Надання невідкладної допомоги при анафілаксії
сторінки: 22-23
Зміст статті:
Зразок інформаційної картки основних дій при анафілаксії
вгору
1 |
Необхідно мати при собі протокол невідкладних дій для розпізнавання та лікування анафілаксії, регулярно повторювати зміст протоколу |
|
2 |
Припиніть дію подразника, наприклад, внутрішньовенну ін’єкцію або терапевтичний агент, що міг спричинити симптоми |
|
3 |
Оцініть кровообіг, дихання, психічний стан та вагу пацієнта |
|
4 |
Швидко і одночасно здійснити кроки 4, 5 і 6 Звернутися за допомогою до служби невідкладної (екстреної) допомоги |
|
5 |
Ввести епінефрин внутрішньом’язово у передньолатеральну ділянку стегна, 0,01 мг/кг розчину 1:1,000 (1 мг/мл), максимум 0,5 мг (дорослі) або 0,3 мг (діти); записати час введення дози і повторити введення через 5-15 хв, якщо це необхідно. Більшість пацієнтів реагують на введення після 1-2 доз |
|
6 |
Покласти пацієнта на спину або помістити в іншу зручну позицію, якщо є порушення дихання та/або блювання; підняти нижні кінцівки; якщо пацієнт різко встане або сяде, може настати смерть |
|
7 |
За наявності показань, ввести додаткову високу концентрацію кисню (6-8 л/хв) через маску або ротоглотку |
|
8 |
Встановити внутрішньовенний доступ, використовуючи голки або катетери з широкими канюлями (14-16 калібр). За наявності показань, швидко ввести 1-2 л розчину натрію хлориду 0,9 %; наприклад, 5-10 мл/кг протягом перших 5-10 хв для дорослого; 10 мл/кг для дитини |
|
9 |
За наявності показань у будь-який час, провести серцево-легеневу реанімацію із закритим масажем серця |
|
10 |
Крім того, cтежити за тиском, пульсом, диханням та оксигенацією пацієнта з частими, рівномірними інтервалами (якщо це можливо, слід стежити постійно) |
Екстрена допомога при анафілаксії
вгоруПершочергове лікування: епінефрин
Епінефрин може врятувати життя пацієнта, тому повинен бути негайно введений у вигляді першої лінії лікування при анафілаксії. |
Раннє введення епінефрину повинне проводитися в індивідуальному порядку, коли алергічна реакція, ймовірно, переросте в анафілаксію. |
Епінефрин слід вводити внутрішньом’язово в середину зовнішньої частини стегна 0,01 мг/кг р-ну 1:1,000 (1 мг/мл); максимум 0,5 мг (дорослий) або 0,3 мг (дитина). |
У пацієнтів, які потребують повторних доз епінефрину, введення повинні здійснюватися принаймні через кожні 15 хвилин. |
У випадку неадекватної реакції на дві або більше доз епінефрину внутрішньом’язово його можна вводити у вигляді вливання (інфузії) у відділенні невідкладної (екстреної) допомоги, інтенсивної терапії, у супроводі лікарів, з відповідним кардіомоніторингом. |
Другочергове лікування
Слід зупинити дію тригера анафілактичної реакції (наприклад, інфузію можливого чинника). |
Слід викликати допомогу оперативно і одночасно з оцінкою стану пацієнта. |
Пацієнта з анафілаксією слід покласти на спину з піднятими нижніми кінцівками, якщо він виявляє нестабільність кровообігу, перевести у позицію «сидячи», якщо він виявляє дихальну недостатність, або у рятівне положення на боці, якщо пацієнт втратив свідомість. |
Всім пацієнтам з анафілаксією слід вводити високу концентрацію кисню через маску – до 6-8 літрів за хвилину. |
Швидко ввести 1-2 літри розчину натрію хлориду 0,9 % через катетер (5-10 мл/кг в перші 5-10 хвилин дорослому; 10 мл/кг дитині). |
Пацієнтам із серцево-судинною нестабільністю слід додатково ввести інгаляційні β2-агоністи для полегшення симптомів бронхоспазму. |
Підготувати, щоб почати при необхідності, за показаннями, в будь-який час вжити реанімаційні заходи – почати серцево-легеневу реанімацію з безперервними стисненнями грудної клітки (масаж серця). |
При тяжкому шоку треба перевести пацієнта на штучну вентиляцію легень із збільшеною концентрацією кисню у вдихуваній газовій суміші (до 50-60 %). |
За умови значної гіпотензії (систолічний АТ < 89 мм рт.ст.) показано введення епінефрину внутрішньовенно в дозі 0,3-0,5 мг, при необхідності, тобто при рефрактерній гіпотензії, можна продовжувати внутрішньовенну інфузію епінефрину в дозі 1-4 мкг/хвилину або допаміну (5-10 мкг/хвилину) з метою підтримки середнього АТ до 60 мм рт. ст. У випадках значної тахікардії (> 120 ударів/хвилину) або тахіаритмії АТ можливо підтримувати за допомогою норепінефрину (1-4 мкг/хв) або фенілефрину (20 мкг/хв). При лікуванні тяжкого анафілактичного шоку є значні втрати рідини внаслідок значного пошкодження ендотелію, тому необхідні масивні інфузії рідини до 2-4 л, як правило, необхідно застосовувати розчин натрію хлориду 0,9%, в дуже тяжких випадках необхідно застосовувати розчин гідроксиетилкрохмалю 130000/0,4. |
Третьочергове лікування
Блокатори Н1- та Н2-гістамінових рецепторів системної дії можуть полегшити шкірні симптоми анафілаксії (внутрішньовенна інфузія – блокатори Н1-гістамінових рецепторів (хлорфенірамін 10 мг (дорослим), 2,5-5 мг (дітям) або дифенгідрамін 25-50 мг (дорослим) та 1 мг/кг, максимум 50 мг (дітям); блокатори Н2-гістамінових рецепторів – ранітидин 50 мг (дорослим) або 1 мг/кг, максимум 50 мг (дітям)). |
Системні глюкокортикостероїди можуть бути використані, оскільки вони можуть знизити ризик респіраторних симптомів пізньої фази та генералізації процесу (внутрішньовенна інфузія – гідрокортизон 200 мг (дорослим), максимум 100 мг (дітям) або метилпреднізолон 50-100 мг (дорослим) і 1 мг/кг, максимум 50 мг (дітям)). |
Пацієнтів, які виявляли дихальну недостатність, слід ретельно оглядати хоча б протягом 6-8 годин; пацієнтів, які виявляли нестабільність кровообігу, слід оглядати протягом 12-24 годин у відділенні реанімації з наступним переведенням в алергологічне відділення. |
Перед випискою слід оцінити ризик майбутніх реакцій, аутоін’єктор з епінефрином має бути призначений для осіб, які піддаються ризику рецидиву. |