Токсокароз у дітей: поширеність, особливості клініки, діагностики, лікування

На сучасному етапі увагу фахівців різних спеціальностей – педіатрів, інфекціоністів, офтальмологів, алергологів – привертає поширеність серед дитячого населення низки гельмінтозів зоонозного походження, зокрема токсокарозу [1, 2]. Це спричинено наявністю великої кількості безпритульних собак, низькою санітарно-гігієнічною культурою населення, а також браком контролю за вигулом домашніх тварин.

Токсокароз – паразитарне захворювання зоонозного походження, зумовлене нематодами, які паразитують у кишечнику собак (Toxocara canis) або кішок (Toxocara mystaх). Інвазію в людини з ураженням різних органів і систем, яка характеризується великим поліморфізмом, викликає міграція личинок токсокар, головним чином, собак [1, 2, 5, 6].

Епідеміологія

Захворювання являє собою складну екологічну та медико-соціальну проблему для багатьох країн світу. Тільки в США щорічно виявляють близько 10000 випадків токсокарозу. Майже 14% мешканців цієї країни, які мають домашнього улюбленця, інфіковані токсокарою. Серопозитивними у віці 2-3 років є щонайменше 2%, а у віці 4-10 років – 10-12% дітей [5, 6].

Дослідження останніх років засвідчили відносно низький рівень поширеності токсокарозу в країнах Західної Європи – 2-5%, у той час як у країнах, що розвиваються, цей показник коливається в межах 14-37%. Цікаво, що найвищий рівень захворюваності реєструється в тропічних країнах (Балі, Вест-Індія) – 86-92,8% [5, 6].

За даними ветеринарної служби України, рівень інфікування токсокарами цуценят становить 87,4%, дорослих собак – 21,9%, кішок – 9,5%, що свідчить про наявність потенційної загрози поширення цієї недуги в майбутньому [1]. Водночас точних даних щодо поширення токсокарозу серед дитячого населення як у Івано-Франківській області, так і в Україні загалом на сьогодні немає.

Етіологія

Збудники токсокарозу належать до типу Nemathelminthes, класу Nematoda (Rudolphi, 1809 р.).

Відомі два збудники токсокарозу, серед яких основним у інфікуванні людини вважають Тoxocara canis (рис. 1).

Як самець, так і самка токсокари мають увігнутий хвостовий кінець із конусоподібним придатком та ротовий отвір із трьома губами. Самця вирізняє наявність двох спікул.

Життєвий цикл гельмінта свідчить про його неймовірну плодючість і триває в середньому 26-28 днів. За добу самка гельмінта відкладає до 200 тис. яєць і більше. При дуже високій інтенсивності інвазії (десятки чи сотні особин у кишечнику) інфіковані тварини щоденно забруднюють навколишнє середовище мільйонами незрілих яєць, що містять щонайменше по одному бластомеру. У ґрунті, за сприятливих умов, яйця стають зрілими, і з них утворюється личинка.
Собака або кіт як облігатні господарі гельмінта можуть заразитися різними шляхами, зокрема, прямим, внутрішньоутробним, трансмаммарним або через резервуарних господарів. В організмі облігатного господаря личинка проходить усі стадії розвитку, досягаючи статевої зрілості. Людина є факультативним господарем, оскільки в її організмі токсокара паразитує на стадії личинки. Резервуарні господарі (курчата, голуби, ягнята, свині, земляні черв’яки) можуть інфікуватися, поїдаючи яйця токсокар разом із часточками ґрунту. У тканинах останніх личинки можуть тривалий час зберігатися в інкапсульованому вигляді [1, 2].

Основний шлях інфікування – фекально-оральний (недотримання правил особистої гігієни, вживання забруднених землею овочів та ягід тощо). Дошкільнята можуть інфікуватися, граючись на дитячих майданчиках, у дворах, забруднених фекаліями тварин. Можна також заразитися при споживанні недостатньо термічно обробленого м’яса резервуарних господарів токсокари. Наявність трансплацентарного і трансмаммарного шляхів передачі токсокарозу в людей не доведено [1, 2, 5-7].

Патогенез

Патогенез токсокарозу складний [5-7]. Не останню роль у розвитку захворювання відіграє сенсибілізація організму антигенами гельмінта, що призводить до розвитку реакцій гіперчутливості негайного та сповільненого типів. Клініко-лабораторними проявами реакції гіперчутливості негайного типу є рецидивуюча лихоманка, кропив’янка, еозинофілія, спазми гладких м’язів бронхіол і травного тракту. Алергічна реакція сповільненого типу має переважно проліферативний характер і проявляється формуванням гранульом як навколо личинок, так і по всьому організму. Численні гранульоми при токсокарозі знаходять у печінці, легенях, а також міокарді, підшлунковій залозі, мезентеріальних лімфатичних вузлах, скелетних м’язах, головному мозку. Личинки здатні мігрувати по різних органах і системах до 10 років. У процесі міграції личинки травмують тканини, викликаючи геморагії, некрози, зумовлюючи приєднання до процесу патогенної мікрофлори.

Клінічні особливості перебігу токсокарозу

Розрізняють субклінічний, вісцеральний і очний токсокароз [1, 2, 6, 7].

За даними центру боротьби з хворобами, у США на вісцеральний припадає 20%, очний – 67%, субклінічний – 13% випадків токсокарозу.

Субклінічний токсокароз перебігає із мінімально вираженою симптоматикою. Можуть спостерігатися кашель, порушення сну, біль у животі, головний біль, розлади поведінки. Вісцеральний токсокароз реєструють переважно у дітей віком 1,5-4 роки. Частіше інфікуються хлопчики, можливо, через більшу схильність до пікацизму (потяг до поїдання землі). Основними симптомами вісцерального токсокарозу є рецидивуюча лихоманка, легеневий синдром, гепато-, спленомегалія, еозинофілія, гіперглобулінемія. Температура зазвичай підвищується в середині дня або увечері, що супроводжується ознобом, а при зниженні температури – профузним потовиділенням. Ураження бронхолегеневої системи у дітей вирізняється варіабельністю проявів: бронхіт, пневмонія, навіть напад бронхіальної астми.

Типова ознака токсокарозу – гепатомегалія – може не виявлятися при неінтенсивній інвазії. Спостерігається також збільшення селезінки та лімфатичних вузлів. У частини хворих токсокароз перебігає з абдомінальним больовим синдромом, блюванням, метеоризмом, проносами. Часто виражені симптоми ураження центральної нервової системи (роздратованість, поганий сон, вогнищева симптоматика). Однією з найчастіших ознак вісцерального токсокарозу є стійка, тривала й виражена (вище 30%) еозинофілія крові, а також лейкемоїдні реакції. На шкірі можуть з’являтися еритематозні чи уртикарні висипання. Описані випадки токсокарозу з кардитом, панкреатитом, різноманітними ураженнями нирок [6, 7].

Очний токсокароз виникає внаслідок міграції личинки токсокари у задній сегмент ока і більше притаманний дітям старшого віку та дорослим [1, 2, 6, 7]. Серед особливостей перебігу визначають зниження зору, почервоніння очей, лейкокорію (білуваті вкраплення на зіниці). Іноді виявляють гранульоми, ретинобластоми, хоріоретиніт, особливо в ділянці макули. Для токсокарозу в дитячому віці характерний тривалий рецидивуючий перебіг (від кількох місяців до кількох років) та різноманітні форми тяжкості – від субклінічних до тяжких.

Діагностика

Діагностика токсокарозу, особливо вісцерального, досить складна через варіабельність клінічної симптоматики [3, 4]. У діагностуванні на перший план виходять імунологічні методи, передусім реакція імунофлюоресценції (РІФ) та реакція ензим-мічених антитіл (РЕМА). Титри специфічних антитіл 1:800 і вище свідчать про захворювання, а 1:200-1:400 – про токсокароносійство. Через те що рівень антитіл до токсокар у носіїв є значно вищим, ніж у осіб із клінічним токсокарозом, в більшості випадків можна запідозрити субклінічну форму захворювання [5].

Слід пам’ятати, що діагноз «токсокароз» установлюється на основі:
• клінічної картини;
• гематологічних змін (еозинофільний лейкоцитоз);
• даних епіданамнезу та результатів серологічного обстеження.

У 1979 р. L.Т. Glickman та P.M. Schantz розробили таблицю діагностичної цінності (за бальною оцінкою) клінічних симптомів і лабораторних показників при токсокарозі (таблиця).

Результати власних клінічних досліджень та їх обговорення
Ми спостерігали за 50 хворими на токсокароз, які перебували на стаціонарному лікуванні в обласній клінічній інфекційній лікарні м. Івано-Франківська у 2007-2012 рр.
Аналіз перебігу паразитозу показав, що його основними клінічними проявами були:
• еозинофільний синдром (100%);
• лімфаденопатія (92%).
Рідше реєстрували такі прояви, як:
• абдомінальний синдром (біль у животі, явища дисфункції жовчовивідних шляхів) – 52%;
• легеневий синдром (напади задухи, обструктивний бронхіт; пневмонія з бронхоспазмом, еозинофільними інфільтратами) – 56%;
• рецидивуюча лихоманка (24%);
• гепатоспленомегалія (22%).
У поодиноких випадках ми спостерігали:
• алергічний дерматит (6%);
• артралгії з уртикарною висипкою (4%).
У жодному випадку не виявили ураження очей.
При первинному огляді таких хворих лікарі запідозрювали інфікування вірусом Епштейна – Барр (20%), дискінезію жовчовивідних шляхів (26%), обструктивний бронхіт (10%). Отже, у 56% пацієнтів своєчасно не проводилося обстеження на гельмінтоз, що свідчить про недостатню обізнаність і настороженість лікарів щодо його діагностики.

Діагноз «токсокароз» вважається доведеним, якщо сума симптомів та лабораторних показників перевищує 12 балів. У таких випадках необхідно провести серологічне обстеження. Суттєво підвищує імовірність постановки діагнозу токсокарозу обтяжений епіданамнез.

Лікування

Основним у лікуванні дітей, хворих на токсокароз, вважається застосування антигельмінтних препаратів (альбендазол, мебендазол) у віковій дозі впродовж 5-10 днів. При вісцеральних і очних формах токсокарозу ми успішно використовуємо вітчизняний альбендазол (Альдазол, Київський завод вітамінних препаратів) з розрахунку 10 мг/кг упродовж 7-10 днів. Критеріями ефективності лікування слід вважати зниження рівня еозинофілії і титрів специфічних антитіл, регрес клінічних проявів хвороби. При сповільненому поліпшенні клініко-лабораторних показників курси лікування повторювали через 1-2 місяці, іноді призначали по 3-4 курси лікування.

Висновки

Токсокароз належить до поширених та досить небезпечних зоонозних паразитозів, здатних уражати людину. Клінічні прояви токсокарозу характеризуються поліморфізмом і різним ступенем вираженості, що залежить від інтенсивності інвазії, міграції личинок у відповідні органи і системи, реінвазії, імунного статусу господаря. Знання етіопатогенезу та клініко-діагностичних особливостей гельмінтозу дає змогу лікарю розробити план ефективних протиепідемічних заходів, щоб запобігти його виникненню та розвитку ускладнень.
На сьогодні практичні лікарі приділяють діагностиці токсокарозу недостатньо уваги. Вирішення проблеми токсокарозу залежить від упровадження в практику органів охорони здоров’я методів діагностики цієї інвазії, відповідної постійної підготовки лікарських кадрів, санітарної просвіти населення.

Перспективи подальших досліджень

Вивчити клініко-епідеміологічні особливості токсокарозу у дітей Прикарпаття. Розробити комплекс протиепідемічних заходів, удосконалити методи лікування.

Література