Ожиріння в дітей як загроза здоров’ю нації: основні фактори, які на це впливають

Актуальність проблеми ожиріння не викликає сумнівів. Із 1980 р. кількість людей, які страждають на ожиріння, у світі зросла майже вдвічі. На сьогодні кількість пацієнтів із зайвою вагою та ожирінням досягає 1,5 млрд.

Епідеміологія і світові тенденції

вгору

Звіт Міжнародної робочої групи з ожиріння показує, що кожна п’ята дитина в Європі має зайву вагу або ожиріння, і щороку з’являється близько 400 тис. нових діагнозів надмірної ваги й ожиріння в дітей. У середземноморських країнах, таких як Мальта, Іспанія, Португалія та Італія, до 30% дітей віком 7-11 років мають зайву вагу або ожиріння; в таких країнах, як Англія, Ірландія, Кіпр, Швеція та Греція, – понад 20%; тоді як у Франції, Швейцарії, Чехії, Угорщині, Німеччині, Данії та Нідерландах поширеність надмірної ваги й ожиріння серед дітей цього віку коливається в межах 10-20% [1-6].

Більшість дітей із зайвою вагою або ожирінням живуть у країнах, що розвиваються, і їх кількість зростає більш ніж на 30% швидше, ніж у розвинених країнах. Хоча поширеність надмірної ваги й дитячого ожиріння в багатьох розвинених країнах може залишатися у вигляді плато, вона є історично високою, що являє собою свого роду бомбу сповільненої дії для майбутніх проблем охорони здоров’я.

У США за останні три десятиліття середня маса тіла дитини зросла приблизно на 5 кг, внаслідок чого майже 1/3 населення у препубертатному і пубертатному віці має надлишкову вагу або ожиріння. Згідно зі звітом ВООЗ, у 2016 р. майже 41 млн дітей віком до 5 років мали надлишкову вагу або ожиріння: 48% із них проживали в Азії і 25% – в Африці. У період із 2000 по 2016 р. поширеність надмірної ваги в дітей віком до 5 років в деяких країнах Південної Африки зросла з 11 до 19%, а у Південно-Східній Азії – з 3 до 7% .

Ці показники зростають, незважаючи на все ще високий рівень недоїдання в цих країнах, що розвиваються. За оцінками, у 2013 р. в Азії (Китай, Монголія, Іран) було 24 млн дітей із зайвою вагою віком до 5 років, в Африці (Єгипет, Лівія) – 13 млн і в Південній і Центральній Америці (Бразилія, Чилі, Мексика) – 7 млн. При збереженні вищезгаданої тенденції до 2025 р. прогнозується глобальне зростання кількості дітей віком до 5 років із надлишковою вагою на 11% [7, 8].

На сьогодні ВООЗ виділяє такі ключові фактори:

• З 1975 р. кількість ожиріння в усьому світі зросла майже втричі.
• У 2016 р. понад 340 млн дітей і підлітків віком 5-19 років мали надлишкову вагу або ожиріння.
• У 2016 р. понад 1,9 млрд дорослих віком 18 років і старше мали зайву вагу. Із них понад 650 млн страждали на ожиріння.
• У 2016 р. 39% дорослих віком 18 років і старше мали зайву вагу, а 13% страждали на ожиріння.
• Більшість населення світу живе в країнах, де надмірна вага й ожиріння вбивають значно більше людей, ніж недостатня вага.
• У 2020 р. 39 млн дітей віком до 5 років мали зайву вагу або ожиріння.
• Ожирінню можна запобігти [9].
• Ожиріння в дітей є не лише медичною, але й соціально-психологічною проблемою сьогодення. Наша країна знаходиться серед європейських лідерів за поширенням ожиріння [10]. Відомо, що діти, які мають ожиріння, страждають на це захворювання і в дорослому віці. Результати наукових досліджень показують, що ожиріння в дитячому віці є причиною багатьох захворювань вже в дитинстві і майже завжди – у дорослих осіб. Значна частина населення в Україні недостатньо обізнана з принципами здорового харчування дітей, із факторами, які призводять до набору зайвих кілограмів і, як наслідок, до ожиріння, яке вже є хронічним захворюванням. На сьогодні в більшості індустріально розвинутих країн надмірна вага й ожиріння все частіше призводять до смерті, хоч офіційно ми поки не бачимо таких заключень. За статистикою, що наводиться в Україні, в 2019 р. лише 39,6% українців мали нормальну вагу, тоді як 59,1% населення мали надмірну вагу, а 24,8% – ожиріння. Про це свідчать результати дослід­жен­ня STEPS щодо поширеності факторів ризику неінфекційних захворювань в Україні [11-15].

Визначення

вгору

Ожиріння в дітей і підлітків визначається так само, як і в дорослих, тобто ожиріння вважається хронічним захворюванням, що має тенденцію до рецидивів, пов’язане з надмірним накопиченням жирової тканини в процесі позитивного енергетичного балансу, що призводить у майбутньому до розвитку різноманітних ускладнень. Ризик розвитку ускладнень пов’язаний не лише з кількістю жирової тканини, але найбільше з її розподілом і наявністю вісцерального ожиріння. Незважаючи на поширену думку, що, мовляв, діти «виростають з ожиріння», спонтанна нормалізація маси тіла в процесі росту і дозрівання наразі спостерігається все рідше і можлива лише за умови одночасного лікування ожиріння в дитини та її сім’ї [16, 17].

Ожиріння – це патологічний стан із надлишковим накопиченням жирової тканини внаслідок дис­балансу між енергоспоживанням і енерговитратами в осіб зі спадковою схильністю або без неї. Ожиріння в будь-якої людини виникає тоді, коли споживання енергії перевищує її витрати протягом тривалого часу. Так, вживання всього лише 5% «зай­вих» калорій може сприяти накопиченню близько 5 кг жирової тканини на рік. Значне поширення ожиріння за останні 20 років в Україні є результатом впливу різних факторів [18].

Ожиріння є хронічним захворюванням, яке не має тенденції до спонтанного зникнення. Воно занесене до Міжнародної статистичної класифікації хвороб і проблем здоров’я світу. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначає ожиріння як «хворобу, спричинену надмірним постачанням енергії» (код МКХ-10 E.66).

Ожиріння може бути самостійною хворобою і причиною багатьох інших захворювань, інвалідності та скорочення тривалості життя і є природною сферою інтересу лікарів. Лікарі загальної практики мають найкращі можливості для спостереження за змінами маси тіла і визначення екологічних і психологічних факторів, які призводять до розладів харчової поведінки [19].

Причини та фактори ризику

вгору

В основі набору зайвої маси тіла в дітей лежить нерівномірне накопичення жиру в жирових депо впродовж життя. Так, жир інтенсивно утворюється протягом перших 9 міс життя дитини, далі спостерігається певна стабілізація процесу з наступною його активацією у 5-7 років і підлітковому віці. Відповідно до цього виділяють критичні вікові періоди для формування ожиріння в дитини:

• ранній дитячий вік (до 3 років);
• 5-7 років;
• пубертатний період (від 12-14 до 16-17 років).

Перший і найвагоміший чинник, який впливає на ожиріння і надмірну масу тіла в дітей з моменту народ­жен­ня, – це харчування, а саме тип вигодовування дитини. Грудне вигодовування на першому році життя є оптимальною їжею для дитини в цей віковий період. Вкрай важливо, щоб перші 6 міс життя дитина отримувала виключно грудне вигодовування. У разі штучного вигодовування важливим фактором підвищеного ризику ожиріння в майбутньому є збільшена кількість білка на кілограм маси тіла, що частіше спостерігається при споживанні немодифікованого коров’ячого молока [20].

Існують дослід­жен­ня, які вказують на негативний вплив паління матері до і особливо під час вагітності на виникнення ожиріння в дітей. Toledo-RodriguezM. і співавт. (2012) у своїй роботі показали, що в дітей, народжених від матерів, які курили впродовж II триместру вагітності, маса тіла була більшою в порівнянні з іншими новонародженими. Дослідники пов’язали цей факт зі зменшеними розмірами ділянок мозку, які контролюють і обмежують споживання жирної їжі [21].

Споживання висококалорійної їжі призводить до збільшення маси жирової тканини або за рахунок гіпертрофії адипоцитів (збільшення розміру клітини через накопичення їжі), або гіперплазії (збільшення числа адипоцитів за рахунок залучення нових адипоцитів). Спочатку адипоцити збільшуються і продукують адипокіни, залучають додаткові пре­адипоцити, які перетворюються на зрілі адипоцити. Баланс нових зрілих адипоцитів із гіпертрофованими адипоцитами запобігає розвитку несприятливих метаболічних наслідків ожиріння [22]. При надмірному залученні преадипоцитів кількість гіпертрофованих жирових клітин стає надмірною, жир починає накопичуватись у печінці, скелетних м’язах і α-клітинах підшлункової залози, призводячи до метаболічних порушень [23].

Існує багато досліджень, які пов’язують дитяче ожиріння з дією тих чи інших соціально-економічних факторів: це низький рівень освіти матері, низький сумарний дохід родини (неякісні продукти харчування, відсутність занять спортом, гірший доступ до медичних послуг), генетична детермінованість нутритивного статусу батьків, патологічна прибавка маси тіла під час вагітності, гіперглікемія у матері та гестаційний цукровий діабет, народ­жен­ня шляхом кесарського розтину, порушення формування нормального біоценозу новонародженого, прийом вагітною антибіотиків, недоношеність, неадекватне штучне вигодовування, порушення термінів введення прикорму дитині, недостатній час сну в дітей шкільного віку, надмірне використання електронних гаджетів, комп’ютерів і тривалий перегляд телевізійних програм, споживання доданого цукру та цукровмісних продуктів, продуктів швидкого приготування, нутритивний профіцит калорій і багато інших причин [24-32].

Обстеження дитини з ожирінням

вгору

Діагностика дитячого ожиріння починається з детального збору анамнезу. Діти, народжені з масою тіла понад 4 кг і менш ніж 2,5 кг, належать до груп високого ризику щодо ожиріння, метаболічного синдрому (МС), цукрового діабету (ЦД) 2-го типу. Слід також з’ясувати особливості харчування дитини на першому році життя (грудне, як довго тривало, штучне чи змішане вигодовування). Адже відсутність грудного вигодовування, раннє переведення на штучне вигодовування збільшує ризик ожиріння в старшому віці.

Аналізуючи причини набору маси тіла в дітей, важливо з’ясувати його початок, відстежити динаміку збільшення маси тіла, фактори, які могли вплинути на це в кожному конкретному випадку (соматичне захворювання дитини, травма, стресові ситуації в житті дитини, особливості харчування в сім’ї, їх гастрономічні вподобання). У старших дітей до факторів ризику розвитку ожиріння відносять харчування поза домом. Адже внаслідок зростання поширення мереж швидкого обслуговування з’явилася зручна можливість «швидко перекусити». Окрім того, збільшилася кількість різноманітної, смачної, висококалорійної, але зовсім не корисної їжі.

Щодо факторів спадковості, то це обтяжена спадковість за ожирінням по материнській лінії, а також наявність ЦД 2-го типу, артеріальної гіпертензії (АГ), ліпідних порушень, подагри, жовчнокам’яної хвороби у близьких родичів. Вкрай важливою є фізична активність в житті дитини, скільки часу дитина проводить активно, на прогулянці, а скільки – за переглядом мультфільмів чи перед екраном монітора [25, 33-39].

При об’єктивному обстеженні дитини важливим є вимірювання росту, маси, індексу маси тіла (ІМТ), окружності талії та стегон. На відміну від дорослих, у педіатрії використовують не абсолютні, а відносні значення ІМТ (перцентилі/процентилі, стандартні відхилення), оскільки дитячий організм росте, змінюється ріст, маса тіла.

Ожиріння діагностують у разі збільшення маси тіла за рахунок жирової тканини, при перевищенні ІМТ > 95 перцентилі для даного зросту, віку і статі. Під час огляду дитини з’ясовують особливості розподілу жирової тканини – рівномірний або дис­пропорційний (абдомінальне чи гіноїдне ожиріння).

Також, оглядаючи дитину, можна побачити дерматологічні прояви – папіломатоз, стрії, acanthosis nigricans. Слід зазначити, що acanthosis nigricans асоціюється із ЦД 2-го типу, МС і майже завжди є провідним симптомом синдрому полікістозу яєчників (СПКЯ).

Обов’язковим є вимірювання артеріального тиску і виявлення АГ.

Ожиріння має ключове значення в розвитку МС в дітей, оскільки супроводжується зниженням чутливості до інсуліну. Серед лабораторних обстежень обов’язковим є дослід­жен­ня ліпідного спектра крові, рівня С-пептиду, інсуліну, індексу інсулінорезистентності (ІР) НОМА, вмісту глюкози в крові з проведенням тесту толерантності до глюкози, визначення рівнів адипоцитокінів (лептину, резистину, адипонектину та ін.) у крові [40].

Антропометричні вимірювання є невід’ємною частиною оцінки соматичного розвитку і маси тіла дитини. У дітей і підлітків, як і в дорослих, для оцінки стану харчування використовують ІМТ. Однак результат, розрахований на основі стандартної формули, має оцінюватись у відповідності до вікових і статевих норм, включених у процентильні сітки. Крім того, доцільно використовувати регіональні або національні процентильні сітки і стандарти.

На підставі власних кількарічних досліджень нами були розроблені регіональні процентильні таблиці, які можуть використовуватися в Західному регіоні Україні в дітей віком 7-17 років [41]. Слід зазначити, що діагностичне значення ІМТ може бути обмеженим у дітей, які займаються спортом. Доступність діагностичних методів, що дають змогу оцінити склад тіла в дітей, обмежена через те, що для цієї вікової групи стандартизовано лише декілька приладів, що аналізують склад тіла за допомогою біоімпедансного методу [42].

Розуміння причин надмірної ваги, ожиріння в дітей і спостереження за тенденцією захворювання становить низку труднощів. Багато в чому вони зумовлені різними критеріями діагностики надмірної ваги й ожиріння в певних вікових групах. Для діагностики надмірної ваги й ожиріння в дітей, наприклад, вимірювали товщину жирових складок або масу тіла, що відповідає певному віку і статі. Деякі автори використовували міжнародні стандарти, наприклад, IOTF або ВООЗ, інші дослідники – американські критерії CDC (Центр контролю захворювань) або національні критерії.

Іншою перешкодою в порівняльних дослід­жен­нях є різні вікові групи, в яких автори визначали поширеність надмірної ваги й ожиріння в дітей. Деякі дослідники оцінювали поширеність надмірної ваги й ожиріння в дошкільному віці, інші – в молодшому шкільному віці, треті – в підлітковому віці.

Нарешті, відмінності і труднощі оцінки даних порівняльних дослід­жень обумовлені різними способами і видами проведених досліджень. Найчастіше це були популяційні або перехресні дослід­жен­ня. Були також проведені когортні дослід­жен­ня, дослід­жен­ня випадок–контроль і втручання. Усі вони відрізняються розміром досліджуваних груп, критеріями відбору, часом і місцем дослід­жен­ня. Ці фактори можуть впливати на кінцеві результати.

Наприклад, в останні десятиліття в досліджуваних дітей спостерігається збільшення товщини жирової складки, що є показником надлишку підшкірного жиру. Виявляється, з роками цей показник зріс не лише в дітей, які страждають на ожиріння, але й у дітей із нормальною або навіть зниженою масою тіла, що робить його на сьогодні менш надійним. Розрахунок ІМТ також не є ідеальним показником умісту жиру в організмі, оскільки кількість жиру в організмі відрізнялася між суб’єктами з однаковим ІМТ, але з різних етнічних груп [7].

Види ожиріння в залежності від характеру розподілу жиру

вгору

Негативні наслідки для здоров’я, пов’язані з ожирінням, обумовлені особливостями накопичення жирової тканини, розподілу адипоцитів в окремих ділянках організму. Для розуміння динамічного взає­мозв’язку, що існує між конкретними жировими клітинами та ризиком розвитку захворювання, потрібна точна характеристика загального ожиріння, а також його локалізації. Зокрема, тканинними депо в організмі є нижня частина тіла, верхня частина тіла та черевна (глибока і поверхнева) підшкірна ділянка, а також вісцеральні (брижові та сальникові) ділянки.

Верхня частина тіла і вісцеральна жирова тканина значною мірою пов’язані з порушенням обміну речовин і розвитком хронічних захворювань, тоді як підшкірна жирова клітковина нижньої частини тіла забезпечує захист від метаболічних порушень, спричинених дієтою. Кожне жирове депо функціо­нує як ендокринний орган, тому впливає на здоров’я людини на різних рівнях. Витік з жирової тканини може модулювати функції інших тканин, здійснюючи при цьому диференційований зв’язок з рештою тіла через іннервацію від центральної нервової системи, метаболіти та інші сигнальні молекули.

Жирові депо містять певну кількість імунних клітин, які беруть участь у забезпеченні гомеостазу тканин, а також у метаболічно-індукованому запаленні. Відомо, що жирова тканина синтезує понад 50 адипокінів і цитокінів, що регулюють низку фізіологічних процесів, впливаючи на обмін речовин, механізми запалення, згортання крові, імунітет, утворення кісткової тканини, пухлинний ріст, а також чутливість до інсуліну. Збільшення кількості вісцерального жиру забезпечує підтримку хронічного запалення низької активності.

Ожиріння характеризується дисбалансом адипокінового профілю, що в поєднанні з ІР, компенсаторною гіперінсулінемією, порушенням вуглеводного обміну, атерогенною дисліпідемією і АГ збільшує ризик виникнення серцево-судинних захворювань (ССЗ). Загалом концепція ожиріння та пов’язаних з ним ризиків потребує оновлених підходів, щоб відобразити патогенетичні аспекти цього про­цесу [43].

Отже, важливим є не стільки власне ожиріння в дитини, а характер розподілу жиру у вісцеральних жирових депо чи в підшкірно-жировій клітковині. Навіть незначне збільшення об’єму вісцерального жиру відіграє помітну роль у порушенні метаболізму і формуванні ССЗ.

Враховуючи це, розрізняють два фенотипи ожиріння в дітей: «метаболічно здорове ожиріння» (metabolically healthy obese – MHO), яке характеризується відсутністю метаболічних порушень, і «метаболічно нездорове ожиріння» (metabolically unhealthy obese – MUO), коли наявні метаболічні ускладнення ожиріння.

Слід зазначити, що відкладання підшкірного жиру не призводить до системних метаболічних порушень, на відміну від вісцерального ожиріння, при якому відбувається накопичення ектопічного жиру в печінці, підшлунковій залозі, тканинах серця і скелетних м’язах, що призводить до ІР, порушення обміну глюкози і розвитку ССЗ [44].

Діагностуючи MHO і MUO, доцільно враховувати ступінь вісцерального ожиріння, ІР, активність запального процесу і наявність неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП). На сьогодні НАЖХП є одним із ключових предикторів розвитку фенотипу MUO [45].

Фенотип осіб із MHO вирізняється хорошою фізичною активністю, кардіореспіраторною адаптацією, фізіологічним рівнем чутливості до інсуліну, низькими рівнями прозапальних маркерів. У таких осіб надмірне відкладення підшкірного жиру відбувається переважно в ділянці нижніх кінцівок [46]. Дані метааналізу 12 когортних досліджень (5914 пацієнтів із MHO) продемонстрували, що приблизно в половини таких пацієнтів (49%; 95% довірчий інтервал (ДІ) 38, 60) за відсутності контролю впродовж 3-10 років виникали ознаки метаболічних порушень і такі особи переходили в категорію MUO [47]. Це дає підстави вважати, що фенотип MHO є початковою стадією, або тим процесом, який трансформується в MUO [48, 49].

Фенотип осіб з MUO характеризується поєднанням ожиріння з ІР, дисглікемією, атерогенним профілем ліпідного спектра (гіпертригліцеридемією, гіперхолестеринемією, підвищеним рівнем ліпопротеїдів низької щільності, зниженим рівнем ліпопротеїдів високої щільності), тромбогенним ризиком, підвищеним рівнем трансаміназ, відносно високим рівнем прозапальних цитокінів у сироватці крові та розвитком НАЖХП [50-53].

Вісцеральна жирова тканина в осіб з MUO здатна продукувати високі рівні прозапальних цитокінів і адипокінів (лептин, резистин), характеризується дизрегуляцією метаболізму ліпідів, продукує у значній кількості сфінгомієліни і цераміди, а їх підвищення асоційоване зі ступенем ожиріння та ІР, атерогенною дисліпідемією та стеатозом печінки [54]. Отже, низькорівневий запальний процес, індукований накопиченням надлишкового жиру, є основним механізмом метаболічних порушень.

Також неабияку роль у процесах ожиріння відіграє активність генів, що є різною при різних фенотипах ожиріння і зумовлена локалізацією експресії генів: при MHO є активними гени, що експресуються в головному мозку, тоді як при MUO спостерігається експресія генів у периферичних тканинах.

У залежності від співвідношення маси тіла, надлишкового жиру та метаболічних порушень виділяють:

• фенотип ожиріння з належною масою тіла – метаболічні порушення відсутні, надлишок жирової тканини > 30%;
• метаболічно огрядний фенотип із масою тіла, що відповідає віку, – ожиріння при належній масі тіла, гіперінсулінемія, ІР, дисліпідемія та високий рівень прозапальних цитокінів у сироватці крові;
• саркопенічне ожиріння – частіше в людей похило­го віку, спостерігається низький рівень м’язо­вої і кісткової тканин із високим рівнем жиро­вої [40, 55].

Таким чином, саме вісцеральне (абдомінальне) ожиріння асоціюється з несприятливим метаболічним профілем у дітей у порівнянні з особами зі значними підшкірними жировими відкладеннями, навіть якщо останні мають більший ІМТ і відсоток жирової тканини.

Патогенез ожиріння

вгору

Дітям, хворим на ожиріння, властиве підвищення рівня лептину і резистину на тлі зниження вмісту адипонектину. Адипоцитокіни (лептин, резистин, адипонектин)– група гормонів, які синтезуються клітинами жирової тканини і регулюють на центральному і периферичному рівнях функції різних органів і тканин [56]. Надлишок лептину зумовлює резистентність до нього з порушенням транспорту в ЦНС або на пострецепторному рівні, про що в осіб з ожирінням свідчить гіперлептинемія.

Лептинові рецептори розташовані в аркуатному ядрі й вентромедіальному гіпоталамусі, де локалізуються центри голоду, насичення і терморегуляції. Невелика кількість рецепторів до лептину знаходиться і в периферичних тканинах: печінці, підшлунковій залозі, ендометрії, яєчниках, трофо­бласті плаценти. Підвищення концентрації лептину в плазмі крові запускає на печінковому рівні каскад патогенетичних реакцій, внаслідок чого пригнічується дія інсуліну на процеси глюконеогенезу, який чинить гальмівний вплив на фосфорилювання тирозину – субстрату інсулінового рецептора м’язової тканини, і розвивається компенсаторна гіперлептинемія (печінкова форма МС). Але дія лептину на периферичні тканини зберігається, і формується селективна лептинорезистентніть.

Резистентність тканин до лептину розвивається поступово, активуючи ріст жирової тканини. Резистин – це адипокін, який індукує печінкову і периферичну ІР [57]. Печінка є головним органом-мішенню дії резистину, який сприяє розвитку ІР.

Адипонектин має антиатерогенні та протизапальні властивості і є потужною захисною ланкою організму від розвитку НАЖХП у хворих із МС. Оскільки справжні адипокіни виявляють антагоністичну дію на процеси запалення і фіброзу в печінці, то їх співвідношення у сироватці крові осіб із МС – чутливий діагностичний маркер розвитку стеатогепатиту [58-60]. Цей коефіцієнт не залежить від класу ожиріння і має прямий кореляційний зв’язок з атерогенезом у хворих на ЦД 2-го типу.

Контроль ожиріння в дітей

вгору

Сучасний алгоритм контролю ожиріння в дітей має починатися з догляду за жінками під час вагітності. У подальшому важливою є роль педіатра щодо консультацій із харчування й оцінки збільшення маси тіла новонароджених і немовлят. Зі зростанням дитини має проводитися регулярний контроль стану харчування за допомогою балансових досліджень і оцінки нутритивного забезпечення дома та в школі.

Для вчасної діагностики надмірної маси тіла мають регулярно проводитися відповідні вимірювання – якомога частіше проводити основні антропометричні вимірювання, такі як зріст, вага, окружність талії, розрахунок ІМТ, оцінка за процентилями. Якщо діагностовано ожиріння, лікар має проводити моніторинг відповідного лікування або скерувати дитину в клініку, яка спеціалізується на лікуванні дитячого ожиріння, в тому числі для діагностики його потенційних причин і можливих ускладнень.

Додатковими дослідженнями мають бути вимірювання артеріального тиску, концентрації тиреотропного гормону (ТТГ), вільного тироксину (FT4), ліпідного профілю та рівня глюкози натще, активності аланінамінотрансферази (АЛТ), УЗД органів черевної порожнини. У разі виявлення порушень до консультацій має бути залучений ендокринолог, дієтолог та інші спеціалісти за потреби.

У зв’язку з наслідками для здоров’я населення окремі країни та регіони намагаються виправити тенденцію до стрімкого почастішання надмірної ваги й ожиріння в дітей і підлітків шляхом впровад­жен­ня різноманітних видів профілактичних і лікувальних програм. Щоб створити відповідну стратегію дій, у травні 2014 р. генеральний директор ВООЗ створив Вищу комісію боротьби з ожирінням у дітей, яка поставила за мету знизити рівень дитячого ожиріння до 2025 р. Своєю чергою, Європейський Союз у лютому 2014 р. заснував Європейський план боротьби з дитячим ожирінням на 2014-2020 рр. Будемо сподіватися, що Україна приєднається до цих ініціатив.

Таким чином, ожиріння в дітей реалізується за наявності генетичної схильності під впливом факторів навколишнього середовища, способу життя із розвитком ІР, МС та порушенням балансу адипо­цитокінів. Профілактика, вчасна діагностика, лікування надмірної маси тіла й ожиріння в дитячому віці може істотно вплинути на здоров’я нації в майбутньому, зменшити ризик розвитку низки гострих і хронічних захворювань, вплинути на якість і тривалість життя дорослих.

Список літератури

1. Zasady postępowania w nadwadze i otyłości w praktyce lekarza rodzinnego. LEKARZ RODZINNY – WYDANIE SPECJALNE3/2017:52. Wydawnictwo «AKTIS» Sp. z o.o. 90-139 Łódź.

2. Craig M. Hales, Margaret D. Carroll, M., et al. Prevalence of Obesity and Severe Obesity Among Adults: United States, 2017-2018 NCHS Data Brief, No. 360: 1-8. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32487284/

3. World Obesity Federation, World Map of Obesity. Available at: http://www.worldobesity.org/aboutobesity/world-map-obesity/?map=children (Accessed on May 05, 2015).

4. World Obesity Federation – Global Obesity Observatory «Presentation Maps» Available at: https://www.young50.eu/2021/07/28/world-obesity-federation-global-obesity-observatory-presentation-maps/

5. Kumar S, Kelly AS. Review of Childhood Obesity: From Epidemiology, Etiology, and Comorbidities to Clinical Assessment and Treatment. Mayo Clin Proc. 2017;92(2):251-265. https://doi.org/10.1016/j.mayocp. 2016.09.017.

6. Spinelli A, Buoncristiano M, Kovacs VA, et al. Prevalence of Severe Obesity among Primary School Children in 21 European Countries. Obes Facts. 2019;12(2):244-258. https://doi.org/10.1159/000500436

7. Obesitologia kliniczna. red: Olszanecka-Glinianowicz Magdalena. Alfa-Medica Press 2021: 784.

8. Brix N., Ernst A., Lauridsen L.L.B., et al: Childhood overweight and obesity and timing of puberty in boys and girls: cohort and sibling-matched analyses. Int. J. Epidemiol. 2020; 49: 834-844. https://doi.org/10.1093/ije/dyaa056

9. Obesity and overweight. WHO. Available at: https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/obesity-and-overweight

10. K. Dereń, S. Nyankovskyy, O. Nyankovska, et al. The prevalence of underweight, overweight and obesity in children and adolescents from Ukraine» Scientific Reports. 2018; 8(3625):1-7. DOI:10.1038/s41598-018–21773-4 Mayo Clin Proc.

11. Дослід­жен­ня STEPS: поширеність факторів ризику неінфекційних захворювань в Україні у 2019 році. Копенгаген, Європейське регіональне бюро ВООЗ; 2020. Ліцензія: CC BY-NC-SA 3.0 IGO. https://apps.who.int/iris/bitstream/handle/10665/336643/WHO-EURO-2020-1468–41218-56061-ukr.pdf?sequence=1&isAllowed=y

12. Індекс Здоров’я. Україна – 2019: Результати загальнонаціонального дослід­жен­ня. Kyiv: Health Index Ukraine; 2020 (http://health-index.com.ua/HI_Report_2019_Preview.pdf).

13. Заболотна І.Е., Ященко Л.В. Ожиріння та надмірна маса тіла в дітей, критерії діагностики та статистика поширеності. Клінічна та профілактична медицина. 2019; 2(8): 36-46. https://cp-medical.com/index.php/journal/article/view/60

14. Гряділь Т.І., Чурібко К.І., Чопей М.М., та співавт. Діагностика, лікування та профілактика ожиріння. Україна, здоров’я нації. 2015;1(33): 96-100. https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/3914/1/%D0%9E%D0%B6%D0%B8%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F.pdf

15. Dereń, K.; Wyszyńska, J.; Nyankovskyy, S. et al. Assessment of the Impact of Parental BMI on the Incidence of Overweight and Obesity in Children from Ukraine. J. Clin. Med. 2020; 9(4), 1060: 2-10. doi:10.3390/jcm9041060 https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32276398/

16. A. Mazur, P. Matusik, K. Revert, et al. Childhood Obesity: Know­ledge, Attitudes, and Practices of European Pediatric Care Providers. PEDIATRICS. 2013; 132 (1):1-11.

17. William J Klish, Joseph A Skelton. Definition, epidemiology, and etiology of obesity in children and adolescents. UpToDate; Nov 2021 https://www.uptodate.com/contents/definition-epidemiology-and-etiology-of-obesity-in-children-and-adolescents

18. Заболотна І.Е., Ященко Ю.Б. Поширеність ожиріння та надлишкової маси тіла серед дітей і стан їхнього здоров’я. Українский журнал дитячої ендокринології. 2017; 3-4: 9-14. http://ujpe.com.ua/article/view/121932

19. Olszancka-Gilianowicz M. Pacjent otyły w praktyce lekarza rodzinnego. Praktyka lekarska, Warszawa, zeszyt nr 71 (8/2012).

20. Nyankovskyy S., Dodryanskyy D., Ivakhnenko O., et al. Dietary habits and nutritional status of children from Ukraine during the first 3 years of life. Pediatria Polska. 2014; 89(6): 395-405.

21. Toledo-Rodriguez M, Loyse N, Bourdon C, et al. Effect of prenatal exposure to nicotine on kidney glomerular mass and AT1R expression in genetically diverse strains of rats. Toxicology Letters. 2012; 213: 228-34. MID22728133 DOI: 10.1016/J.Toxlet.2012.06.009

22. Goossens GH, Blaak EE. Adipose tissue dysfunction and impaired metabolic health in human obesity: a matter of oxygen?. Front Endocrinol (Lausanne). 2015;6:55. doi:10.3389/fendo.2015.00055. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4408910/

23. Chait A, den Hartigh LJ. Adipose Tissue Distribution, Inflammation and Its Metabolic Consequences, Including Diabetes and Cardiovascular Disease. Front Cardiovasc Med. 2020;7:22. doi:10.3389/fcvm.2020.00022. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32158768/

24. Spinelli A, Buoncristiano M, Kovacs VA, et al. Prevalence of Severe Obesity among Primary School Children in 21 European Countries. Obes Facts. 2019;12(2):244-258. https://doi.org/10.1159/000500436

25. Weihrauch-Blüher S, Wiegand S. Risk Factors and Implications of Childhood Obesity. Curr Obes Rep. 2018;7(4):254-259. https://doi.org/10.1007/s13679-018–0320-0. PMID:30315490

26. Martínez-Villanueva J, González-Leal R, Argente J, Martos-Moreno GÁ. La obesidad parental se asocia con la gravedad de la obesidad infantil y de sus comorbilidades [Parental obesity is associated with the severity of childhood obesity and its comorbidities]. An Pediatr (Barc). 2019;90(4):224-231. https://doi.org/10.1016/j.anpedi.2018.06.013

27. Baran J, Weres A, Czenczek-Lewandowska E, et al. Excessive Gestational Weight Gain: Long-Term Consequences for the Child. J Clin Med. 2020;9(12):3795. https://doi.org/10.3390/jcm9123795

28. Gomes D, von Kries R, Delius M, et al. Late-pregnancy dysglycemia in obese pregnancies after negative testing for gestational diabetes and risk of future childhood overweight: An interim analysis from a longitudinal mother-child cohort study. PLoS Med. 2018;15(10): e1002681. https://doi.org/10.1371/journal.pmed.1002681

29. Blustein J, Attina T, Liu M, et al. Association of caesarean delivery with child adiposity from age 6 weeks to 15 years. Int J Obes (Lond). 2013;37(7):900-906. https://doi.org/10.1038/ijo.2013.49

30. Heerman WJ, Daley MF, Boone-Heinonen J, et al. PCORnet Antibiotics and Childhood Growth Study Group. Maternal antibiotic use during pregnancy and childhood obesity at age 5 years. Int J Obes (Lond). 2019;43(6):1202-1209. https://doi.org/10.1038/s41366-018–0316-6

31. Vael C, Verhulst SL, Nelen V, et al. Intestinal microflora and body mass index during the first three years of life: an observational study. Gut Pathog. 2011;3(1):8. https://doi.org/10.1186/1757-4749–3-8

32. Alvarez C, Paredes-Arévalos L, Obando I, et al. Consequences of Low Sleep Duration in Anthropometric and Body Composition Parameters of Chilean Preschoolers. Children (Basel). 2020;8(1):8. https://doi.org/10.3390/children8010008

33. А.М. Тодиева, И.Л. Никитина, Т.Л. Каронова [и др.]. Оценка композиционного состава тела детей и подростков с ожирением для совершенствования предикции метаболического риска. Consilium Medicum. Педиатрия. (Прил.). 2016; 3: С. 92-98.

34. Center for Disease Control and Prevention. What are the consequences of Childhood Obesity 2015 [Еelectronic resource]. URL: http://www.cdc.gov/obesity/childhood/basics.html.

35. Gahagan S. Overweight and obesity /S. Gahagan. Nelson Textbook of Pediatrics / Kliegman R.M., Stanton B.F., St. Geme J.W., Schor N.F., eds. 20th ed. Philadelphia, PA: Elsevier, 2016. chap 47.

36. Чубаров Т.В., Бессонова А.В., Жданова О.А. и др. Факторы риска развития ожирения в различные периоды детства. Ожирение и метаболизм. 2021;18(2):163-168. https://doi.org/10.14341/omet12756

37. Дедов И.И. Персонализированная эндокринология в клинических примерах / Под ред. И.И. Дедова. М.: ГЭОТАР-Медиа; 2018: 85 c.

38. Di Cesare M, Sorić M, Bovet P, et al. The epidemiological burden of obesity in childhood: a worldwide epidemic requiring urgent action. BMC Med. 2019;17(1):212. https://doi.org/10.1186/s12916-019–1449-8

39. Rita Polito, Vincenzo Monda, Ersilia Nigro, et al. The Important Role of Adiponectin and Orexin-A, Two Key Proteins Improving Healthy Status: Focus on Physical Activity Frontiers in Physiology, Front. Physiol., 22 April 2020. https://doi.org/10.3389/fphys.2020.00356

40. Damanhoury S, Newton AS, Rashid M, et al. Defining metaboli­cally healthy obesity in children: a scoping review. Obes. Rev. 2018; 19:1476-91. doi: 10.1111/obr.12721

41. Dereń K, Wyszyńska J, Nyankovskyy S et al. Assessment of body mass index in a pediatric population aged 7-17 from Ukraine according to various international criteria–A cross-sectional study. PLoS ONE. 2020;15(12): e0244300. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0244300

42. Zasady postępowania w nadwadze i otyłości w praktyce lekarza rodzinnego. Wytyczne Kolegium Lekarzy Rodzinnych w Polsce, Polskiego Towarzystwa Medycyny Rodzinnej oraz Polskiego Towarzystwa Badań nad Otyłością. Lekarz rodzinny – wydanie specjalne. 2017: 3. https://mlodzilekarzerodzinni.pl/wp-content/uploads/2020/01/Zasadypost%C4%99powaniawnadwadzeioty%C5%82o%C5%9Bci2018-1.pdf

43. Hill JH, Solt C, Foster MT. Obesity associated disease risk: the role of inherent differences and location of adipose depots. Horm Mol Biol Clin Investig. 2018;33(2). j/hmbci.2018.33.issue-2/hmbci-2018-0012/ hmbci-2018-0012.xml. doi:10.1515/hmbci-2018-0012

44. Vukovic R, Dos Santos TJ, Ybarra M, Atar M. Children With Metabolically Healthy Obesity: A Review. Front Endocrinol (Lausanne). 2019;10:865. doi:10.3389/ fendo.2019.00865

45. Stefan N, Häring HU, Cusi K. Non-alcoholic fatty liver disease: causes, diagnosis, cardiometabolic consequences, and treatment strategies. Lancet Diabetes Endocrinol. 2019;7(4):313-324. doi:10.1016/S2213-8587(18)30154-2.

46. Manolopoulos KN, Karpe F, Frayn KN. Gluteofemoral body fat as a determinant of metabolic health. Int J Obes (Lond). 2010;34(6):949-959. doi:10.1038/ijo.2009.286.

47. Selin Elmaogullari, Fatma Demirel, Nihal Hatipoglu. Risk factors that affect metabolic health status in obese children J Pediatr Endocrinol Metab. 2017 Jan 1;30(1):49-55. DOI: 10.1515/jpem-2016-0128 DOI: 10.1515/jpem-2016-0128

48. Bluher M. Metabolically Healthy Obesity. Endocr Rev. 2020;41(3):405-420. doi:10.1210/endrev/bnaa004.

49. Vecchié A, Dallegri F, Carbone F, et al. Obesity phenotypes and their paradoxical association with cardiovascular diseases. Eur J Intern Med. 2018;48:6-17. doi:10.1016/j.ejim.2017.10.020.

50. Bala C, Craciun AE, Hancu N. Updating The Concept Of Metabolically Healthy Obesity. Acta Endocrinol (Buchar). 2016;12(2):197-205. doi:10.4183/aeb.2016.197

51. Vukovic R, Dos Santos TJ, Ybarra M, Atar M. Children With Metabolically Healthy Obesity: A Review. Front Endocrinol (Lausanne). 2019;10:865. doi:10.3389/ fendo.2019.00865.

52. Iacobini C, Pugliese G, Blasetti Fantauzzi C et al. Metabolically healthy versus metabolically unhealthy obesity. Metabolism. 2019;92:51-60. doi:10.1016/j.metabol.2018.11.009.

53. Tsatsoulis A, Paschou SA. Metabolically Healthy Obesity: Criteria, Epidemiology, Controversies, and Consequences. Curr Obes Rep. 2020;9(2):109-120. doi:10.1007/s13679-020–00375-0.

54. Candi E, Tesauro M, Cardillo C, et al. Metabolic profiling of visceral adipose tissue from obese subjects with or without metabolic syndrome. Biochem J. 2018;475(5):1019-1035. doi:10.1042/BCJ20170604.

55. Alalwan TA. Phenotypes of Sarcopenic Obesity: Exploring the Effects on Peri-Muscular Fat, the Obesity Paradox, Hormone-Related Responses and the Clinical Implications. Geriatrics (Basel). 2020;5(1):8. doi:10.3390/ geriatrics5010008.

56. Haiming Cao Adipocytokines in Obesity and Metabolic Disease J Endocrinol. 2014 February; 220(2): T47–T59. doi:10.1530/JOE-13-0339. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC3887367/pdf/nihms539653.pdf

57. Bertolani C, Sancho-Bru P, Failli P, et al. Resistin as an intrahepatic cytokine: overexpression during chronic injury and induction of proinflammatory actions in hepatic stellate cells. Am J Pathol. 2006 Dec; 169(6):2042-53. doi: 10.2353/ajpath.2006.060081 https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/17148667/

58. Dogru T., Ercin C.N., Tapan S., et al. Adipocytokine levels in nonalcoholic fatty liver disease. Hepatology. 2009; 50(1): 326-327. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/19489074/

59. Chen F.L., Yang Z.H., Wang X.C. et al. Adipophilin affects the expression of TNF-alpha, MCP-1, and IL-6 in THP-1 macrophages. Mol. Cell. Biochem. 2010; 337(1-2): 193-199. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/19851831/

60. Wysocki H. Adiponectin – is no change surprising? Kardiol. Pol. 2010;68(1):21. PMID: 20225408 https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/20225408/

ОЖИРЕНИЕ У ДЕТЕЙ КАК УГРОЗА ЗДОРОВЬЮ НАЦИИ. ОСНОВНЫЕ ФАКТОРЫ, КОТОРЫЕ НА ЭТО ВЛИЯЮТ

М.С. Яцула, С.Л. Няньковский
Львовский национальный медицинский университет им. Даниила Галицкого

Резюме

Детское ожирение – актуальная проблема ХХІ века. Оно развивается в условиях наличия генетической предрасположенности под влиянием факторов внешней среды, с развитием инсулинорезистентности, метаболического синдрома и нарушением баланса адипоцитокинов. Профилактика, своевременная диагностика, лечение избыточной массы тела и ожирения в детском возрасте может оказать существенное влияние на здоровье нации в будущем, снизить риск развития ряда острых и хронических заболеваний, повлиять на качество и продолжительность жизни взрослых.

Ключевые слова: ожирение у детей, индекс массы тела, инсулинорезистентность, лептин.

OBESITY IN CHILDREN AS A THREAT TO THE HEALTH OF THE NATION. MAIN FACTORS THAT INFLUENCE THIS

M.S. Yatsula, S.L. Nyankovsky
Danylo Halytsky Lviv National Medical University

Abstract

Childhood obesity is an urgent problem of the XXI century. It develops in the presence of a genetic predisposition under the influence of environmental factors, with the development of insulin resistance, metabolic syndrome and imbalance of adipocytokines. Prevention, diagnosis and treatment of overweight and obesity in childhood can have a significant impact on the health of the nation in the future, reduce the risk of developing a number of acute and chronic diseases, and affect the quality and duration of life in adulthood.

Key words: obesity in children, body mass index, insulin resistance, leptin.