Синдром біліарного болю та біліарний сладж у дітей: діагностика й лікування згідно з Римськими критеріями V

О.Г. Шадрін

У VIII конгресі Української академії педіатричних спеціальностей PRIME PEDIATRICS, що відбувся 4-6 червня 2026 р., узяли участь педіатри, дитячі гастроентерологи та лікарі суміжних спеціальностей. У межах симпозіуму «Гастроентерологія і нутриціологія» доктор медичних наук, професор Олег Геннадійович Шадрін, завідувач відділення проблем харчування та соматичних захворювань у дітей раннього віку ДУ «Всеукраїнський центр материнства та дитинства НАМН України» (Київ), виголосив доповідь, присвячену переглядові Римських критеріїв та їхньому значенню для дитячої гастроентерології, передусім поверненню окремого підходу до біліарних розладів, щодо яких у педіатрії протягом тривалого часу не було уніфікованих рекомендацій.

Ключові слова: синдром біліарного болю, біліарний ­сладж,­ біліарна дискінезія, Римські критерії, урсодезоксихолева кислота, дитяча гастроентерологія.

Функціональні розлади травної системи належать до найпоширеніших причин звернення до дитячого гастро­ентеролога. Перегляд Римських критеріїв змінив саме розуміння цього стану, що ґрунтувалося на терміні «функціональний» та віковій градації, і зумовив появу поняття розладів кишково-церебральної взаємодії. Після того як у Римських критеріях IV було вилучено біліарну дискінезію з переліку дитячих діагнозів, педіатри понад десять років не мали уніфікованого інструменту для оцінювання біліарного болю в дітей. Поширеність цього синдрому в дитячій популяції становить 5,5%, тоді як у дорослих – 15-20%, тобто приблизно вдвічі перевищує поширеність жовчнокам’яної хвороби. З огляду на ймовірність трансформації біліарного сла­джу в конкременти та його зв’язок із подальшою органічною патологією вчасна діагностика й терапія цього стану є клінічно значущими, а повернення відповідного гайдлайну в Римських критеріях V актуалізує перегляди діагностичних і лікувальних алгоритмів [1].

! У Римських критеріях V оновлено термінологію: замість функціональних захворювань уживають поняття «розлади кишково-­церебральної взаємодії» й відмовляються від вікової градації.

Синдром біліарного болю, який раніше описували як дискінезію жовчовивідних шляхів, дисфункцію або функціональне захворювання жовчного міхура, у новій класифікації зараховано до розладів нижнього відділу шлунково-кишкового тракту (ШКТ) [3]. У структурі абдомінального болю його ставлять ­поряд із синдромом подразненого кишечника та епігастральним больовим синдромом. Біліарна дискінезія починається як функціо­нальний розлад жовчного міхура із симптомами, пов’язаними із жовчовивідними шляхами, за відсутності конкрементів чи іншої структурної патології; і гіпо-, ­і ­гіперкінезія належать до спектра порушень моторики жовчного міхура й попри різні механізми спричиняють подібну клінічну картину [1].

Захворювання біліарної системи об’єднують у біліарний континуум – послідовний розвиток пато­генетично пов’язаних станів. Прогресування функціональних моторно-тонічних розладів жовчо­вивідних шляхів призводить до органічної патології: хронічного холециститу, жовчнокам’яної хвороби та можливих постхолецистектомічних ускладнень, причому клінічна картина значною мірою залежить від супутньої дискінезії [2]. Найбільше можливостей для лікувального впливу є на етапі формування біліарного сла­джу – після утворення конкрементів консервативні заходи стають малоефективними. Модель патогенезу жовчнокам’яної хвороби пов’язує порушення транспорту чи утилізації холестерину й білірубіну з розвитком дисхолії та дискринії, формуванням сла­джу й подальшого каменеутворення.

Біліарний біль у дітей суттєво відрізняється від такого в дорослих, через що педіатричний гайдлайн було вилучено із Римських критеріїв IV. Хоча критерії для дорослих чітко описують локалізацію й характеристики біліарного болю, у педіатрії це визначення не прижилося через варіабельність опису болю. У систематичному огляді за участі 1833 молодих людей із біліарною дискінезією біліарний біль зареєстровано в 40%, епігастральний – у 17%, що не відповідає критеріям для дорослих, а 61% повідомив про щоденний біль [1].

Діагностика синдрому біліарного болю в Римських критеріях V спирається на клінічну картину. Це біль у правому верхньому квадранті з епігастральним компонентом або без нього, який має місце в середньому не менше ніж чотири дні на місяць, характеризується гострим початком, триває від 30 хвилин до кількох годин, є епізодичним із різними інтервалами між нападами й достатньо вираженим, щоб стати причиною невідкладного звернення по медичну допомогу. Симптоми не відповідають критеріям синдрому подразненого кишечника, функціональної диспепсії чи абдомінальної мігрені, конкрементів та іншої структурної патології нема, а після відповідного оцінювання симптоми не можна повністю пояснити іншими захворюваннями.

Серед додаткових критеріїв – нормальні рівні печінкових ферментів крові, кон’югованого білірубіну та ферментів підшлункової залози під час епізодів або протягом кількох днів після них. Біль може супрово­джуватися нудотою і блюванням, виникати після прийому їжі, іррадіювати в спину, праву підлопаткову чи підключичну ділянку й шию, а також будити дитину серед ночі – ознака, яку традиційно пов’язують з органічною патологією.

! Вирішальне значення для діагнозу має оцінювання локалізації, тяжкості, частоти болю та його зв’язку з їжею й функціонуванням кишечника.

Якщо біль іррадіює в епігастрій, рішення про доцільність ендоскопії верхнього відділу ШКТ ухвалює лікар. Конкременти виключають за допомогою ультразвукового дослі­дження жовчного міхура та жовчних проток, доповненого за потреби магнітно-резонансною холангіопанкреатографією. Також рекомендовано аналізи крові для оцінювання функції печінки, але не дослі­дження фракції викиду жовчного міхура.

Окремої уваги потребує холецистектомія. У США через брак ефективного медикаментозного впливу на функцію жовчного міхура вона стала звичним лікуванням біліарної дискінезії, а сама дискінезія перетворилася на одне з провідних показань до лапароскопічної холецистектомії у дітей, становлячи 30-58% усіх випадків [2]. Така тенденція не зафіксована в інших країнах. Водночас лише чотири дослі­дження показали тривале повне зникнення симптомів у 44-60,7% випадків; біліарна дискінезія здатна минати спонтанно, а консервативне лікування у разі тривалого спостереження часто забезпечує еквівалентні або кращі результати [4, 5].

! Доцільність хірургічного втручання розглядають тільки після того, як інші нехірургічні методи лікування виявилися не­ефективними. Пацієнта та його родину слід поінформувати, що операція може не полегшити симптомів, а посилити їх або призвести до ускладнень.

Терапевтична програма на етапі профілактики біліарного сла­джу та утворення конкрементів ґрунтується на харчових рекомендаціях. Вона передбачає обмеження (без повного виключення) продуктів, що містять холестерин і тваринні жири та жири, що пройшли термічну обробку понад 100 °C, зниження маси тіла, регулярне 4-6-разове харчування, додавання харчових волокон рослинного похо­дження, а також добавок на кшталт висівок, вживання овочів, фруктів і трав, переважно термічно оброблених, а також забезпечення щоденного ефективного випорожнення. Серед лікарських засобів у Римських критеріях V наведено спазмолітики, урсодезоксихолеву кислоту та нейромодулятори.

Біліарний сла­дж – це стан, за якого в жовчному міхурі або жовчних протоках утворюються згустки, схожі на мул або бруд, що складаються із кристалів холестерину, солей кальцію, муцину та інших компонентів. Серед осіб зі скаргами, пов’язаними із ШКТ, його виявляють у 7,5%, а в разі біліарної дискінезії частота сягає 24-74%. За природного перебігу у 8-20% випадків спостерігають утворення конкрементів у жовчному міхурі, а у 18-70% – їх спонтанне зникнення. Розвиткові біліарного сла­джу сприяє ожиріння, цукровий діабет, захворювання печінки, запальні захворювання кишечника, парентеральне харчування, порушення моторики тонкої кишки та інфекції біліарного тракту. Серед лікарських чинників – антибіотики і гормональні препарати.

Основою фармакотерапії біліарного сла­джу є урсо­дезоксихолева кислота – літолітик із доведеною холеретичною, цитопротективною та імуно­модулювальною дією: вона посилює синтез і виділення жовчних кислот, витісняє гідрофобні токсичні жовчні кислоти і пригнічує експресію прозапальних цитокінів, а також знижує літогенні властивості жовчі, синтез холестерину та чинить анти­фібротичний ефект. У вітчизняній практиці відомим представником урсодезоксихолевої кислоти є препарат Урсіс® (виробник – АТ «Київський вітамінний завод»), який випускають у таблетках, вкритих плівковою оболонкою, без барвників і ароматизаторів, із дозуванням 250 і 500 мг препарату, зручним для педіатричних пацієнтів. За результатами аналізу Cmax та AUC0–t форма 500 мг біоеквівалентна оригінальному препарату урсодезоксихолевої кислоти, що підтвер­джує її якість і порівнянну переносимість.

! Успішна елімінація біліарного сла­джу потребує диференційованого підходу до терапії урсодезоксихолевою кислотою: від 1,5-2 місяців у разі густої неоднорідної жовчі та до 6-12 місяців за наявності мікролітів.

Отже, повернення гайдлайну з біліарної дискінезії в Римських критеріях V надає дитячому гастроентерологу чіткі діагностичні ознаки ­синдрому біліарного болю та алгоритм виключення органічної патології, що сприяє уникненню зайвих інструментальних обстежень. Раннє втручання на етапі біліарного сла­джу залишається най­реальнішою можливістю допомогти дитині та запобігти жовчнокам’яній хворобі. Стримана тактика щодо холецистектомії в разі біліарної дискінезії та застосування урсодезоксихолевої кислоти (Урсіс®) відповідає сучасним підходам до ведення таких захворювань.

Література:

1. Santucci N. R., Hyman P. E., Harmon C. M. et al. Biliary Dyskinesia in Children: A Systematic Review. J Pediatr Gastroenterol Nutr. 2017 Feb;64(2):186-193. doi: 10.1097/MPG.0000000000001357

2. Schermerhorn S. M., Kulaylat A. N., Lucas D. J. Biliary dyskinesia in the pediatric population. Semin Pediatr Surg. 2025 Aug;34:151503. doi: 10.1016/j.sempedsurg.2025.151503.

3. Di Lorenzo C., Saps M., Chumpitazi B. P. et al. Lower and Biliary Disorders of Gut-Brain Interaction: Child and Adolescent. Gastroenterology. 2026 May;170(6):1367-1387. doi: 10.1053/j.gastro.2026.01.036.

4. Coluccio M., Claffey A. J., Rothstein D. H. Biliary Dyskinesia: Fact or fiction? Semin Pediatr Surg. 2020 Aug;29(4):150947. doi: 10.1016/j.sempedsurg.2020.150947.

5. Popover J. L., Oulton Z. W., Brown Z. G. et al. Biliary Dyskinesia – Is It Real? JSLS. 2025 Jan-Mar;29(1): e2024.00053. doi: 10.4293/JSLS.2024.00053.

Підготувала Олена Речмедіна