Алергічний риніт: антигістамінні препарати не втрачають актуальності

Алергічний риніт (АР) являє собою антигенно-опосередковане запалення слизової оболонки носа, яке може поширюватися на приносові пазухи. Це одне з найпоширеніших захворювань у дитячому та юнацькому віці, яке вражає 10–40% молодих людей у всьому світі, в середньому від 13 до 21% дошкільнят, 15% школярів і до 40% підлітків.

Одним з факторів, що впливають на вираженість симптомів АР та ступінь їх контролю, є забруднення повітря. Тому проблема АР особливо турбує жителів великих міст.

АР може мати сезонний або цілорічний перебіг, при цьому сезонний АР частіше за все обумовлений контактом з пилком рослин, а цілорічний – переважно пов’язаний з побутовими алергенами, такими як шерсть тварин або пил.

Сезонний АР важче контролювати, оскільки вплинути на концентрацію алергенів у навколишньому середовищі неможливо, тому саме цей вид АР змушує пацієнтів звертатися по допомогу до лікаря.

АР є хронічним захворюванням, тому негативно впливає на якість життя дитини. За відсутності належного лікування він може перерости в риносинусит, отит і призвести до зниження слуху. Поточні дослідження засвідчили негативний вплив АР на процес навчання, когнітивні здіб­ності, пам’ять і соціальні стосунки. АР підвищує схильність до порушень поведінки через дратівливість, неуважність і денну сонливість.

Особливий дискомфорт приносить не стільки чхання і ринорея, скільки закладеність носа, яка значно погіршує якість сну, що призводить до постійного виснаження дитини.

Механізм розвитку АР

Під впливом сезонних алергенів у людей, схильних до атопії, синтезуються специфічні до алергену імуноглобуліни Е (IgE). Ці антитіла зв’язуються з рецепторами IgE на опасистих клітинах слизової оболонки дихальних шляхів і базофілами периферійної крові. У разі вдихання алергену утворюється комплекс антиген–антитіло, який фіксується на поверхні опасистих клітин, активуючи їх. Це призводить до вивільнення медіаторів запалення, що й спричинює симптоми АР.

Пацієнти з АР мають генетичну схильність реагувати на вплив інгаляційних алергенів шляхом продукування високих рівнів алерген-специфічних IgE. Тому дуже часто АР буває пов’язаним зі схожими імуно-опосередкованими алергічними захворюваннями, такими як атопічний дерматит і бронхіальна астма (БА).

Поширеність астми у хворих на риніт коливається від 10 до 40%, залежно від дослідження, і значно вища, ніж у загальної популяції без риніту. Крім того, риніт, навіть за відсутності атопії, виявився потужним провісником БА, що розвивається в дорослому віці. Тому АР є вагомим фактором ризику розвитку атопічного маршу і потребує обов’язкового лікування.

Сучасні підходи до лікування АР

У патогенезі алергічних захворювань ключове місце посідає гістамін, який обумовлює більшість симптомів як БА, так і АР, тому саме антигістамінні препарати (АГП) здатні значно полегшувати їх перебіг.

Керівні принципи, декларовані експертами ARIA (Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma – Алергічний риніт і його вплив на астму) в 2016 р., передбачають рекомендації щодо медикаментозного управління АР, в яких поряд з інтраназальними кортикостероїдами (ІНКС), антагоністами лейкотрієнових рецепторів (АЛР) обґрунтовано застосування і H₁-АГП.

За даними оновленої версії погоджувального документа ARIA 2019, АГП залишаються актуальними засобами при лікуванні АР, оскільки, незважаючи на сильнішу дію ІНКС, багато пацієнтів віддають перевагу АГП для перорального застосування, які мають мінімальні побічні ефекти, що вкрай важливо в лікуванні дітей.

Метааналіз показав, що H₁-АГП і АЛР характеризуються схожими ефектами і безпекою при лікуванні АР. Однак H₁-АГП ефективніші при денних проявах АР (ринореї, свербінні в носі і чханні), тоді як АЛР – при нічних симптомах АР (труднощі засипання, нічні пробудження і закладеність носа під час пробудження).

Перше покоління АГП вирізняється низькою селективністю взаємодії з H₁-рецепторами і високою ліпофільністю, що полегшує їх проникнення через гематоенцефалічний бар’єр у центральну нервову систему. АГП І покоління не рекомендуються через їхню седативну дію та здатність порушувати психомоторні та когнітивні функції в дітей. Ці засоби також діють на мускаринові рецептори, зумувлюючи такі побічні ефекти, як сухість у роті, затримка сечі, запори та тахікардія.

АГП ІІ покоління не виявляють цих несприятливих ефектів, оскільки мають високоселективну дію і практично не здатні долати гематоенцефалічний бар’єр. Вони є препаратами вибору у пацієнтів із сезонним АР, оскільки швидко полегшують такі симптоми, як закладеність носа, ринорея, свербіж у носі та чхання.

• Пацієнтам, які мають епізодичні симптоми АР, рекомендовано призначення перорального або інтраназального Н₁-АГП, у разі необхідності – перорального або інтраназального деконгестанту.
• При легких симптомах сезонного або цілорічного АР може бути призначений ІНКС у комбінації з пероральним або інтраназальним Н₁-АГП або АЛР.
• При помірних і тяжких симптомах рекомендується ІНКС або ІНКС плюс інтраназальний Н₁-АГП.

Комбінована терапія зазвичай забезпечує більш виражений і тривалий ефект лікування АР.

Переваги застосування дезлоратадину в лікуванні АР

Дезлоратадин є одним з представників АГП II покоління, що застосовуються в дітей. Афінність (спорідненість) дезлоратадину до H₁-рецепторів досягає дуже високого рівня (Кі 0,87 нмоль/л) і перевищує таку в більшості АГП. Зв’язування дезлоратадину з H₁-рецептором зберігається достовірно довше, ніж за участю інших АГП: приблизно 63% дезлоратадину залишається зв’язаним упродовж 6 год.

Дезлоратадин є зворотнім агоністом H₁-рецеп­торів, який стабілізує рецептор у неактивній конформації, обумовлює зниження кількості рецепторів в активній формі.

Крім антигістамінного дезлоратадин індукує виражений протизапальний ефект, що дає змогу використовувати цей препарат не лише для лікування загальних симптомів АР, а й для усунення закладеності носа, а також інших симптомів, що супроводжують АР: почервоніння і свербіж очей, сльозотечі, болю в горлі, охриплості і багатьох інших.

Протизапальний ефект дезлоратадину реалізується через рецепторзалежний і рецепторнезалежний механізми.

Рецепторнезалежна протизапальна дія дезлоратадину

Одним з найважливіших рецепторнезалежних ефектів АГП є пригнічення вивільнення біологічно активних речовин базофілами і опасистими клітинами. Дезлоратадин прямо інгібує підвищення внутрішньоклітинної концентрації іонів кальцію, тим самим індукуючи мембраностабілізувальний ефект.

Рецепторзалежна протизапальна дія дезлоратадину

В основі рецепторзалежного протизапального механізму дії всіх АГП, в тому числі й дезлоратадину, лежить їхня здатність пригнічувати Н₁-рецепторзалежну активність фактора транс­крипції NF-κB і, як наслідок, продукцію прозапальних цитокінів, хемокінів, молекул адгезії.

Окрім того, дезлоратадин забезпечує протизапальну дію шляхом впливу на клітини, які безпосередньо беруть участь у розвитку запалення, а саме:

• впливаючи на епітеліальні клітини слизової оболонки респіраторного тракту, пригнічує активність фактора транскрипції NF-κB і, як наслідок, продукцію хемоаттрактантів;
• ранній період алергічного запалення переважно підтримується функціональною активністю опасистих клітин, основних продуцентів гістаміну. Дезлоратадин пригнічує експресію асоційованого з лізосомами мембранного протеїну 1 (lysosomal associated membrane protein 1; LAMP1) – маркера дегрануляції опасистих клітин і вивільнення біологічно активних речовин, у тому числі гістаміну;
• базофіли відіграють вирішальну роль як у IgE-залежному, так і в IgE-незалежному алергічному запаленні за рахунок секреції різних медіаторів, у тому числі цитокінів, хемокінів і протеаз. Дезлоратадин на 80% пригнічує IgE-індуковану продукцію IL-4, IL-13 базофілами;
• еозинофіли є ключовим клітинним компонентом пізньої фази алергічного запалення слизової оболонки респіраторного тракту, що зумовлює розвиток АР і БА. Пригнічення міграції еозинофілів у вогнище ураження і їхня активація – найважливіший напрям терапії алергічних захворювань. Показано, що дезлоратадин інгібує TNF-α-індуковане вивільнення з епітеліоцитів носових поліпів хемокіну CCL5/RANTES, який є основним хемоаттрактантом для еозинофілів, моноцитів і T-лімфоцитів.

Профіль безпеки дезлоратадину

Безпека застосування дезлоратадину в дітей була продемонстрована в багатьох клінічних дослідженнях. Препарат застосовували дітям віком від 6 міс до 11 років, яким було необхідне проведення антигістамінної терапії, у добовій дозі 1 мг (вікова група від 6 до 11 міс), 1,25 мг (вікова група від 1 до 5 років) або 2,5 мг (від 6 до 11 років). Лікування переносилося добре, що було підтверджено результатами лабораторних та інструментальних досліджень.

Дезлоратадин майже не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. При застосуванні рекомендованої дози 5 мг частота сонливості не перевищувала таку в групі плацебо. У ході клінічних досліджень дезлоратадин не впливав на психомоторну функцію при прийомі дози до 7,5 мг.

До того ж результати дослідження ефективності АГП у хворих зі стійким АР і ризиком розвитку БА через 1,5 року показали, що 4-тижнева терапія дезлоратадином сприяє згасанню всіх клінічних симптомів АР і зниженню концентрації IL-1β, IL-6, IL-8 і TNF-α в сироватці крові.

Таким чином, дезлоратадин можна застосовувати як ефективний засіб профілактики розвитку атопічного маршу. До того ж застосування дезлоратадину сприяє не лише зниженню ступеня прояву клінічних ознак захворювання, а й підвищенню якості життя пацієнтів.

На сучасному фармацевтичному ринку наявний вітчизняний препарат дезлоратадину – Алердез. Алердез можна застосовувати для лікування АР у дітей віком від 6 міс, що свідчить про високу безпечність препарату, перевірену часом.

Алердез має 2 форми випуску (таблетки, сироп), що дає можливість без проблем призначати препарат навіть наймолодшим пацієнтам. Він швидко усуває прояви АР, завдяки чому покращує здатність до навчання і повсякденну активність пацієнтів. Ще однією перевагою є економічна доступність препарату.

Висновки

Таким чином, АГП не втрачають своїх позицій у лікуванні АР. Препаратами вибору є неседативні представники АГП II покоління, зокрема дезлоратадин, який є потужним і селективним щодо H₁-рецепторів зворотним агоністом з найбільш тривалим періодом напіврозпаду, який пригнічує ранню і пізню фазу імунної відповіді на вплив алергенів.

Дезлоратадин ефективно пригнічує не лише гістамін-асоційовані клінічні прояви, а й активність запального процесу та, як наслідок, доказово полегшує перебіг як самого АР, так і супутньої алергологічної патології, покращуючи життя пацієнтів.

Завдяки високій ефективності та профілю безпеки дезлоратадин може бути препаратом вибору в лікуванні сезонного АР у дітей віком від 6 міс.

Підготувала Анастасія Романова