при цьому в 90% немовлят кашель проходить протягом 2–3 тиж [1, 20–32].

Лікування

Терапія бронхіоліту та відповідні рекомендації для клінічної практики підсумовано в таблиці. Інгаляційні бронходилататори, небулайзерний адреналін, стероїди (системні або небулайзерні) та антибіотики не рекомендовані.

Таблиця. Лікування бронхіоліту

Лікування, що ґрунтується на доказах, передбачає:

• назальну аспірацію;
• оксигенотерапію;
• годування та гідратацію.

Рекомендовано досить часто проводити обережну поверхневу назальну аспірацію, особливо в дітей молодшого віку, задля поліпшення прохідності дихальних шляхів, насичення О2 та годування (ЯД – А, СР – сильна) [1, 20–32, 38, 48, 50]. Перед вимірюванням сатурації О2 у немовлят із бронхіолітом для уникнення гіпердіагностики гіпоксемії слід проводити назальну аспірацію.

Рівні сатурації O2, які використовують як орієнтир для початку додаткової кисневої терапії, коливаються від <90% до <95% в різних рекомендаціях [1, 20–32, 38, 51]. Однак найчастіше рекомендують порогове значення <92% [1, 20–32, 38, 48]. Тому додатковий кисень слід вводити, якщо сатурація O2 у приміщенні постійно становить <92% (ЯД –A, СР – сильна).

Згідно з рекомендаціями, насичення O2 необхідно правильно вимірювати за допомогою пульсоксиметрії. Рекомендують проводити обережну назальну аспірацію перед вимірюванням сатурації кисню та уникати дослі­дження, коли дитина рухає кінцівками або відчуває периферичну вазоконстрикцію [51, 52]. Вимірювання насичення O2 слід проводити протягом усього періоду додаткової кисневої терапії і припинити в немовлят зі стабільним клінічним поліпшенням і здатних до вигодовування, а також коли сатурація O2 стабільно >93% [51, 52]. У немовлят із супутніми захворюваннями, що сприяють розвитку тяжкої дихальної недостатності, вимірювання сатурації O2 не слід припиняти навіть після закінчення оксигенотерапії, аж до повної стабілізації стану пацієнта [1, 20–32].

Для госпіталізованих дітей із бронхіолітом, які не отримують додатково O2, міжнародні рекомендації радять не використовувати безперервну пульсоксиметрію, оскільки її точність може бути низькою і вона слабо корелює з тяжкістю респіраторного дистресу [1, 20–32, 53].

Щоб мінімізувати маніпуляції, зволожений О2 можна подавати за допомогою носових канюль або масок. Було запропоновано терапію підігрітим зволоженим О2. Створюючи підвищений тиск, що розтягує дихальні шляхи, носова високопоточна терапія (НВПТ) може сприятливо впливати на дихальні шляхи [55]. НВПТ можна розглядати, якщо стандартна додаткова подача О2 не дає результатів у немовлят з гіпоксією, і не повинна використовуватися як основний метод лікування [38, 55].

У систематичному огляді та метааналізі автори повідомили, що НВПТ, як респіраторна підтримка дітей віком до 24 міс із гострим бронхіолітом, є кращою у запобіганні невдалому лікуванню порівняно зі стандартною оксигенотерапією [56–59]. Повідомляють про швидше покращення показників за шкалою оцінки респіраторного дистресу, частоти дихання та сатурації О2 порівняно зі стандартною терапією сухим О2 [60].

Загалом гіпоксемію лікують за допомогою низькопотокової інгаляції через носові канюлі зі швидкістю до 2–3 л/хв або через лицьову маску зі швидкістю до 15 л/хв [38]. Проспективне обсерваційне та аналітичне дослі­дження показало, що початкова швидкість потоку 15 л/хв асоціюється зі швидшим покращенням частоти дихання та меншою частотою невдач лікування [62].

На додаток до НВПТ все частіше використовують терапію з постійним позитивним тиском у дихальних шляхах (СРАР) як метод неінвазивної респіраторної підтримки немовлят із гострим бронхіолітом середнього та тяжкого ступеня тяжкості. Завдяки згенерованому позитивному тиску в кінці видиху СРАР, що подається за допомогою носової канюлі або маски, збільшує позитивний тиск у кінці видиху, протидіє опору дихальних шляхів і запобігає ателектазу [65, 66].

Більше того, CPAP виявилася ефективнішою, ніж НВПТ, для початкової респіраторної підтримки у немовлят із бронхіолітом середнього та тяжкого ступеня тяжкості, госпіталізованих у дитяче відділення інтенсивної терапії (ВІТ) [57]. Однак наявні докази щодо її застосування в пацієнтів із бронхіо­літом ще потребують підтвер­дження у високоякісних рандомізованих контрольованих клінічних дослі­дженнях (РКД) [67–69].

Під час лікування бронхіоліту рекомендують адекватне годування та гідратацію, оскільки респіраторний дистрес у немовлят із бронхіолітом може негативно впливати на стан гідратації (ЯД – А, СР – сильна). Грудне вигодовування або годування з дитячої пляшечки слід заохочувати в усіх немовлят із бронхіолітом, навіть якщо вони отримують НВПТ [70]. Підтримуються часті та невеликі за об’ємом годування для запобігання ризику аспірації [1]. Клінічні настанови рекомендують назогастральне харчування або внутрішньовенне введення рідини пацієнтам, які не здатні харчуватися перорально (ЯД – Х, СР – сильна).

У разі ентеральної гідратації можна застосовувати дві стратегії: безперервне або болюсне годування. Хоча стратегія безперервного годування асоціюється з більшою частотою госпіталізацій у ВІТ, вона не корелює з аспіраційними явищами. Не було виявлено суттєвої різниці в тривалості перебування у ВІТ госпіталізованих немовлят із бронхіолітом у разі безперервного чи болюсного годування [71].

Ентеральне годування також виявилося безпечним у дітей із бронхіолітом, які отримували НВПТ [72]. Внутрішньовенне введення рідин рекомендують немовлятам, які не переносять пероральне годування [1, 48]. Рекомендоване вживання ізотонічних рідин, оскільки застосування гіпотонічних розчинів асоцієються зі значним ризиком розвитку гіпонатріємії [73].

Лікування із сумнівними доказами

Попередній національний консенсус рекомендував використовувати для лікування бронхіоліту небулайзерний гіпертонічний 3% фізіологічний розчин [1]. Однак доказів для рутинної рекомендації небулайзерного гіпертонічного 3% фізіологічного розчину при гострому бронхіоліті недостатньо (ЯД – В, СР – помірна).

Проте суперечливі дані підтримують використання гіпертонічного фізіологічного розчину в немовлят із бронхіолітом, тоді як кілька РКД за участю пацієнтів із бронхіолітом середнього та тяжкого ступеня тяжкості показали, що застосування небулайзерного гіпертонічного фізіологічного розчину, окремо або на додаток до інших методів лікування, не дало жодних клінічних переваг і радше частіше спричинювало побічні ефекти легкого ступеня тяжкості [74–79]. Інші РКД та систематичні огляди повідомляють, що небулайзерний 3% гіпертонічний розчин виявився безпечним та ефективнішим щодо полегшення клінічної тяжкості порівняно з 0,9% фізіологічним розчином [80–85].

Оскільки нещодавні дослі­дження та систематичні огляди [48] показали нечіткі переваги застосування небулайзерного гіпертонічного розчину порівняно зі старими рекомендаціями [1], рекомендації слід оновити та засвідчити, що наразі недостатньо доказів для рутинної рекомендації цього методу лікування гострого бронхіоліту.

Лікування, що на основі доказів не рекомендується

Глибока назальна аспірація

Глибока аспірація дихальних шляхів не рекомендується, оскільки пов’язана зі збільшенням тривалості перебування в стаціонарі та механічною травмою у немовлят (ЯД – В, СР – помірна). Незважаючи на це, нещодавні дослі­дження показали, що немовлята з бронхіолітом добре переносять методи аспірації з носа та носоглотки без несприятливих короткострокових наслідків (ЯД – В, СР – помірна) [86–88].

Фізіотерапія грудної клітки

Фізіотерапія грудної клітки не може бути рекомендована як стандартна клінічна практика для госпіталізованих немовлят із бронхіолітом (ЯД – А, СР – помірна). Відповідно до попередніх рекомендацій [1], у Кокранівському огляді, що охопив 12 РКД (1249 учасників), дійшли висновку, що жодна з методик фізіотерапії грудної клітки (звичайна, методика повільного пасивного видиху або методика форсованого видиху) не забезпечила зменшення тяжкості бронхіоліту [89]. Нещодавно РКД за участю 901 немовляти (середній вік 7,9±2,6 міс) з бронхіолітом легкого та середнього ступеня тяжкості показало, що високочастотна компресія грудної стінки є ефективною та безпечною у зменшенні тяжкості респіраторних симптомів [90].

Інгаляційні бронхолітики

Лікарі не повинні призначати сальбутамол (альбутерол) немовлятам із діагнозом бронхіоліт, оскільки сальбутамол не покращує сатурацію О2, не скорочує тривалість симптомів або тривалість перебування в лікарні. Окрім цього, існує потенційний ризик шкоди (ЯД – В, СР – сильна) [91–96]. Відповідно, Італійське агентство з лікарських засобів (AIFA) не підтримує використання сальбутамолу у дітей віком до 2 років [96]. Таким чином, єдине терапевтичне дослі­дження із застосуванням сальбутамолу в аерозолі більше не повинно розглядатися [1].

Небулізований адреналін

Через відсутність дослі­джень, коротку тривалість дії та потенційні побічні ефекти не рекомендується застосовувати небулайзерний адреналін (ЯД – В, СР – сильна). Однак у нещодавньому відкритому квазірандомізованому клінічному дослі­дженні, проведеному за участю 34 дітей із бронхіолітом середнього ступеня тяжкості, автори повідомили, що небулайзерний епінефрин як препарат першої лінії порівняно з небулайзерним гіпертонічним розчином значно скоротив тривалість перебування у стаціонарі [97].

Нещодавно проведене дослі­дження показало, що небулайзерний адреналін, на додаток до системних кортикостероїдів, був значно ефективнішим у зменшенні вентиляційної підтримки у немовлят із тяжким бронхіолітом, госпіталізованих у ВІТ, ніж стандартна терапія [98]. Необхідні подальші дослі­дження для оцінки раннього застосування небулізованого адреналіну, оскільки в міжнародних настановах сформулювано суперечливі рекомендації [48].

Небулайзерні та системні кортикостероїди

Не рекомендується використання небулайзерних та системних кортикостероїдів окремо або в комбінації з іншими засобами (адреналін або бронхолітики) в лікуванні гострого бронхіоліту (ЯД – А, СР – сильна). Обидва методи лікування не запобігають госпіталізації і не покращують короткострокові та довгострокові результати в пацієнтів із бронхіолітом і не скорочують тривалість перебування у стаціонарі. Зміна режиму прийому препаратів, дозування або тривалості лікування не впливає на ефекти небулайзерних і системних кортикостероїдів [1, 20, 95, 99–104]. Проте меншість клінічних настанов пропонує використовувати системні кортикостероїди у виняткових випадках, таких як важкий бронхіоліт із госпіталізацією у ВІТ [48].

Антибіотики

Застосування антибіотиків при бронхіоліті не рекомендується, за винятком випадків, коли є сильна підозра або чіткі докази приєднання вторинної бактеріальної інфекції (ЯД – В, СР – сильна). Немає даних, які б підтвер­джували користь макролідів, оскільки вони не чинили противірусного ефекту, не зменшували тривалість перебування у лікарні та потребу в додатковій кисневій терапії у дітей із бронхіолітом. Крім того, використання макролідів також є марним у разі більшості бактеріальних інфекцій, оскільки останні резистентні щонайменше у 40% випадків [105, 106]. Необхідні подальші дослі­дження для оцінки коротко- і довгострокових клінічних результатів застосування азитроміцину в дітей із бронхіолітом [1, 20, 32, 48, 93, 107].

Інші методи лікування

Призначення противірусних препаратів (рибавірин), монтелукасту, ДНКази, інгаляційного фуросеміду, інгаляційного іпратропію броміду, сульфату магнію, гелію, сурфактанту та метилксантину в дітей із гострим бронхіолітом не підтвер­джується сучасними доказами (ЯД – В, СР – сильна) [1, 20–32, 38, 48].

Критерії безпечної виписки з лікарні

За винятком різних порогів сатурації О2, міжнародні рекомендації одностайні щодо таких критеріїв для виписки:

1. Тривала автономія від будь-якої респіраторної підтримки та рівень насичення киснем >93% у приміщенні.
2. Клінічна стабільність пацієнта.
3. Адекватне пероральне споживання рідини та їжі (>75% від звичайного об’єму).
4. Спроможність сім’ї справлятися з проблемами, виявляти тривожні симптоми, контролювати та проводити терапію вдома.
5. Доступність місцевої педіатричної допомоги, якщо вона необхідна (ЯД – В, СР – сильна) [1, 20–32, 38, 48].

Профілактика бронхіоліту

Через відсутність ефективного лікування, підвищення захворюваності на інфекції, спричинені РС-вірусом та іншими вірусами, що спричинюють бронхіоліт, повинно покладатися на профілактичні заходи (ЯД – В, СР – сильна). Таким чином, перед і після безпосереднього контакту з пацієнтом, а також після контакту з потенційно забрудненими предметами всі люди повинні дезінфікувати руки (ЯД – В, СР – сильна).

Окрім цього, настійно рекомендується очищувати тверді поверхні з використанням води та дезінфікувальних засобів або гіпохлориту натрію (ЯД – В, СР – сильна). Необхідно уникати впливу тютюнового диму (ЯД – В, СР – сильна) [108, 109], а для зниження захворюваності немовлят на респіраторні інфекції слід заохочувати до виключно грудного вигодовування протягом щонайменше 6 міс (ЯД – В, СР – сильна) [1, 20–32, 109–111].

Оскільки віруси легко поширюються горизонтальним шляхом, особливо через краплі слини, а також через контакт із забрудненими предметами та поверхнями, необхідно проводити екологічну профілактику, щоб зменшити поширення респіраторних вірусів [1, 20–32]. Рекомендується часте миття рук та їх дезінфекція з використанням спиртових розчинів батьками або опікунами та іншими контактними особами в сім’ї. Слід уникати спільного користування кухонним приладдям та особистими речами, а також уникати або обмежувати кількість відвіду­вачів і контактів, особливо з особами, які мають симптоми респіраторної інфекції [1, 20–32].

У медичних установах для запобігання передачі внутрішньолікарняних інфекцій слід дотримуватися правил очищення стетоскопів. Ефективним засобом для їх очищення є дезінфікувальний засіб на спиртовій основі (ЯД – В, СР – сильна) [1, 20–32]. Для мінімізації внутрішньолікарняного інфікування РС-вірусом були запропоновані такі заходи:

1) використання швидких тестів для виявлення пацієнтів, інфікованих РС-вірусом;

2) застосування одноразових рукавичок медичними працівниками, які контактують із пацієнтом;

3) вживання бар’єрних засобів у разі проведення маніпуляцій, які призводять до контакту з виділеннями з дихальних шляхів (годування, аспірація дихальних шляхів, аерозольна терапія).

Глобальне зменшення захворювань, пов’язаних із РС-вірусом, вважають пріоритетом охорони здоров’я, а розробка стратегій профілактики є ключовою для ВООЗ [115]. Єдиним на сьогодні ліцензованим засобом імунопрофілактики РС-вірусу є моноклональні антитіла (МАТ) палівізумаб, що виробляються за технологією рекомбінантної ДНК і націлені на білок злиття (F) вірусу. Дослі­дження показали, що палівізумаб, схвалений у 1999 р., ефективно зменшує кількість госпіталізацій та запобігає інфекціям нижніх дихальних шляхів у передчасно наро­джених дітей [113–115]. Його вводять внутрішньом’язово один раз на місяць протягом періоду активності РС-вірусу в п’яти дозах (15 мг/кг).

Італійське товариство неонатологів (SIN) [112] рекомендує профілактику палівізумабом у період активності РС-вірусу (листопад–березень) для немовлят із гестаційним віком <29 тиж і віком <12 міс на початку епідемічного сезону (ЯД – А, СР – сильна) і для немовлят із гестаційним віком 29–35 тиж і віком <6 міс за наявності чинників ризику (ЯД – В, СР – помірна).

Застосування палівізумабу в недоношених дітей, наро­джених після 29 тиж гестації, залишається суперечливим через його високу вартість. Крім того, імунопрофілактика може розглядатися в немовлят із муковісцидозом, синдромом Дауна, вро­дженою діафрагмальною грижею, нервово-м’язовими захворюваннями та імунодефіцитом (ЯД – В, СР – помірна) [112–114]. Рекомендації, подібні до запропонованих SIN, були нещодавно узго­джені експертами з Європи, Канади та Ізраїлю [116].

Нещодавно Європейське агентство з лікарських засобів схвалило новий препарат нірсевімаб [117]. Він забезпечує захист протягом 5 міс, що дає змогу охопити весь сезон активності РС-вірусу за допомогою однієї внутрішньом’язової дози. У нещодавньому дослі­дженні нірсевімаб зменшував кількість випадків РС-вірус-асоційованої інфекції нижніх дихальних шляхів на 70% та госпіталізації з приводу РС-вірусу на 78% порівняно з плацебо у здорових передчасно наро­джених дітей [118].

Ще одним МАТ пролонгованої дії, що перебувають на стадії розробки, є MK-1654 [119]. Вони являють собою нову ефективну стратегію захисту всіх немовлят у їх перший сезон активності РС-вірусу [120]. Розробляється інша стратегія профілактики РС-вірусної інфекції – пасивна імунізація шляхом вакцинації матерів та активна імунізація немовлят старших 6 міс [121].

Віддалені наслідки бронхіоліту

З’являється все більше доказів, що вказують на однозначний зв’язок між інфікуванням РС-вірусом у ранньому віці та подальшим розвитком хрипів у дитячому та підлітковому віці. Це свідчить про можливу роль РС-вірусу у виникненні астми [122–124]. Госпіталізація з приводу бронхіоліту та тяжкість першого епізоду є основними чинниками ризику розвитку візингу в майбутньому [109].

Висновки

Деякі аспекти діагностики та оптимального лікування вірусного бронхіоліту все ще залишаються предметом дискусій. Наразі немає однозначної згоди щодо діагностики бронхіоліту, чинників ризику тяжкого перебігу захворювання, критеріїв госпіталізації, лікування та виписки [126–128]. З метою внесення ясності та надання допомоги клініцистам у прийнятті рішень щодо ведення дітей із вірусним бронхіолітом було оновлено клінічні настанови після ретельного вивчення найкращих доступних доказів.

Діагноз бронхіоліту встановлюють на основі клінічного анамнезу та фізикального обстеження. Лабораторні й інструментальні дослі­дження зазвичай не рекомендовані. Більшість дітей із гострим бронхіолітом можуть адекватно лікуватися в амбулаторних умовах педіатрами первинної ланки, батьками або опікунами, які здатні надати допомогу та здійснювати моніторинг. Рішення про госпіталізацію має ґрунтуватися на клінічному стані, що вказує на бронхіоліт середньотяжкого або тяжкого ступеня, рівнях сатурації О2<92%, здатності підтримувати адекватну гідратацію та невизначеності щодо діагнозу бронхіоліту.

Оскільки специфічного етіотропного лікування не існує, терапія бронхіоліту полягає в загальному підтримувальному та фармакологічному лікуванні. Основними терапевтичними методами в разі бронхіоліту залишаються поверхнева назальна аспірація, оксигенотерапія, адекватне годування та гідратація. Глибока назальна аспірація, фізіотерапія грудної клітки, інгаляційні бронхолітики, небулізований адреналін, небулайзерні та системні кортикостероїди, антибіотики та інші види терапії зазвичай не рекомендовані для лікування бронхіоліту.

Якщо розвивається дихальна недостатність, що потребує СРАР, апное з десатурацією та виражене погіршення загального стану, дитину з гострим бронхіолітом необхідно скерувати у ВІТ. З огляду на відсутність вакцини проти РС-вірусу, екологічна профілактика має вирішальне значення для запобігання інфекції та обмеження її поширення. Фармакологічна імунопрофілактика (палівізумаб) виявилася корисною у групах населення з підвищеним ризиком ускладнень, пов’язаних з РС-вірусною інфекцією.

Список літератури – у редакції.

Реферативний огляд за матеріалами Manti S. etal. UPDATE – 2022 Italian guidelines on the management of bronchiolitis in infants (2023)

підготувала Єлизавета Лисицька