сховати меню

Модуляція вро­дженого імунітету у дітей при ГРВІ:
Енгістол у клінічній практиці

сторінки: 26-29

Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) є найпоширенішою причиною звернення до педіатра і головним тригером необґрунтованого призначення антибіотиків у дітей. Незрілість вро­дженого імунітету, зокрема знижене продукування інтерферону (IFN) I типу та недостатня фагоцитарна активність альвеолярних макрофагів (АМ), зумовлює більш тяжкий і рецидивний перебіг ГРВІ у ранньому дитячому віці. Як свідчать сучасні дані, терапевтичні стратегії, спрямовані на підтримку вро­дженої імунної відповіді у ранній фазі інфекційного процесу, здатні скоротити тривалість захворювання, знизити ризик ускладнень і зменшити потребу в антибіотикотерапії.

Ключові слова: гострі респіраторні вірусні інфекції, ГРВІ, вро­джений імунітет, альвеолярні макрофаги, інтерферон I типу, IFN, противірусна терапія, імуномодуляція, Енгістол, педіатрія, рецидивні респіраторні інфекції, антибіотикорезистентність.

Первинними збудниками ГРВІ є понад 200 вірусних штамів, серед яких рино-, корона-, аденовіруси, вірус грипу, респіраторно-синцитіальний вірус (RSV) та ентеровіруси [1]. Хоча в неускладнених випадках ці стани завершуються одужанням без специфічної терапії, ризик ускладнень – особливо у дітей раннього віку – зумовлює їхній суттєвий вплив на якість життя дитини та створює соціально-економічне навантаження на суспільство: це пропущені заняття у школі, вимушена відсутність батьків на роботі та надмірне споживання антибіотиків як наслідок некоректних терапевтичних рішень [1].

Beran J. et al. (2025) у міжнародному експертному огляді констатували, що терапевтичні можливості, пов’язані з поліпшенням імунного статусу пацієнтів при ГРВІ, досі суттєво недооцінені в повсякденній клінічній практиці, хоча саме цей напрям здатен забезпечити найбільш комплексний захист від рецидивів і ускладнень [1]. Автори наголошують: імуномодулювальні засоби можуть бути ефективним і безпечним доповненням до терапії ГРВІ та рецидивних інфекцій верхніх дихальних шляхів у дорослих і дітей [1].

Особливо вразлива категорія – діти раннього віку, в яких гуморальна і клітинна імунні відповіді досягають зрілості лише до 5–6-річного віку. Незрілість вро­дженого імунітету та часте перебування у дитячих колективах зумовлює до 25% рецидивних респіраторних інфекцій протягом першого року життя, а в 6% дітей віком до шести років вони набувають систематичного характеру [1]. Розірвати патологічне коло (мікробна інфекція – мукозальне запалення – порушена імунна відповідь – наступний епізод) можна завдяки підвищенню функціональної здатності вро­дженого імунітету, що набуває дедалі більшої актуальності в умовах зростання антибіотикорезистентності і є глобальним пріоритетом охорони здоров’я.

Вро­джений імунітет у дітей при ГРВІ:­ роль альвеолярних макрофагів

вгору

Вроджений імунітет становить першу лінію захисту від вірусних патогенів дихальних шляхів. Ключовими клітинами цієї системи є макрофаги, нейтрофіли, моноцити, дендритні клітини та натуральні кілери. Серед тканинно-резидентних клітин особливе місце посідають альвеолярні макрофаги (АМ) – домінуючі імунні клітини дихальних шляхів, що здійснюють постійне патрулювання альвеолярного простору і забезпечують перший контакт з патогеном, що передається через повітря [2]. В умовах нормального гомеостазу АМ розпізнають і фагоцитують будь-які сторонні частинки, а в разі вірусного вторгнення ініціюють скоординовану імунну відповідь.

Розпізнавання патогенів за участі АМ відбувається за допомогою патерн-розпізнавальних рецепторів (PRR), зокрема RIG-I-подібних рецепторів за участі мітохондріального антивірусного сигнального білка (MAVS), що запускає каскад продукування IFN І типу та прозапальних цитокінів [2]. Саме АМ є основними продуцентами IFN-α/β у відповідь на вірусну інфекцію. Дослідження на мишах, інфікованих вірусом, що спричиняє хворобу Ньюкасла, засвідчило: цільове виснаження АМ призводить до значного порушення початкового кліренсу вірусу з легень, що підтверджує вирішальну роль АМ у локальному противірусному захисті [2].

Водночас АМ виконують і регуляторну функцію, обмежуючи надмірне залучення нейтрофілів і продукування прозапальних цитокінів після нейтралізації початкової вірусної загрози. Виснаження або дисфункція АМ створюють ефект патологічного кола: некерована вірусна реплікація та запалення – посилення ушко­дження легень – підвищена сприйнятливість до вторинних бактеріальних інфекцій [2]. Саме тому модулювання функції АМ є перспективною терапевтичною мішенню при ГРВІ.

У дітей вікова незрілість АМ і знижена експресія відповідних сигнальних рецепторів додатково послаблюють ефективність фагоцитозу. Це частково пояснює підвищену частоту й тяжкість перебігу ГРВІ у ранньому дитячому віці та обґрунтовує доцільність терапевтичних стратегій, спрямованих на підтримання функцій АМ.

IFN І типу як ключова ланка противірусного захисту: обґрунтування ранньої терапії

вгору

Раннє й ефективне продукування IFN І типу напрочуд важливе для стримування реплікації вірусу і забезпечення скоординованої вро­дженої імунної відповіді. Під час розпізнавання вірусних РНК або патоген-асоційованих молекулярних патернів (PAMP) активуються внутрішньоклітинні рецептори (TLR, RIG-I, NLR), що через каскади IRF-3/IRF-7 і NF-κB призводять до секреції IFN і прозапальних медіаторів [3]. Ці медіатори рекрутують запальні клітини – моноцити, макрофаги, дендритні клітини, нейтрофіли – і запускають адаптивну імунну відповідь у разі персистенції інфекції.

Вчасна й результативна IFN-відповідь стримує вірусну реплікацію і навіть елімінує вірус, завдяки чому відбувається пригнічення вро­джених імунних відповідей, зумовлених вірусом, що слугує механізмом негативного зворотного зв’язку [3]. Відтак більшість ГРВІ елімінується засобами вро­дженого імунітету без значного імунного ушко­дження тканин.

Натомість якщо IFN-відповідь запізніла або неповноцінна, виникає вкрай небезпечна ситуація: персистуюча вірусна реплікація зумовлює надлишкову запальну реакцію, яка у важких випадках, зокрема при SARS-CoV-2-інфекції та пандемічному грипі H5N1, реалізується у вигляді цитокінового шторму, гострого респіраторного дистрес-синдрому та полі­органної недостатності [3]. Ключова стратегічна мета, сформульована Li A. та Xu J. (2022), полягає в одночасному посиленні ранньої IFN-відповіді та пригніченні надмірного запалення, що є оптимальним підходом до лікування ГРВІ [3].

Отже, формується чіткий терапевтичний запит: засоби, спроможні підтримати або посилити продукування IFN I типу в ранній фазі ГРВІ, потенційно здатні скоротити тривалість захворювання і запобігти його ускладненням, особливо в дітей із фун­кціонально незрілою IFN-відповіддю. Це обґрунтовує інтерес до препаратів, механізм дії яких передбачає модулювання IFN-відповіді.

Противірусна активність препарату Енгістол щодо широкого спектра збудників ГРВІ: дані досліджень in vitro

вгору

Енгістол – мультикомпонентний препарат на основі Vincetoxicum hirundinaria (D6, D10, D30) і Sulfur (D4, D10). Вивченню його противірусної активності була присвячена серія дослі­джень in vitro на широкій панелі респіраторних РНК- і ДНК-вірусів.

У базовому аналізі in vitro Oberbaum М. et al. (2005) дослі­джували вплив препарату на клітинні культури, інфіковані риновірусом людини 14-го типу (HRV-14), RSV, вірусом грипу А, аденовірусом серотипу 5 і вірусом герпесу 1-го типу (HSV-1) [4]. Найбільший ефект спостерігали щодо ДНК-вірусів: зниження вмісту специфічних білків Adeno-5 на 73% і HSV-1 на 80% (за допомогою методу ELISA в інфікованих клітинах, оброблених препаратом Енгістол після інфікування). Ефект був дозозалежним, його підтвердив аналіз вірусних титрів (TCID50). Щодо РНК-вірусів у методі редукції бляшкоутворення препарат знижував інфекційність RSV на 37% та HRV-14 на 22% [4]. Щодо Adeno-5, як переконалися автори, попереднє інкубування вірусу з препаратом Енгістол пригнічувало зв’язування капсидних білків в ELISA, проте не знижувало інфекційності вірусних частин, що вказує на взаємодію препарату зі структурними компонентами вірусу без класичного віруліцидного механізму дії [4].

Roeska K. та Seilheimer B. (2010) підтвердили і розширили ці дані [5]. При 48-годинній попередній інкубації (профілактичний протокол) Енгістол виявляв помірний інгібуючий ефект щодо вірусу гри­пу А­­ (FluA) (20,7%), HRV-14 (25,9%) та HSV-1 (19,6%) за найнижчого розведення – 1:5. При подовженій інкубації (терапевтичний протокол) Енгістол демонстрував дозозалежне пригнічення реплікації дослі­джуваних вірусів у діапазоні 20–44% залежно від часу попередньої інкубації та виду вірусу. Водночас величина інгібуючого ефекту варіювала залежно від вірусу: для вірусу грипу A найсильніший ефект був при 48-годинній попередній інкубації (25,7%), для HSV-1 – при 24-годинній (30,4%), для HRV-14 – при 24- і 48-годинній (39,2%) [5]. Ці результати підтвер­джують широкий спектр противірусної активності препарату Енгістол in vitro, яка не залежить від типу вірусу та його структурних особливостей.

Імуномодулювальний механізм дії препарату Енгістол: індукція IFN I типу та підвищення фагоцитарної активності макрофагів

вгору

Паралельно з прямою противірусною активністю Енгістол також реалізує опосередкований протекторний ефект – через модуляцію IFN-відповіді та функції макрофагів. Ці два механізми доповнюють один одного і формують цілісну картину імуномодулювальної дії препарату.

Як показали дослі­дження Roeska K., Seilheimer B. (2010), при ко-стимуляції клітин HeLa УФ-інактивованим риновірусом HRV і препаратом Енгістол спостерігали збільшення продукування IFN-α на 56% порівняно з контролем (ELISA) [5]. Ще більш виражений ефект зафіксовано в мононуклеарних клітинах периферичної крові (PBMCs) здорових донорів: на тлі ко-стимуляції інактивованим HSV-1 Енгістол індукував до 4-кратного збільшення продукування IFN-α (на 5-й день інкубації у розведенні 1:4) (рис. 1). Результати підтвер­джені в незалежній серії дослідів із трьома додатковими доно­ра­ми [5]. Принципово важливо: цей ефект реалізується лише за умови попередньої активації клітин вірусними структурами, що свідчить про вибірковий, а не неспецифічний характер імуностимулювальної дії препарату.

Рис. 1. Продукування IFN I типу in vitro після інкубування з препаратом Енгістол [5]
Рис. 1. Продукування IFN I типу in vitro після інкубування з препаратом Енгістол [5]

Ключові дані отримано у дослі­дженні in vivo Wronski S. et al. (2018) на мишачій моделі RSV-індукованого запалення дихальних шляхів [6]. Мишам щоденно перорально вводили Енгістол у дозах 0,4; 2,57 або 5,1 табл./кг за 7 днів до інфікування RSV. На 1-й день після інфікування у групах середньої і високої доз препарату Eнгістол зафіксовано достовірне зниження кількості нейтрофілів у бронхоальвеолярній лаважній рідині (БАЛР); ранньої лімфоцитарної інфільтрації – у групі середньої дози; рівнів про­запальних цитокінів – IL-6, IL-1β та TNF-α (вже при мінімальній дозі 0,4 табл./кг), IFN-γ (у групі середньої дози) [6]. Рівень хемоатрактанта нейтрофілів – ­цитокіну кератиноцитарного похо­дження (аналог IL-8) достовірно знижувався у групі середньої дози.

Принципово важливий результат: Енгістол не змінював вірусного навантаження в легенях і БАЛР, тобто не виявляв прямого антиреплікаційного ефекту в умовах in vivo, проте достовірно підвищував кількість фагоцитарно активних АМ та їхню фагоцитарну активність (вимірювану за середньою інтенсивністю флуоресценції pHrodo E. сoli – частинок E. сoli, мічених барвником pHrodo) на 1-й і 3-й день після інфікування [6]. У контрольному досліді на неінфікованих мишах Eнгістол не стимулював фагоцитоз АМ, що підтвер­джує залежність ефекту від наявності вірусного тригера. Автори підсумовують: Eнгістол підтримує функцію АМ у вро­дженому противірусному захисті, підвищуючи їхню фагоцитарну активність і водночас пригнічуючи вивільнення RSV-індукованих запальних цитокінів [6]. Це дає змогу обмежити надмірне залучення нейтрофілів без послаблення власне противірусного захисту.

Клінічна ефективність Енгістол при ГРВІ: дані порівняльного спостереження

вгору

Клінічне підтвер­дження зазначених механізмів дії отримано в нерандомізованому спостережному дослідженні Schmiedel V., Klein P. (2006), проведеному в 85 амбулаторіях і гомеопатичних центрах Німеччини з листопада 2003-го по лютий 2004 р. [7]. До аналізу було включено 397 пацієнтів із симптомами інфекцій верхніх дихальних шляхів, пов’язаних із застудою: 175 отримували Енгістол (переважно тричі на добу у формі таблеток), 222 – стандартні безрецептурні засоби (парацетамол – 42%, метамізол – 18%, ацетилсаліцилову кислоту – 16%, ібупрофен – 12%) [7].

Обидва терапевтичні режими забезпечили значуще полегшення симптомів за всіма оцінюваними показниками: втома, загальне нездужання, озноб/тремор, біль у суглобах, загальна тяжкість захворювання, температура тіла. Згідно з результатами аналізу, терапія препаратом Енгістол не поступалася за ефективністю конвенційним засобам за всіма головними змінними – нижня межа 95% ДІ для різниці змін від початкового рівня до кінця дослі­дження перевищувала встановлені межі не меншої ефективності (0,2 бала за шкалою вираженості симптомів; 0,2 °C для температури; 0,4 бала для сумарного показника) (рис. 2) [7].

Рис. 2. Час до настання полегшення загальних симптомів у групі препарату Енгістол (лівий стовпчик) і контрольній групі (правий стовпчик). Різниця між групами була статистично значущою, p < 0,05 [7]
Рис. 2. Час до настання полегшення загальних симптомів у групі препарату Енгістол (лівий стовпчик) і контрольній групі (правий стовпчик). Різниця між групами була статистично значущою, p < 0,05 [7]

Ключовою результатом стала швидкість настання клінічного поліпшення: достовірно більша частка пацієнтів групи, що отримувала Енгістол, повідомляла про поліпшення впродовж трьох днів – 77,1% проти 61,7% у контрольній групі (p < 0,05) [7]. Отже, за зіставної кінцевої ефективності Енгістол забезпечував швидше полегшення симптомів, що є принциповою перевагою для педіатричної практики, де тривалість та інтенсивність симптомів у дитини безпосередньо визначають рівень тривоги батьків та їхню схильність до необґрунтованого призначення анти­біотиків.

Профіль безпеки і переносимість препарату Енгістол: аргументи для педіатричної практики

вгору

Вибір терапевтичного засобу для педіатричного пацієнта завжди визначається насамперед профілем безпеки. Доказова база щодо переносимості препарату Енгістол, накопичена завдяки клінічним і доклінічним дослі­дженням, є достатньо переконливою.

У клінічному спостереженні Schmiedel V., Klein P. (2006) жодних небажаних явищ ні в одній із груп лікування протягом усього двотижневого спостереження зафіксовано не було [7]. Спільна оцінка лікаря і пацієнта: 89,2% учасників групи, що отримувала Енгістол, оцінили переносимість як дуже добру (проти 81,2% у контрольній групі), прихильність до лікування в групі, що отримувала Енгістол, – як відмінну (61,1%) і хорошу (37,7%) – практично такий самий результат, як у контрольній групі [7].

Дані дослі­дження in vivо Wronski S. et al. (2018) підтвер­джують висновки щодо безпеки препарату на рівні тканинних ефектів [6]. Гістологічний аналіз зрізів легеневої тканини мишей, що отримували Eнгістол, не виявив жодних патологічних змін клітинного складу чи порушень структурної цілісності тканини порівняно з контрольними тваринами. Фарбування зрізів гематоксиліном-еозином не виявило виражених патофізіологічних змін і сильної запальної відповіді, що підтвер­джує мімімальний вплив препарату на тканини в умовах in vivo або його відсутність [6].

Особливо значущий для застосування в педіатрії факт: у контрольному досліді з неінфікованими мишами Eнгістол не змінював співвідношення різних типів клітин у БАЛР і не стимулював фагоцитозу АМ [6]. Це означає, що Енгістол не зумовлює неспецифічної гіперстимуляції імунної системи поза впливом вірусу – не спричиняє «базального» підвищення рівнів запальних маркерів, лейкоцитозу чи цитокінового дисбалансу у здорової дитини, а його імуномодулювальний ефект реалізується виключно за наявності вірусного тригера. Саме така точність дії відрізняє Енгістол від неспецифічних імуностимуляторів і є додатковим аргументом на користь його застосування в педіатричних пацієнтів. Варто зазначити, що в дослідженнях in vitro профілактичний протокол – попереднє інкубування препарату з клітинами до моменту контакту з вірусом – також демонстрував інгібуючий вплив щодо вірусу грипу А,­ HRV-14 та HSV-1 [5], а у мишачій моделі RSV-інфекції Eнгістол вводили за ­­­­7 днів до інфікування, що відтворює умови профілактичного застосування [6]. Це обґрунтовує доцільність призначення препарату в передепідемічний період і в умовах підвищеного епідемічного ризику – зокрема дітям, які відвідують організовані колективи.

Висновок

вгору

Накопичені експериментальні і клінічні дані формують узгоджену доказову базу для застосування препарату Енгістол у педіатричній практиці при ГРВІ. Препарат впливає на вірусну інфекцію завдяки кільком взаємодоповнювальним механізмам: прямій противірусній активності щодо широкого спектра збудників ГРВІ (RSV, HRV, вірус грипу, ­аденовірус, HSV-1), підтвердженій в дослідженнях ­in vitrо, водночас ефект був дозозалежним [4, 5]; посиленню продукування IFN I типу в разі активації клітин вірусом [5]; підвищенню кількості й фагоцитарної активності АМ як першої лінії локального захисту [6]; пригніченню надлишкового нейтрофільного запалення і гіперпродукуванню прозапальних цитокінів без послаблення власне противірусного захисту [6].

Клінічно ці механізми реалізуються у вигляді достовірно швидшого настання клінічного поліпшення за зіставної кінцевої ефективності зі стандартними безрецептурними засобами [7]. Профіль безпеки підтверджено і у клінічних спостереженнях (відсутність небажаних явищ), і в доклінічних дослідженнях (відсутність тканинної токсичності, неспецифічної імуностимуляції) [6, 7].

Сукупність наведених даних обґрунтовує доцільність застосування препарату Енгістол як у пацієнтів у гострому періоді ГРВІ, так і з метою профілактики в період підвищеного епідемічного ризику або під час безпосереднього контакту з хворим. В умовах, коли необґрунтоване застосування антибіотиків у разі ГРВІ залишається актуальною проблемою педіатрії, засоби з доведеним імуномодулювальним і проти­вірусним ефектом та мінімальним ризиком небажаних явищ заслуговують на увагу лікаря-практика. Підтримка адекватного функціонування вродженого імунітету, зокрема через потенціювання фагоцитарної активності АМ і продукування IFN I типу, відповідає сучасному розумінню патогенезу ГРВІ і є перспективним напрямом стратегії зниження частоти рецидивів та запобігання ­антибіотикорезистентності [1, 3].

Список літератури – у редакції.

Підготував Максим Голуб

Наш журнал
у соцмережах:

Випуски поточного року

1 (93)

Зміст випуску 1 (93), 2026

  1. І. Лапій

  2. Ю. Г. Антипкін, Л. І. Омельченко, О. А. Ошлянська, К. А. Яць

  3. О. В. Мазулов

  4. М. М. Селюк

  5. Н.О. Лісневська

  6. В.С. Андрух