Жіноче лідерство в медицині: гендерна сегрегація, скляна стеля та інструменти змін

На майданчику American University Kyiv 13–14 лютого 2026 р. відбулася VI науково-практична конференція за міжнародної участі «Оновлення у діагностиці та лікуванні онкологічних захворювань у дітей», організатором якої є ГО «Українська асоціація дитячої онкології та гематології» (УкАДОГ). Захід пройшов у гібридному форматі й зібрав дитячих онкологів, гематологів, хірургів, медичних сестер та представників пацієнтських організацій. В його межах працювала окрема сесія – «Лідерство та розвиток», присвячена управлінню, комунікації і професійній культурі в охороні здоров’я, де з доповіддю «Не чекаючи змін і без дозволу: жіноче лідерство в медицині» виступила виконавча директорка GMKA Україна, співзасновниця проєкту SurgFem, лікарка-онкохірургиня Інеса Гуйванюк. Вона розглянула тему представленості жінок на керівних позиціях у сфері охорони здоров’я, спираючись на українські дані та міжнародний контекст. Цей огляд висвітлює ключові тези виступу.

Ключові слова: жіноче лідерство, гендерна сегрегація, менторство, фемінітиви, медична спільнота.

Інеса Гуйванюк

Це питання рідко порушують на профільних заходах, хоча з огляду на структуру галузі його слід розглядати не лише як етичне, а й практичне. Серед студентства медичних університетів і лікарів-практиків більшість становлять жінки, проте на рівні завідувачів, директорів медичних установ і академічного керівництва їхня частка суттєво зменшується. В умовах війни, коли медична система потерпає від кадрового дефіциту, недовикористання професійного потенціалу фахового складу безпосередньо позначається на стійкості медицини, на всебічності формування медичної політики і мотивації молодшого покоління фахівців.

Емпіричною основою доповіді стало опитування, проведене GMKA у 2024 р. серед 340 хірургинь – інтернок і лікарок, що практикують у різних медичних закладах України. Зокрема, 80% респонденток стикалися з упере­дженням, що жінкам не місце в хірургії; понад 40% – з перевагою чоловіків під час відбору в інтернатуру; понад 35% повідомили, що через гендерні стере­отипи вони мали менше доступу до практичної підготовки, що штучно обмежило рівень їхньої компетентності. Майже в половині медичних закладів хірургині не обіймають адміністративних і керівних посад. Ілюстрацією слугує структура самої конференції: у хірургічній секції з п’яти доповідачів була одна жінка.

Ця проблема стосується не лише хірургії. Поділ на «жіночі» та «чоловічі» професії простежується впродовж усього шестирічного навчання в медичних університетах, а тиск за гендерним принципом зберігається й після випуску (наприклад, до відря­джень лікарки, що має малу дитину, ставляться упере­джено, а от на кар’єрі чоловіків батьківство не позначається), тож від цих стереотипів потрібно відмовлятися.

Доповідачка розмежувала горизонтальну і вертикальну гендерну сегрегацію: близько 70% тих, хто навчається в медичних університетах, становлять жінки, 30%– чоловіки; схожий розподіл зберігається на рядових лікарських позиціях, а от керівну посаду обіймає лише кожна 176-та жінка проти кожного 30-го чоловіка. Більшість середнього і молодшого медичного персоналу також становлять жінки, тоді як управління зосере­джено переважно в руках чоловіків.

Доповідачка детально розглянула кадрову структуру закладів охорони здоров’я України. Наприклад, у Національному інституті раку фінансовий напрям очолює жінка, проте у назві посади фемінітив не використовують. Серед 35 легітимізованих медичних закладів вищої освіти України 29 очолюють чоловіки (83%) і лише шість– жінки (17%), попри переважання жінок серед студентства навіть у воєнний час. У Міністерстві охорони здоров’я з п’яти заступників міністра – дві жінки, а серед керівників директоратів і департаментів– десять чоловіків і дев’ять жінок. Найвиразніший контраст– президія Національної академії медичних наук України, до складу якої не входить жодна жінка. Так на рівні міжнародних контактів виникає хибне враження про брак в Україні гідних медикинь-науковиць.

Міжнародний контекст підтвер­джує подібні тенденції. Лише 9 із 59 президентів Американського товариства клінічної онкології (ASCO) були жінками, хоча серед останніх десяти– чотири. У клінічних дослі­дженнях 27,7% старших наукових керівників становлять жінки; у хірургічних напрямах (уро­логія, гепатопанкреатобіліарна хірургія) переважають чоловіки, а в ендокринології, мамології та гінекології– жінки. Комерційними дослі­дженнями частіше керують чоловіки, тоді як у грантових, фундаційних і державних програмах частка жінок зростає.

Які чинники утримують жінку від керівної позиції попри достатній досвід і компетентність, пояснює феномен скляної стелі – певних культурних, організаційних, політичних та індивідуальних бар’єрів.

Наслідками цього є втрата кадрового, інноваційного та управлінського потенціалу в умовах війни, нижча інклюзивність розроблення політики для половини населення та демотивація молодшого покоління. На користь професійної спроможності жінок доповідачка навела результати дослі­дження, в якому було проаналізовано понад мільйон клінічних випадків, де лікування пацієнтів лікарками було пов’язане з нижчими рівнями реадмісій та ускладнень. Однак у цих працях порівнювали середньостатистичних лікарів-чоловіків із жінками, які подолали гендерні бар’єри на шляху опанування професією, хоча коректніше було б порівняти середньостатистичних представників обох статей. Доповідачка також згадала дослі­дження, що пов’язують залучення жінок на керівні посади з кращими економічними результатами.

Практичний блок доповіді було присвячено інструментам змін. Насамперед це публічне обговорення проблеми та коректне формулювання: теза про «надання жінкам більших можливостей» звучить як донація, тоді як теза про невикористаний системою лідерський потенціал переводить питання у площину загальносуспільної відповідальності. Важливе значення мають фемінітиви, властиві українській мові (І. Франко, О. Кобилянська, Леся Українка). За радянського періоду ставлення до фемінітивів було негативним, й лише у 2019 р., із запрова­дженням нового правопису, їх почали активно використовувати. Далі доповідачка згадала менторство як механізм перетворення професійності на реальний вплив; наведено концепції видимого прикладу (tobe you have to see it), передавання вдячності наступним менті (paying it forward) та зворотного менторства, коли наставник удосконалюється, навчаючи інших. До рис досвідченого ментора належить професіоналізм, зацікавлення у передаванні знань, готовність захищати молодших перед системою.

Важливе значення мають об’єднання у фахові спільноти (GMKA, міжнародна спільнота підтримки хірургинь у дитячій сфері, проєкт SurgFem). Результатом цього стали два форуми на підтримку жіночого лідерства у сфері охорони здоров’я: у 2024-му і 2025 р. зі зростанням кількості учасників.

На завершення доповідачка згадала Ольгу Кобилянську та навела її тезу про «час розумних жінок».

Отже, представленість жінок в закладах управління охорони здоров’я є системною проблемою, що стосується цілого суспільства. Шляхи до змін пов’язані з трьома напрямами: відкритою комунікацією, нормалізацією фемінітивів, розвитком менторства і фахових спільнот. Половина населення країни становить половину її професійного й лідерського потенціалу, реалізація якого постає умовою ефективності медичної системи, особливо під час війни. Для дитячої онкогематології, де більшість фахового складу становлять жінки, ці положення мають прикладне значення для кадрового розвитку та наставництва.

Підготувала Олена Речмедіна