Оновлений календар щеплень:
що змінилося для лікаря-практика

З 1 січня 2026 р. в Україні набрав чинності наказ МОЗ № 396 про суттєве оновлення Національного календаря щеплень. Зміни стосуються схем вакцинації проти гепатиту В, Hib-інфекції та поліомієліту, регламентують включення ВПЛ-вакцинації за кошти державного бю­джету, а також уточнюють правовий статус календаря щеплень щодо інструкцій до вакцин. Пропонуємо читачам інтерв’ю з кандидатом медичних наук, доцентом кафедри педіатрії, імунології, інфекційних та рідкісних захворювань Міжнародного європейського університету, головою Національної технічної групи експертів із питань імунопрофілактики та членом Європейської технічної дорадчої групи експертів з імунізації (ETAGE), головою комітету з вакцинації Української академії педіатричних спеціальностей Федором Івановичем Лапієм, в якому розглянуто практичні алгоритми для дітей, які розпочали вакцинацію до 2026 р., питання мінімізації ін’єкційного навантаження, аргументацію на користь ревакцинації дорослих і підходи до імунізації пацієнтів з імунодефіцитними станами.

Ключові слова: національний календар щеплень, вакцинація, щеплення, імунізація, ревакцинація.

Ф.І. Лапій

– Федоре Івановичу, з 1 січня 2026 р. наказ № 396 став основним документом, що регламентує вакцинацію в Україні. Яким є головний алгоритм дій лікаря стосовно пацієнтів, що розпочали схему щеплень до 2026 р.?

– Діти, що народилися у 2026 р., вакцинуються відповідно до нового наказу. Складніша ситуація з тими, хто народився або розпочав вакцинацію до 1 січня 2026 р. У такому разі орієнтиром є довідник «100+ запитань та відповідей щодо оновленого календаря профілактичних щеплень» – він містить рекомендації стосовно кожної інфекції.

Для прикладу: дитина отримала першу дозу вакцини проти гепатиту В у перший день життя і другу – у 2 місяці в 2025 р. Якщо 6 мі­сяців виповнюється уже в 2026-му, третю дозу вона отримує ­у 6 місяців – нічого надзвичайного тут немає. Якщо ж дитина потребує ревакцинації проти кашлюка, дифтерії, правця у 18 місяців, можна скористатися комбінованою вакциною, до складу якої входить і компонент проти гепатиту В, – у такий спосіб дитина отримає четверту дозу проти гепатиту В одночасно з вакцинацією проти кашлюка, дифтерії, правця і Hib-інфекції.

Щодо Hib-вакцинації логіка ще простіша: будь-яка дитина після 12 місяців повинна отримати одну дозу. Коли саме – у складі комбінованої вакцини у 18 місяців чи дещо раніше – не ­принципово. ­Помилкою це не буде.

– Включення щеплень проти ВПЛ до переліку рекомендованих від 9 років – давно очікуваний крок. Які практичні поради Ви дасте педіатрам щодо вибору схеми й оптимального віку для початку імунізації?

– Варто дещо уточнити, щоб не було плута­нини. Вакцина проти ВПЛ-інфекції рекомендована від 9 років і раніше – це не новина. Що справді змінилося? ­Зараз за кошти державного бю­джету дівчата 12–13 років можуть отримати 9-валентну вакцину за однодозовою схемою. Саме однодозовою – і це принципово, бо наукова база для такого підходу сьогодні достатня.

Паралельно в багатьох регіонах тривають програми вакцинації за кошти місцевого бю­джету – вони діяли до 1 січня 2026 р. і чинні зараз. З 11 лютого 2026 р. є лист за підписом головного державного санітарного лікаря України, заступника міністра охорони здоров’я пана Ігоря Кузіна, де надано рекомендації щодо використання ВПЛ-вакцин за кошти місцевого бю­джету й однодозової схеми для відповідних вікових груп – і для програм від 9 років, і для програм для дівчат 15–18 років.

Якщо ж вакцинацію проводять за власні кошти батьки або йдеться про дорослих, потрібно дотримуватися інструкції до конкретного препарату.

– Україна перейшла на п’ятидозову схему щеплення інактивованою поліомієлітною вакциною. Чим зумовлене таке рішення, і як пояснити батькам переваги інактивованої вакцини над оральною?

– Варто згадати спалах поліомієліту 2021 р. Тоді в Україні був зареєстрований поліомієліт, але спричинений не диким, а вакциноспорідненим вірусом 2-го типу – тим самим, що став причиною спалахів у Пакистані, Афганістані, Та­джикистані в 2020–2021 рр.­Тобто вірус був імпортований.

Проблема ось у чому: оральна поліомієлітна вакцина захищає від 1-го і 3-го типів, але не від 2-го, а інактивована вакцина – від усіх трьох типів.

Водночас схема з двох доз інактивованої вакцини ­­­(у ­2 і­­­­­ 4 місяці), яка застосовувалася раніше, формувала захист від 2-го типу лише у близько 80% дітей. Тобто кожна п’ята дитина залишалася вразливою саме до того вірусу, що спричинив спалах.

Є і ширший контекст: загальна стратегія ВООЗ для Європейського регіону передбачає перехід на інактивовану вакцину на фінішному відрізку боротьби з поліомієлітом, щоб виключити ризик появи нових мутованих вакциноспоріднених вірусів. Україна здійснила цей перехід за допомогою саме такої стратегії.

– Оновлений календар пропонує гнучкіші схеми щеплення проти гепатиту В. Як ефек­тивно використовувати багатокомпонентні вакцини, щоб зменшити ін’єкційне навантаження на ­дитину?

– Це саме та гнучкість, що властива новому календарю. Зараз Україна отримала пентавалентну вакцину – одна ін’єкція захищає від кашлюка, дифтерії, правця, Hib-інфекції і гепатиту В. Тобто графік вакцинації проти цих п’яти інфекцій повністю синхронізований, а кількість ін’єкцій для дитини суттєво скорочується.

За державні кошти інактивовану поліомієлітну вакцину наразі вводять окремо. Але якщо батьки готові оплачувати вакцинацію самостійно, існують гексавалентні вакцини – одна ін’єкція охоплює відразу шість інфекцій разом із поліомієлітом. Певна річ, це перспектива і для державних програм: розробляють сценарії поступового переходу на гексавалентні вакцини, і для цього вже закладена необхідна нормативна база.

– Ревакцинація від дифтерії та правця кожні 10 років – те, що дорослі зазвичай ігнорують. Які аргументи може використати сімейний лікар, щоб переконати пацієнта?

– Насамперед сімейний лікар під час кожного контакту із задекларованим пацієнтом має перевіряти, чи не минув термін ревакцинації. Це не має бути виключно ініціативою пацієнта.

Щодо аргументів. У рекомендаціях, затвер­джених МОЗ і розроблених Національною технічною групою експертів з імунопрофілактики, зазначено: перші п’ять років після ревакцинації захист від правця достатній, а далі він може бути неповноцінним, особливо у разі травми. Тому якщо з моменту останнього щеплення минуло понад п’ять років, можна провести ревакцинацію достроково, а надалі дотримуватися стандартного десятирічного інтервалу.

Практичний аргумент, який зараз особливо актуальний: весняно-літній сезон, дачі, городи. Люди старшого покоління нерідко ходять босоніж, дрібні травми отримують легко і до лікаря з ними не йдуть. А саме такі незначні ушко­дження – типовий шлях зараження правцем. Це конкретний, зрозумілий пацієнту ризик, і він цілком реальний.

– Які найбільш значущі зміни у підходах до імунізації дітей з імунодефіцитними станами і хронічними захворюваннями з’явилися в новому календарі?

– Рекомендації щодо вакцинації осіб з імунодефіцитами не зазнали принципових змін – вони були закріплені наказом МОЗ № 2070 від 2019 р. і досі чинні. Діють і рекомендації щодо вакцинації за станом здоров’я, де перелічено щеплення залежно від хронічної патології.

Але у новому календарі бачимо одну важливу структурну зміну: вперше в розділі вакцинації за віком з’явилися два окремих блоки – вакцинація за кошти державного бю­джету і вакцинація не за кошти державного бю­джету. В другому блоці, зокрема, згадано вакцини проти пневмококової і менінгококової інфекцій. Це не просто рядок у розділі «рекомендовані», а фактично повноцінна позиція у віковій схемі – і саме для пацієнтів із хронічними захворюваннями такий акцент дуже важливий.

– І нарешті правовий аспект. Як діяти лікареві, якщо є розбіжності між календарем щеплень та інструкцією до конкретної вакцини?

– Відповідь починається із законів України. Закон «Про лікарські засоби» і Закон «Основи законодавства України про сферу охорони здоров’я» посилаються не конкретно на інструкцію, а на офіційні рекомендації. Інструкція є офіційною рекомендацією, як і наказ МОЗ – бо вони затвер­джені відповідними наказами, зареєстрованими в Міністерстві юстиції.

У листопаді 2025 р. вийшов наказ № 1722, який чітко встановив пріоритетність: якщо вакцина застосовується не у тій дозі або не у тому віці, які зазначені в інструкції, першочерговим документом є чинний календар щеплень. Потім – стандарти, рекомендації НТГЕІ, і лише після них – інструкція.

Стосовно мінімальних інтервалів: вони теж затвер­джені наказом МОЗ, і логіка тут проста – менше від мінімального інтервалу не можна, більше – будь ласка. Тобто зараз правова ієрархія чітко прописана, і лікар, який дотримується чинного календаря щеплень, діє відповідно до законодавства.

Отже, оновлений календар щеплень 2026 р. – це не формальна редакція документа, а системна перебудова підходу до імунопрофілактики в Україні. Перехід на виключно інактивовану поліомієлітну вакцину, однодозова схема ВПЛ-вакцинації за державні кошти, впрова­дження пентавалентних препаратів і чітка правова ієрархія між календарем та інструкцією – усі ці зміни спрямовані на те, щоб зробити вакцинацію одночасно ефективнішою, зручнішою для дитини і юридично захищеною для лікаря. Педіатрові-практику і сімейному лікареві варто розглядати новий наказ № 396 не як додатковий регуляторний тягар, а як робочий інструмент, що дає конкретні відповіді на щоденні клінічні питання.

Підготувала Анна Хиць