сховати меню

Обстеження органів дихання у дітей

сторінки: 51-57

Частина І

Ю.В. Марушко1, д-р мед. наук, професор,   Т.В. Гищак1, д-р мед. наук, професор,   С.А. Пісоцька2, канд. мед. наук, доцент,   Т.В. Марушко3, д-р мед. наук, професор  1Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця,   2ПВНЗ «Київський медичний університет»,   3Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика

Обстеження органів дихання охоплює оцінку скарг, вивчення анамнезу, огляд, пальпацію, перкусію та аускультацію.

Найтиповіші скарги: нежить, порушення голосу, кашель, виділення мокротиння, задишка, біль у ділянці грудної клітки.

У разі нежитю визначають: характер виділень (водянисті, слизові, слизово-гнійні, гнійні); колір (безбарвні, жовті, зелені); кількість виділень (незначні, помірні, рясні); наявність патологічних домішок (кров); запах; виділення з одного або обох ходів.

Порушення голосу: осиплий, хрипкий, гугнявий, афонія (відсутність голосу).

За наявності кашлю з’ясовують:

  • вид кашлю: сухий (непродуктивний) – мокротиння з дихальних шляхів не виділяється; вологий (продуктивний) – мокротиння виділяється назовні або ковтається; малопродуктивний – мокротиння виділяється не постійно після тривалого болючого кашлю. Також кашель класифікують як поверхневий або глибокий; короткотривалий, поверхневе покахикування;
  • частоту кашлю;
  • час появи (вдень, вночі);
  • наявність і локалізацію болю під час кашлю;
  • характер кашлю: грубий (гавкаючий кашель) – схожий на гавкіт собаки; бітональний (двотоновий) кашель – під час одного кашльового поштовху вислуховуються два тони – на початку звук грубий, низький, а наприкінці – звучний, високий;
  • мокротиння: кількість; консистенція (рідка, густа); характер і колір (слизове – безбарвне, слизово-гнійне – жовте, гнійне – зеленувате, у разі кровотечі – кров’янисте); запах (гнійний, смердючий); кровохаркання (виділення з мокротинням крові) – виділення схожі на рожеву піну, кров – яскраво-червона.

Під час збору анамнезу визначають: початок захворювання, контакт з інфекційними хворими, динаміку захворювання, проведену терапію та обстеження.

Огляд

вгору

Під час огляду звертають увагу на: загальний стан дитини; свідомість; поведінку (активна чи млява); положення дитини; встановлюють стан шкірних покривів, зіва, форму грудної клітки та функціональні особливості.

Положення хворого: активне або пасивне; вимушене сидяче (ортопное – дитина сидить, спираючись руками на краєчок ліжка чи власні коліна, що полегшує дихання); вимушене положення на хворому боці, що обмежує дихальні рухи, зменшує біль і частоту кашлю.

Зовнішній вигляд дитини, котра часто кашляє: блідість, пастозність обличчя та повік; ціаноз слизової губ; набряклі шкірні вени; можуть спостерігатися крововиливи в конюнктиву та підшкірну клітковину.

Порядок огляду: обличчя, грудна клітка, кінцівки.

Звертають увагу на колір шкіри: блідість, ціаноз – локальний (ціаноз носогубного трикутника), генералізований, ціаноз може бути постійний або періодичний; гіперемія однієї щоки чи почервоніння всього обличчя, губ, наявність піни в кутиках рота; тремтіння крил носа.

Під час огляду грудної клітки визначають її форму, симетричність, деформацію, стан міжреберних проміжків, рівномірність і симетричність дихальних рухів.

У здорової дитини форма грудної клітки циліндрична, симетрична, міжреберні проміжки мають однакові розміри та добре контуруються, обидві половини її рухаються рівномірно і синхронно.

Варіанти норми

У здорового немовляти форма грудної клітки коротка і широка, ребра відходять від хребта під прямим кутом у горизонтальному напрямку. Передньозадній і поперечний розміри грудей однакові.

У старших дітей:

  • астенічний тип нагадує положення максимального видиху – вузька довга грудна клітка, епігастральний кут менше ніж 90°, ребра розміщені більш вертикально в бокових відділах, з ширшими міжреберними проміжками, виражені впадини в місцях над- і підключичних ямок, лопатки відстають від грудної клітки;
  • гіперстенічний тип нагадує положення максимального вдиху – грудна клітка має форму циліндра, епігастральний кут більше аніж 90°, ребра в бокових відділах розміщені більш горизонтально, міжреберні проміжки звужені, згладжені над- і підключичні ямки, лопатки щільно прилягають до грудної клітки;
  • нормостенічний тип – грудна клітка циліндричної форми, поперечний розмір більший, ніж передньо-задній, епігастральний кут дорівнює 90°, помірно-косе розміщення ребер, у бокових відділах нормальна ширина міжреберних проміжків, дещо визначаються лише надключичні ямки, лопатки щільно прилягають до грудної клітки.

Патологічні форми грудної клітки:

  • емфізематозна – така, як у немовляти;
  • паралітична – зменшення всіх розмірів, атрофія дихальних м’язів, значний нахил ребер донизу, гострий епігастральний кут, відставання лопаток.

Для точного визначення симетричності і рівномірності грудної клітки під кути лопаток, паралельно ребрам, прикладають кінчики вказівних пальців або великі пальці. Дитина повинна глибоко вдихнути і затримати на короткий термін дихання. Після цього оцінюють висоту проміжків між пальцями та кутами лопаток з обох боків. У нормі проміжки повинні бути однакові.

Візуально стежать за рухами обох половин грудної клітки спереду і ззаду на максимальному вдиху. (Із різновидами деформації грудної клітки можна ознайомитися в розділі «Обстеження кістково-м’язової системи».)

Далі визначають характер, глибину, ритм, частоту і тип дихання, наявність задишки, її характер та участь допоміжних м’язів в акті дихання (показники функціональних особливостей дихальної системи).

У здорових дітей дихання спокійне, вільне, майже безшумне, а дихальні рухи непомітні.

Характер дихання: шумний, утруднений, хриплячий, сопучий, клекочучий, стридорозний (зі свистячим шумом), грубий (хриплий, вібраційний).

Глибину дихання (об’єм повітря, яке вдихають) визначають візуально за величиною екскурсії грудної клітки. Вона може бути поверхневою або глибокою і залежить від віку дитини. Що менший вік дитини, то менша глибина дихання.

Ритм дихання оцінюють за регулярністю дихальних рухів грудної клітки. У здорової дитини дихання ритмічне, проміжки між окремими дихальними рухами майже однакові. У новонароджених, особливо недоношених, та немовлят ритм дихання лабільний (нерівномірні інтервали між вдихом і видихом).

Частоту дихання (ЧД) на хвилину рахують:

  • візуально за частотою дихальних рухів грудної клітки;
  • за частотою вдихів, притримуючи фонендоскоп біля носу дитини;
  • поклавши руку на грудну клітку дитини;
  • під час аускультації легень.

Найбільш точні дані отримують за спокійного стану дитини або під час сну. У дитини раннього віку рахують ЧД за 1 хв, у дітей старшого віку – за 30 с, й отриману цифру множать на 2.

Пам’ятайте! ЧД за 1 хв залежить від віку та становить:

  • у новонародженого – 40–60;
  • до 1 року – 30–35;
  • 5 років – 25;
  • 10 років – 20;
  • старше ніж 12 років – 20–16.

Увага! Фізіологічні коливання у бік зменшення чи збільшення – 10%.

Тахіпное – підвищення ЧД більше ніж на 10%.

Брадипное – зменшення ЧД на 10% і більше.

Апное – короткочасна зупинка дихання.

Виділяють 3 типи дихання:

  • діафрагмальний (черевний), за якого активну участь в акті дихання бере діафрагма, а реберна мускулатура – незначну. Трапляється у дітей до 1 року;
  • грудний – активну участь в акті дихання бере реберна мускулатура (у дітей віком від 3 до 7 років);
  • черевно-грудний (змішаний) – в акті дихання задіяні як діафрагма, так і реберні м’язи (у дітей з 2 до 6–7 років).

З 8 до 14 років у хлопчиків формується черевний, а в дівчаток – грудний тип дихання.

Патологічні види дихання:

  • хаотичне дихання (неоднакове за глибиною і частотою);
  • дихання Біота – за декілька дихальних рухів однакової амплітуди наступає пауза (апное) тривалістю 5-30 с;
  • дихання Чейна–Стокса – найтяжчий розлад дихального ритму, який полягає у періодичному посиленні глибини дихання з наступним його ослабленням до повної зупинки;
  • дихання Куссмауля – гучне, велике, яке чути на відстані, нагадує дихання загнаного звіра;
  • дихання Грокко–Фругоні – верхня частина грудної клітки перебуває в стані вдиху, а нижня – у стані видиху.

Задишка – утруднення дихання з порушенням його частоти, глибини та ритму.

Виділяють три види задишки:

  • інспіраторна – порушення руху повітря під час вдиху через верхні ділянки дихальних шляхів. Клінічні ознаки: подовжений утруднений вдих, можлива участь допоміжної мускулатури в акті дихання (втягнення міжреберних м’язів, ділянок яремної, над- і підключичних ямок, епігастрію);
  • експіраторна – порушення проходження повітря під час видиху через нижні дихальні шляхи (бронхіоли, дрібні бронхи). Клінічні ознаки: подовжений, утруднений видих; тахіпное з переходом у брадипное в разі погіршення стану; участь допоміжної мускулатури в акті дихання, здебільшого м’язів живота; випинання міжреберних м’язів;
  • змішана – утруднення вдиху й видиху часто на тлі тахіпное.

Пальпація

вгору

Поверхнева пальпація визначає: голосове тремтіння, резистентність грудної клітки, біль, набряк і вибухання міжреберних проміжків, підшкірну крепітацію.

Голосове тремтіння – це коливання грудної клітки під впливом голосу хворого під час вимови ним слів з літерою «р», крику, плачу, кашлю, яке відчуває лікар власними руками. У нормі над симетричними ділянками грудної клітки голосове тремтіння однакове з обох боків. У верхніх ділянках воно голосніше порівняно з нижніми.

Резистентність грудної клітки – відчуття піддатливості, її визначають, здавлюючи грудну клітку в симетричних ділянках спереду і ззаду по серединній лінії та з боків. У нормі вона задовільна. Поверхневу пальпацію виконують обома руками. Лікар кладе долоні на симетричні ділянки грудної клітки, обережно, незначно натискаючи кінчиками пальців на шкіру, пересуває руки всією поверхнею.

Під час глибокої пальпації визначають: біль, набряк, вибухання міжреберних проміжків, підшкірну крепітацію. Її проводять 2–3 пальцями, по черзі сильніше натискаючи на ребра, міжреберні проміжки, біля хребта і грудини з обох боків.

Перкусія

вгору

Загальні правила перкусії грудної клітки:

  • проводять за спокійної обстановки, в теплому приміщенні;
  • руки лікаря повинні бути чистими, сухими, теплими;
  • положення лікаря – під час перкусії спереду лікар знаходиться з правого боку хворого, ззаду – з лівого;
  • положення хворого залежить від віку й тяжкості стану;
  • дитину перших 3 міс життя перкутують спереду в положенні на спині, а ззаду – укладають грудьми на долоню лікаря;
  • у грудному віці мати тримає дитину вертикально, притиснувши до себе;
  • з 2 років дитина стоїть або сидить;
  • дитину в тяжкому стані перкутують у тому положенні, в якому вона перебуває, дотримуючись симетричності обох половин грудної клітки;
  • під час перкусії спереду у вертикальному положенні дитина розслаблює руки та опускає їх донизу;
  • під час перкусії ззаду хворий опускає голову, нахиляється вперед, а руки зводить попереду, тримаючись за плечі;
  • під час перкусії бокових поверхонь грудної клітки дитина закидає долоні на потилицю.

Увага! Під час перкусії необхідно стежити за симетричним положенням обох половин грудної клітки.

Методика перкусії

У ранньому дитячому віці застосовують безпосередню перкусію – постукування середнім або вказівним пальцем по грудній клітці. Удар повинен бути нерізкий, нешвидкий, дещо з притиском і ніби такий, що протирає шкірні покриви. Лікар орієнтується не лише на звук, а й на чутливість фаланги пальця (пальпаторно-дотикова перкусія).

Опосередковану перкусію застосовують для дітей середнього та старшого віку.

Обстеження розпочинають з порівняльної перкусії симетричних ділянок грудної клітки з усіх боків та у відповідній послідовності: спереду, з боків, ззаду. Наносять два перкуторні удари однакової сили на одне й те саме місце.

Спереду в дітей віком до 10 років розпочинають перкусію від ключиці, а в дітей старше 10 років – над ключицею.

На рисунку 1 зображено послідовність проведення і зони порівняльної перкусії.

dl4-73_5157_r1-300x206.jpg

Рис. 1. Порівняльна перкусія легень (стрілками позначено зони перкусії)

Перкусію підключичної ділянки здійснюють паралельно ребрам по міжребер’ях з обох боків по середньо-ключичних лініях до ІІІ–ІV ребер.

Увага! Ліворуч перкусію не проводять нижче ІІ–ІІІ ребра (ділянка серця).

Праворуч продовжують перкусію до нижнього краю правої легені, порівнюючи перкуторний звук зі звуком верхньої частки правої легені.

На бокових поверхнях грудної клітки перкутують по середній пахвовій лінії.

По задній поверхні грудної клітки перкутують спочатку над лопатками, далі – в міжлопатковому просторі та під лопатками. Перкутуючий палець під час перкусії над лопатками і під ними розташовують паралельно ребрам, а між лопатками – паралельно хребту (див. направлення стрілок на рис. 1).

У здорових дітей під час порівняльної перкусії вислуховують ясний легеневий звук (гучний, тривалий, низький).

Пам’ятайте! Ліворуч у ІІ–ІІІ міжребер’ях (ділянка серця) та праворуч у нижньому відділі пахвової ділянки (ділянка печінки) перкуторний звук укорочений.

На просторі Траубе під час перкусії вислуховується тимпанічний (коробковий) звук. Цей простір відповідає верхньому, наповненому повітрям відділу шлунка. Його межі: праворуч – ліва межа печінки, ліворуч – селезінка, угорі – нижня межа серця і лівої легені, а внизу – реберна дуга.

У разі захворювань органів дихання перкуторний звук змінюється за:

  • силою (тупий, вкорочення);
  • тембром (тимпанічний, металевий, звук тріснутого горщика).

У разі виявлення патологічного перкуторного звуку в легенях вказують його локалізацію (топографію часток легень і їх проекцію на грудну клітку).

Пам’ятайте! нормальну топографію часток легень та їх проекцію на грудну клітку (табл. 1).

Таблиця 1. Проекції часток легень на поверхню грудної клітки

Топографія

Права легеня

Ліва легеня

На передню поверхню грудної клітки

Вище рівня ІV ребра

Верхня частка

Верхня частка

Нижче рівня ІV ребра

Середня частка

Нижня частка

На бокову поверхню грудної клітки

Вище рівня ІV ребра

Верхня частка

Верхня частка

Нижче рівня ІV ребра

--

Нижня частка

Між рівнем ІV-VІ ребра

Середня частка

--

Нижче рівня VІ ребра

Нижня частка

--

На задню поверхню грудної клітки

Вище лінії, яка з’єднує

spina scapulae і ІV ребро

Верхня частка

Верхня частка

Нижче лінії, яка з’єднує

spina scapulae і ІV ребро

Нижня частка

Нижня частка

Визначення й опис локалізації порушень перкуторних даних проводять за такими орієнтирами:

а) по горизонтальним лініям, які проходять паралельно ребрам. Номер ребра рахують зверху спереду, розпочинаючи з ключиці (під нею перше ребро); збоку – по задній пахвовій лінії (по вільному ХІІ ребру), позаду – від остистого відростка VIІ шийного хребця;

б) по вертикальним лініям:

  • передня серединна лінія – через середину груднини;
  • грудинні лінії (права і ліва) – біля країв груднини;
  • середньоключичні лінії (права і ліва) – зверху донизу із середини ключиць;
  • парастернальні лінії (права й ліва) – посередині між грудниною і середньоключичними лініями;
  • передні пахвові (права і ліва) – зверху донизу від переднього краю пахвової ямки;
  • середні пахвові (права і ліва) – зверху донизу від середини пахвової ямки;
  • задні пахвові (права та ліва) – зверху донизу від заднього краю пахвової ямки;
  • лопаткові лінії (права й ліва) – зверху донизу від кута лопатки;
  • вертебральні лінії (права і ліва) – по поперечних відростках хребців;
  • паравертебральні лінії (права та ліва) – посере­дині між лопатковою і вертебральною лініями;
  • задня серединна лінія – по остистих відростках хребців.

Топографічна перкусія

Правила перкусії:

  • наносять один удар перкутуючим пальцем по міжреберним проміжкам паралельно пошуковій межі (паралельно ребрам);
  • напрямок перкусії – від ясного до тупого звуку;
  • межі нижніх країв легень визначають за верхнім краєм пальця, поверненого до легень;
  • перкусія повинна бути гучною, але сила удару має відповідати тендітності грудної клітки.

Порядок перкусії: верхня межа легень спереду і ззаду, визначення ширини полів Креніга, нижні межі легень по трьох лініях – середньоключичній, середній пахвовій і лопатковій.

Увага! Верхню межу легень і ширину полів Креніга визначають лише в дітей старшого шкільного віку. Нижню межу по середньоключичній лінії визначають лише праворуч.

Методика визначення верхньої межі легень спереду (верхівки). Лікар стоїть збоку від дитини. Перкутуючий палець лікар розташовує паралельно середині ключиці. Перкусію проводить знизу вгору від яснолегеневого до притупленого звуку. Межу визначають по нижньому краю пальця. У нормі вона на 2–4 см вище, ніж ключиця.

Визначення верхівки легень ззаду: лікар стоїть позаду від хворого, перкутуючий палець розташовується над віссю лопатки паралельно їй і поступово пересувається в напрямку остистого відростка VIІ шийного хребця (від ясного легеневого звуку до притуплення). Межу визначають по нижньому краю пальця. У нормі вона знаходиться на рівні зазначеного остистого відростка VIІ шийного хребця.

Нормативні показники нижньої межі легень за даними топографічної перкусії наведено в таблиці 2.

Таблиця 2. Нижні межі легень у дітей

Лінія

Бік

Вік дитини

   

До 10 років

Після 10 років

Середньоключична

Права

VI ребро

VI ребро

Ліва

--

--

Середньопахвова

Права

VIІ-VIІІ ребро

VIІІ ребро

Ліва

ІХ ребро

VIІІ ребро

Лопаткова

Права

ІХ-Х ребро

Х ребро

Ліва

Х ребро

Х ребро

Визначення ширини полів Креніга

Поля Креніга – це площа ясного легеневого звуку від ключиці до вісі лопатки попереду і позаду.

Під час визначення ширини полів Креніга лікар стоїть позаду дитини. Перкутують у надключичній ямці перпендикулярно ключиці від її середини (кінець пальця спрямований донизу) спочатку у латеральному напрямку – від ясного легеневого звуку до притуплення. Межу визначають із внутрішнього боку пальця. Потім перкусію продовжують від середини надключичної ямки у медіальному напрямку від ясного легеневого звуку до притуплення. Межу визначають за ясним легеневим звуком із зовнішнього боку пальця. Відстань між двома зазначеними межами – ширина полів Креніга, яка в нормі дорівнює 3–5 см.

Активну рухливість легень (екскурсія) встановлюють лише в дітей старше 10 років. Визначають на основі перкуторного виявлення нижньої межі легень по середньо- або задньопахвовим лініям з обох боків у фазі максимального вдиху та максимального видиху. В нормі зміщення меж нижніх країв легень становить 2–6 см.

Перкуторні симптоми бронхоаденіту

Перкуторно можна виявити збільшення трахео-бронхіальних лімфатичних вузлів – перкуторні симптоми бронхоаденіту Аркавіна, Філософова, Коран’ї, Маслова.

Симптом Аркавіна: хворий стоїть з піднятими вгору і складеними на потилиці руками. Перкутують по передній пахвовій лінії знизу вгору з обох боків паралельно ребрам (по міжреберним проміжкам). У здорових дітей спостерігається вкорочення перкуторного звуку в пахвовій ямці на рівні ІІІ ребра і вище.

Симптом Філософова: перкусію проводять у ІІ міжреберному проміжку в напрямку до груднини з обох боків паралельно груднині. У здорових дітей вкорочення перкуторного звуку виявляють по стернальним лініям.

Симптом Коран’ї: дитина стоїть спиною до лікаря, голова нахилена вперед і вниз, охоплює себе руками. Лікар підтримує дитину лівою рукою за поперек, а правою – перкутує по остистих відростках грудних хребців знизу вверх з рівня VIІІ–ІХ хребців. У здорових дітей раннього віку вкорочення перкуторного звуку відмічають на рівні остистого відростка ІІ грудного хребця, а в дітей старшого віку – на рівні ІV грудного хребця.

Симптом Маслова: визначають, перкутуючи паравертебрально на рівні ІІІ–ІV грудних хребців. Симптом позитивний у разі вкорочення перкуторного звуку з обох боків від хребта.

Аускультація

вгору

Аускультація дає змогу охарактеризувати шуми, що виникають у бронхах й легеневій тканині під час дихання, та виявити патологічні процеси.

Правила аускультації:

  • тиша в кімнаті;
  • бажано роздягнути дитину до пояса;
  • положення лікаря щодо дитини таке саме, як під час перкусії;
  • вислуховують у положенні дитини стоячи, сидячи, тяжкохворого – лежачи;
  • вислуховують легені з обох боків на симетричних ділянках;
  • фонендоскоп прикладають на ділянки між­ребер’я;
  • аускультацію проводять під час дихання дитини через ніс, після цього просять зробити її декілька глибоких вдихів через рот (глибоко вдихнувши, дитина повинна відразу ж зробити видих). У дітей раннього віку глибокий вдих можна спричинити, закривши їй на декілька секунд ніс, полоскотати.

Положення дитини:

  • під час вислуховування передньої частини грудної клітки руки дитини опущені донизу;
  • під час вислуховування спини дитина складає руки на грудях і нахиляється вперед;
  • під час вислуховування бокових частин грудей руки кладуть на голову.

Порядок аускультації:

  • попереду від ключиць до ІV ребра праворуч, до ІІІ–ІІ ліворуч по средньоключичній лінії;
  • з боків – по акселярній середній лінії;
  • позаду – над лопатками, в міжлопатковому просторі та під лопатками.

Увага! Обов’язково вислуховуйте середню частку попереду ліворуч під серцем (язичковий сегмент), пахвові ямки та паравертебральні зони в нижніх відділах. Ці ділянки легень недостатньо вентилюються, і в них довше зберігаються патологічні зміни.

Під час аускультації визначають характер дихання, тембр, хрипи (сухі, вологі), крепітацію, шум тертя плеври.

Характер дихання

У здорових дітей старших 7 років і дорослих над усією поверхнею легень вислуховують везикулярне дихання. Це м’який ніжний шум, який чути переважно під час вдиху. Видих тихіший, м’який і на 2/3 коротший, аніж фаза вдиху, нагадує звук «ф».

Посилене дихання характеризується подовженим видихом, який становить 2/3 фази вдиху (рис. 2). Його спостерігають у дітей після фізичного навантаження, в астеніків – при тонкій грудній клітці. За умов патології таке дихання називають жорстким, воно нагадує звук «ф», якщо втягувати повітря з сильно напруженими губами.

dl4-73_5157_r2-300x137.jpg

Рис. 2. Види дихання: 1 – пуерильне; 2, 3 – бронхіальне; 4 – жорстке

Ослаблене дихання вислуховують у новонароджених і дітей віком до 6 міс або в разі ожиріння, сильного розвитку м’язової системи, під час сну, при значній фізичній слабкості, а також за патології.

Пуерильне дихання вислуховують у здорових дітей віком від 6 міс до 7 років (варіант посиленого дихання). Фаза видиху під час нього дорівнює 1/2 фази вдиху і нагадує подвійний звук «фф».

Бронхіальне дихання вислуховують у здорових дітей над трахеєю і гортанню (спереду – в ділянці яремної ямки, ззаду на шиї над VI–VIІ шийними хребцями) і над великими бронхами (спереду – над manubrius sterni, позаду – в міжлопатковій зоні на рівні І–ІІ грудних хребців).

У разі бронхіального дихання видих сильніший, ніж вдих. Тривалість його або дорівнює фазі вдиху, або навіть подовжена і нагадує звук «х». При патології його вислуховують в інших місцях.

Варіанти бронхіального дихання, яке вислуховується у випадку патології:

  • амфоричне – має дуючий характер, більш низький звук, що нагадує звук «хху»;
  • металеве – характеризується гучним звуком і високим тембром. Нагадує звуки, що виникають при ударі по металу.

Хрипи

Розрізняють дві групи хрипів: сухі (ronchi sicci) та вологі (ronchi humidi).

Сухі хрипи характерні для багатьох патологічних процесів, утворюються в бронхах за наявності в’язкого секрету чи звуження їх просвіту. Розрізняють свистячі хрипи, які з’являються в дрібних бронхах або бронхіолах. Їх звучання схоже на пищання комара. Хрипи у великих бронхах низькі та нагадують дзижчання, вурчання, гудіння. Сухі хрипи вислуховують у фазі вдиху і видиху.

Вологі хрипи виникають внаслідок проходження повітря через трахею і бронхи в разі накопичення в них рідкого секрету. Вислуховують найчастіше під час вдиху.

Залежно від калібру бронхів виділяють дрібно-, середньо- і великопухирчасті хрипи.

Великопухирчасті хрипи виникають лише в дітей старше 5 років, утворюючись у великих бронхах.

Клокочучі хрипи вислуховують у трахеї, їх чути на відстані від хворого.

Вологі хрипи розрізняють за висотою звучання (звучність).

Незвучні вологі хрипи виникають у разі інтакт­ної легеневої тканини. У разі ущільнення легеневої тканини довкола бронхів – хрипи високі та звучні.

Увага! Особливості вологих хрипів:

  • при бронхітах вологі хрипи незвучні, вислуховуються над різними ділянками легень з двох боків, після відкашлювання зникають і знову з’являються в іншому місці (непостійні);
  • при запаленні легень хрипи звучні, вислуховуються локально, після відкашлювання з’являються у тому самому місці (постійні).

Крепітація (crepitatio) виникає в разі накопичення ексудату та транссудату в альвеолах. Це звуковий феномен, який не є хрипами. За звуком крепітація схожа на звук, який виникає при терті волосся між пальцями.

Пам’ятайте! Крепітацію вислуховують на висоті (наприкінці) вдиху. Вона не змінюється при глибокому диханні та не залежить від відкашлювання; має постійний склад і однорідний калібр звуків.

Шум тертя плеври (affrictio pleurae) вислуховують над ураженою плеврою в разі набряку та фібринозного нашарування її листків. За звуком він нагадує шелест аркушів паперу, схожий на крепітацію.

Аускультативно визначають особливості бронхофонії – проведення звукових коливань з бронхів на грудну клітку під час розмови. Пацієнта просять чітко пошепки вимовляти слова з шиплячими приголосними «чашка чаю», «шуба» тощо. Вислуховування проводять обов’язково над симетричними ділянками легень. У здорової дитини ці слова чітко не вислуховують, окрім ділянки над грудниною, в міжлопатковому просторі, на яких голос вислуховують ясно і виразно. Це фізіологічна бронхофонія.

У разі патології бронхофонія ослаблена або посилена. Посилення бронхофонії виникає внаслідок ущільнення й інфільтрації легеневої тканини. Водночас вимовлені пошепки слова чути чітко та зрозуміло. Послаблення бронхофонії спостерігають у разі накопичення в плевральній порожнині рідини чи повітря. У такому разі слів майже не чути. Послаблення бронхофонії спостерігають також у разі ожиріння чи добре розвиненого плечового поясу.

Приклад обстеження органів дихання в дитини

вгору

Дитина 7 років. Скарг не має. Носове дихання вільне. Виділень з носа немає. Голос чистий, дзвінкий. Кашлю немає.

Форма грудної клітки циліндрична, симетрична, обидві половини її рівномірно беруть участь в акті дихання. Над- і підключичні ямки окреслені однаково з обох боків. Дихання глибоке, ритм правильний. Тип змішаний. Частота дихання 20 на 1 хв. Грудна клітка помірно ригідна, голосове тремтіння однакове на симетричних ділянках грудної клітки.

Під час перкусії виявляється чіткий легеневий звук над симетричними відділами легень. Межі легень у нормі. Рухливість нижнього краю легень 2,5–3 см.

Під час вислуховування – дихання везикулярне, хрипів немає. Бронхофонія фізіологічна.

Висновок: патології дихальної системи не виявлено.

Перший розділ навчального посібника

«Клінічне обстеження та семіотика уражень органів і систем у дітей» – «Загальна методика клінічного обстеження здорових і хворих дітей різного віку» – читайте в № 3 (72) 2020.

Продовження – у наступному номері

Наш журнал
у соцмережах: